Кобзар - Шевченко Тарас Григорович - Страница 171

Додому, бачте, показати,

Що й він уміє майструвати.

Марія ще за ворітьми

Дітей зустріла, і зомліла,

І трупом пала, як узріла

Той хрестик-шибеничку. «Злий!

Недобрий чоловік, лихий

Навчив тебе, моя дитино,

Зробить оце! Покинь! Покинь!»

А він, маленький, неповинний,

Святую шибеничку кинув

І заридав, і пролились

Ще в перший раз младенчі сльози

На лоно матернє. Небозі

Ніби полегшало. Взяла

У холодочок завела,

В бур'ян, в садок, поцілувала

Та коржиком погодувала,

Свіженьким коржиком. Воно ж

Попестилось собі, погралось

Та й спатоньки, мале, лягло

Таки ж у неї на колінах.

Отож і спить собі дитина,

Мов ангеляточко в раю.

І на єдиную свою

Та мати дивиться і плаче

Тихенько-тихо. Ангел спить,

То щоб його то не збудить.

Та й не догледіла. Неначе

Окропу капля, як огонь,

На його впала, і воно

Прокинулось. Швиденько сльози

Марія втерла сміючись,

Щоб він не бачив. І небозі

Не довелося одурить

Малого сина. Подивилось

І заридало. Заробила

Чи то позичила вдова

Півкопи тую на буквар.

Сама б учила, так не знала ж

Вона письма того. Взяла

Та в школу хлопця одвела,

У ієсейську. Доглядала ж

Сама його, сама й навчала

Добру і розуму. Івась,

Таки вдовенко, в його вдавсь,.

То вдвох собі й ходили в школу,

І вчились вкупочці. Ніколи

Ані пограється з дітьми,

Ані побігає; самий,

Один-однісінький, бувало,

Сидить собі у бур'яні

Та клепку теше. Помагало

Святому батькові в трудах.

Якось по сьомому годочку,

Малий вже добре майстрував,

Одпочиваючи в куточку,

Старий на сина дивувавсь,

Який то з його майстер буде!

Які то люди з його будуть!

Та, взявши відер, кандійок,

І батько, й мати, і воно

Пішли на ярмарок у самий

Самісінький Єрусалим.

Хоч і далеко, так спродати

Дорогше можна. От прийшли,

Розташувались. Батько й мати

Сидять собі та продають

Добро своє. А де ж дитина?

Побігло десь. Шукає сина

Та плаче мати. І не чуть,

Де ділося. У синагогу

Зайшла благать благого бога,

Щоб син її найшовсь. Аж глядь,

Межи раввінами дитина, її хлоп'яточко, сидить

І научає, неповинне,

Як в світі жить, людей любить,

За правду стать! за правду згинуть!

Без правди горе! «Горе вам,

Учителі архієреї!» І дивувались фарисеї

І книжники його речам.

А радость матері Марії

Неізреченная. Месію,

Самого бога на землі

Вона вже зріла.

Спродались,

Во храмі помолились богу

І веселенькі у дорогу

Додому рушили вночі

По холодочку.

Виростали І вкупі вчились, ростучи,

Святиє діточки. Пишались

Святиє тії матері

Своїми дітками. Із школи

Путем терновим розійшлись

Обидва. Божії глаголи,

Святую правду на землі

І прорекли, і розп'ялись

За воленьку, святую волю!

Іван пішов собі в пустиню,

А твій меж люди. А за ним,

За сином праведним своїм,

І ти пішла. В старій хатині

В чужій покинула його,

Святого Йосипа свого!

Пішла тинятись попідтинню,

Аж поки, поки не дійшла

Аж до Голгофи.

Бо за сином

Святая мати всюди йшла,

Його слова, його діла -

Все чула, й бачила, і мліла,

І мовчки трепетно раділа,

На сина дивлячись. А він

Сидить, було, на Єлеоні,

Одпочива. Єрусалим

Розкинувсь гордо перед ним,

Сіяє в золотім вісоні

Ізраїльський архієрей!

Романський золотий плебей!

І час, і два мине, не встане,

На матір навіть не погляне