Кобзар - Шевченко Тарас Григорович - Страница 182

Та матір божію гнівиш

Своїм смиренієм лукавим.

Прокинься, кумо, пробудись

Та кругом себе подивись,

Начхай на ту дівочу славу

Та щирим серцем, нелукаво

Хоть раз, сердего, соблуди.

2 декабря [1860, С.-Петербург]

* * *

Зійшлись, побрались, поєднались,

Помолоділи, підросли.

Гайок, садочок розвели

Кругом хатини. І пишались,

Неначе князі. Діти грались,

Росли собі та виростали…

Дівчаток москалі украли,

А хлопців в москалі забрали,

А ми неначе розійшлись,

Неначе брались - не єднались.

5 декабря [1860, С.-Петербург]

* * *

Кума моя і я

В Петрополіськім лабіринті

Блукали ми - і тьма, і тьма…

«Ходімо, куме, в піраміду,

Засвітим світоч». І зайшли,

Єлей і миро принесли.

І чепурненький жрець Ізіди,

Чорнявенький і кавалер,

Скромненько длань свою простер,

І хор по манію лакея,

Чи то жерця:

«Во Іудеї Бисть цар Саул».

Потім хор

Ревнув з Бортнянського. «О, скорбь,

О, скорбь моя! О, скорбь велика!»

[Друга половина вересня - грудень 1860, С.-Петербург]

* * *

Чи не покинуть нам, небого,

Моя сусідонько убога,

Вірші нікчемні віршувать

Та заходиться риштувать

Вози в далекую дорогу,

На той світ, друже мій, до бога,

Почимчикуєм спочивать.

Втомилися, і підтоптались,

І розуму таки набрались,

То й буде з нас! Ходімо спать,

Ходімо в хату спочивать…

Весела хата, щоб ти знала!..

Ой не йдімо, не ходімо,

Рано, друже, рано -

Походимо, посидимо -

На сей світ поглянем…

Поглянемо, моя доле…

Бач, який широкий,

Та високий, та веселий,

Ясний та глибокий…

Походимо ж, моя зоре…

Зійдемо на гору,

Спочинемо, а тим часом

Твої сестри-зорі,

Безвічнії, попід небом

Попливуть, засяють.

Підождемо ж, моя сестро,

Дружино святая!

Та нескверними устами

Помолимось богу,

Та й рушимо тихесенько

В далеку дорогу -

Над Летою бездонною

Та каламутною.

Благослови мене, друже,

Славою святою. 14 февраля

А поки те, та се, та оне…

Ходімо просто-навпростець

До Ескулапа на ралець

Чи не одурить він Харона

І Парку-пряху?.. І тойді,

Поки б химерив мудрий дід,

Творили б, лежа, епопею,

Парили б скрізь понад землею,

Та все б гекзаметри плели,

Та на горище б однесли

Мишам на снідання. А потім

Співали б прозу, та по нотах,

А не як-небудь… Друже мій,

О, мій сопутниче святий!

Поки огонь не захолонув,

Ходімо лучче до Харона -

Через Лету бездонную

Та каламутную

Перепливем, перенесем

І Славу святую -

Молодую, безвічную.

Або цур їй, друже,

І без неї обійдуся -

Та як буду здужать,

То над самим Флегетоном

Або над Стіксом, у раю,

Неначе над Дніпром широким,

В гаю - предвічному гаю,

Поставлю хаточку, садочок

Кругом хатини насаджу;

Прилинеш ти у холодочок,

Тебе, мов кралю, посаджу.

Дніпро, Україну згадаєм,

Веселі селища в гаях,

Могили-гори на степах -

І веселенько заспіваєм…

15 февраля [1861, С.-Петербург]

* * *

За що ми любимо Богдана?

За те, що москалі його забули,

У дурні німчики обули

Великомудрого гетьмана.

1845-1846

* * *