Людина і зброя - Гончар Олександр Терентійович - Страница 8

Всі сміялись. Таня, здається, була щасливіша за всіх, вона з ніжністю то обіймала, то погладжувала руку свого добровольця. Цього не могли вже не помічати інші.

- Та обійми його, Таню, як слід! З усім шалом юного серця! Не соромся! - під'юджував Дробаха.

А вона зовсім і не почувала сорому. Бути так безтямно закоханою - хіба це гріх? З своїм почуттям до Богдана Таня й раніш не ховалась, а зараз тим більше, коли нависає розлука і мовби дає їй право на все.

- Ви, дівчата, тепер можете спати спокійно, - усміхався кремезний, плечистий Мороз, адресуючись більше до Галі Клочко, високої блондинки з філфаку, до якої він давно був небайдужий і яка тільки сьогодні, здолавши свою гордість, прийшла сюди зустрічати його, як і інші дівчата своїх.

- Боронитимем вас, аки леви.

- Отакі хлопці, - бойовито сказав досить-таки миршавий з виду Підмогильний, - та ми як підемо, та ми як вдаримо - пір'я з них полетить!

- Панічного жаху на них нажене ось маестро Духнович, відомий наш фахівець з тактики і стратегії, - зауважив Лагутін, і всі засміялись, згадавши безкінечні конфлікти Духновича з військовою кафедрою.

- Розкажи, Мироне, - обіймаючи Духновича за плечі, сказав Степура, - як тебе баби сьогодні схопили на Чернишевській.

- Та було, - підтвердив Духнович. - За парашутиста прийняли, за перевдягнутого арійця. Просто дивно. Дівчата, ну який з мене арієць? Скоріш навпаки. Рябий. Рудий. Чи, може, за це й накинулись? Рудих чомусь не люблять…

ѕ Ти вже себе не паплюж так, ѕ сміючись, сказала Мар'яна. - Ти ж у нас гарний! Брови он які, мов пушок, на курчаті! І всі ви сьогодні гарні, навіть Степура - грайливо перевела вона очі на Степуру, який аж почервонів при цьому. - Тільки чого ж стоїмо? Ходім те! - сказала вона і підхопила одною рукою свого Славика, другою Степуру.

Просторий, залитий сонцем майдан Дзержинського широко, вільно стелиться перед ними.

Взявшись попід руки, впереміжку дівчата й хлопці рушають вони серединою майдану, мов степом. Ідут як не раз ходили тут на демонстраціях і на прогулянках вечорами, цілою вервечкою, з сміхом та жартами. Як добре, коли почуваєш, що зробив саме те, що слід було зробити, що можеш тепер відкрито глянути кожному зустрічному у вічі!

Сонце стоїть високо, сипле рясним промінням у відкриті юні обличчя. Ясніє небо, те небо, в якому понад два десятиліття не вибухали снаряди, не свистіла шрапнель, не було нічого, крім птахів та райдуг високих. І щоб оце небо та почорніло? Димом взялося б та спалахами пожеж?

Ідуть і твердо відбивають кроки по бруку парусинові студентські черевики, і дівчатам передається певність, що, доки є на світі оці їхні чубаті хлопці-волонтери, не ступить нога чужинця на цей майдан, широкий та світлий майдан їхньої юності, яким вони так пишаються, що він найширший, що він найбільший з усіх майданів Європи!

Глава 6

На Басейній біля зупинки, де Духнович зостається чекати трамвая, гурт їхній зустрічає Адміністратора, ѕ так вони називають між собою Михайла Штепу, - який перебуваючи в контакті з театральними адміністраторами, розповсюджує у вільний час квитки по підприємствах, організовує культпоходи і має від цього якийсь там зиск.

Зараз він іде складати середні віки. Що б не сталося, а він матрикул в зуби, шпаргалки в кишені і чеше до професора: хоч на трійку, аби скласти.

ѕ Ну знову ж провалишся, - каже Таня.

- Звідки такі проґнози? - посміхається Штепа своїми вивернутими губами. - Чи то просто так хочеш?

ѕ Та й хочу.

Таня не терпить цього Штепи, дарма що в гуртожитку він мешкає з Богданом в одній кімнаті. Тихий, чистенький, прилизаний, а на тім'ї вже лисина просвічує. Галстучок завжди ідеальним вузликом, на устах ніколи не зникаюча усмішка, вірніше, не усмішка, то просто верхня губа в нього так вивернута, що здається, він до всіх і до всього посміхається. Він і зараз усміхається до хлопців, хоч не розуміє ні їхнього настрою ні їхнього хвилювання.

Штепа в райком з нами не пішов. Вранці, коли Таня забігла в хлопчачу кімнату, застала там Штепу одного. Стояв біля гардероба перед дзеркалом і спокійно вив'язував, вимучував на горлі свою тоненьку оцю краватку. Запитала, де Богдан.

- Богдан відчув у собі Мініна або ж Пожарського, - не припиняючи свого заняття, відповів їй Штепа. - Поніс у райком здавати свою відстрочку, а разом з нею, може, й свою буйну голову.

- А ти?

- Я не комсомолець, ти ж знаєш… Зостануся разом з вами кінчати університет, хай мені буде гірше.

Зустрівшись тепер з хлопцями, він не почуває перед ними найменшого сорому, хоч мав би почувати.

- Так, так, волонтери, - простодушно роздає він свої усмішки то одному, то другому. - І ти теж записався? - насмішкувато звертається він до Духновича.

- Грішний, батюшко: записався.

- О, хвалю, хвалю.

- А чого ж тебе там не було? - суворо запитує Штепу Ольга.

- Та я ж не комсомолець, - знову заводить він своєї. - Переросток я, чи як це по-вашому?

- Скоріше недоросток, - грубо зауважує Мар'яна.

- Ну й оса! - примирливо осміхається Штепа і їй.

- Я щось не пригадую: чи ти був коли-небудь в комсомолі? - здивовано запитує Підмогильний.

- Ні, він народився одразу членом профспілки, - жартує Дробаха.

Справді, чому Штепа пройшов десь поза комсомолом? Людина майже їхнього віку, трохи тільки старший, а в комсомолі з ними так і не був, обминув якось непомітно…

- Дивлюсь я на тебе, Мішель, - підступає до нього Дробаха, - і бачу: кепські твої діла. Хитрістю ти ѕ Талейран, але правду каже Таня - провалишся. Хронологію завчив?

- Завчив.

- Ну, то скажи, в якому році отой неписьменний бандит Пісарро завоював державу інків? Штепа невиразно блудить очима.

- Що йому інки, - зауважує Лагутін, - його сфера - театральний світ. Кажуть, ти вийшов на великуі сцену?

- Пробував.

- Та невже? На яких ролях? - вдавано дивуються хлопці, хоч добре знають про недавній оперний дебют Штепи.

- Я не перебірливий, - каже Штепа, а Степура пояснює:

- Ото бачили в «Тихому Доні», де козаки з дерев'яними гвинтівками пробігають через сцену? То ж і він там біг у лампасах. Лампаси, бутафорна гвинтівка, оскаженілість на обличчі - роль хоч куди!

- Тепер ось і вам доведеться бігати, тільки вже не з дерев'яними, - каже Штепа, і вивернуті губи його все посміхаються. - Чи, може, вас забракували?

По обличчю Колосовського одразу майнула хмурість.

- З чого це ти береш?

- Та дивлюсь, що такі раді йдете… Чого, думаю, радіють?

- Тобі цього не зрозуміти, Штепонько, - промовив Дробаха, і його вилицювате, землистого кольору обличчя стало серйозним.

- Чому не зрозуміти?

- А тому, - Дробаха злегка смикнув Штепу за кінець галстука, - що ти єси бевзь, альбо ж телепень…

- Стультус по-латині, - додав Духнович, рушаючи до трамвая, що саме наближавсь до зупинки.

Трамвай був переповнений людьми. Скочивши на приступку, Духнович уже з дверей помахав друзям рукою:

- Ауфвідерзейн!

Незнайоме слово одразу насторожило двірника, що стояв неподалік грізний, нашорошений.

- То наш, наш, - посміхнувшись, заспокоїв двірника Дробаха.

- З цим тепер треба обережніше, - попередив Штепа і, одвернувшись від двірника, продовжував стишеним голосом: - Справжня шпигуноманія по місту. В кожному вбачають диверсанта. Кажуть, на ринку баби кошиками навіть міліціонера побили, думали, німець перевдягнений… Він накликав на себе підозру, знаєте, чим? Своєю надмірною чемністю…

- Штепо, не поширюй пліток, - пристрожив Дробаха навмисно голосно, щоб налякати Штепу. - Іди вже, випробовуй долю.

- Та й піду. Дівчата, ви ж теж?

- Ми дорогу знаємо, - холодно кинула йому Таня. Дівчатам теж на факультет, туди, куди й Штепі, - на Раднаркомівську. Але, щоб не йти разом з ним, вони демонстративно переходять на другий бік вулиці і йдуть окремо.

Хлопці ще по дорозі з райкому вирішили, що складати не підуть, - вільні тепер птахи.