Кобзар - Шевченко Тарас Григорович - Страница 188

Ось-ось наше море!..”

І сховалися за хвилі -

Неначе за гори.

[Жовтень - перша половина листопада 1842]

ЛІЧУ В НЕВОЛІ ДНІ І НОЧІ (ДРУГА РЕДАКЦІЯ)

Лічу в неволі дні і ночі,

І лік забуваю.

О, господи, як то тяжко

Тії дні минають.

А літа пливуть меж ними,

Пливуть собі стиха,

Забирають за собою

І добро і лихо!

Забирають, не вертають

Ніколи нічого!

І не благай, бо пропаде

Молитва за богом.

Каламутними болотами,

Між бур’янами, за годами

Три года сумно протекли.

Багато дечого взяли

З моєї темної комори

І в море нишком однесли.

І нишком проковтнуло море

Моє не злато-серебро -

Мої літа, моє добро,

Мої літа, мої печалі,

Тії незримії скрижалі

Незримим писані пером.

Нехай гнілими болотами

Течуть собі між бур’янами

Літа невольничі. А я!

Такая заповідь моя!

Посижу трошки, погуляю,

На степ, на море подивлюсь,

Згадаю дещо, заспіваю,

Тай знов мережать захожусь

Дрібненько книжечку. Рушаю.

Мі заспівали, розійшлись,

Без сльоз і без розмови.

Чи зійдемося ж знову?

Чи заспіваємо коли?

А оже, й те… Та де? Якими?

І заспіваємо яку?

Не тут, і певне, не такими!

І заспіваєм не таку!

І тут невесело співали,

Бо й тут невесело було,

Та все-таки якось жилось,

Принаймні вкупі сумували,

Згадавши той веселий край,

І Дніпр той дужий, крутогорий,

І молодеє теє горе!

І молодий той грішний рай!

[Січень-квітень 1850, Оренбург]

DUBIA (авторство не доведене)

* * *

Нудно мені, тяжко - що маю робити?

Молитися богу? Так думка не та!

Не рад би єй-богу, не рад би журитись,

Та лихо спіткало, а я сирота.

Нема кому в світі порадоньки дати,

Нема з ким прокляту журбу поділить,

Ніхто не пригорне, як рідная мати,

Ніхто не спитає: “Що в тебе болить?”

Зелена діброва - та що мені з того,

Що вона зелена в чужому краю!..

Цураються люди мене, як чужого,

А чи привітають - жалю завдають!

Вони п’ють, гуляють, у них доля дбає,

А в мене немає - сміються мені:

“Чи бачиш, меж нами ледащо гуляє!”

Ледащо?..А за що!.. Що на чужині!

Гуляйте, глузуйте - ваша доля мати,

А мені меж вами немає де стать.

Я в сірій свитині, ви пани багаті,

Не смійтеся ж з мене, що я сирота!

Прибуде година, коли не загину -

Меж вами, панами, недоля моя, -

Полину, побачу свою Україну:

То ненька рідненька, то сестри стоять -

В степу при дорозі - високі могили…

Отам моя доля, там світ божий милий!

[1837]

* * *

Не журюсь я, а не спиться

Часом до півночі,

Усе світять ті блискучі

Твої чорні очі.

Мов говорять тихесенько:

“Хоч, небоже, раю?

Він у мене тут, у серці”.

А серця немає,

Й не було його ніколи,

Тільки шматок м’яса…

Нащо ж хороше і пишно

Так ти розцвілася?

Не журюсь я, а не спиться

Часом і до світа,

Усе думка побиває,

Як би ж так прожити,

Щоб ніколи такі очі

Серця не вразили.

[Квітень-вересень 1846]

* * *

Вип’єш перву - стрепенешся,

Вип’єш другу - схаменешся,

Вип’єш третю - в очах сяє,

Дума думу поганяє.

[Січень 1847]

This file was created

for www.e-reading.org.ua