Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Диво - Загребельный Павел Архипович - Страница 33
- Що? Вже? Не може бути!
Вдень він побіг по місту. Найперше - до Софії. Звідти вивозили архіви. Вешталися заклопотані люди, гуділи машини. Але професора Отаву цікавило не те. Пісок. Ящики з піском. Мішки з піском. Знайшов якогось чоловіка, що зголосився відповідальним. Той водив професора в найдальші закапелки під куполами, показував: ось тут і тут, і ще й тут. Отава метнувся до Лаври. Успенський собор, церква на Берестові, трапезна, надворітня церква. Чи їх бережуть? Чи достатньо там людей, а головне - піску! Пісок, пісок!…
Він зумів роздобути десь машину. Знайшов саперного капітана, який народився у Владимир!, все життя мріяв попасти до Києва, побачити його собори, Дніпро, Либідь. Бо князь Мономах, засновуючи Владимир, прагнув перенести в те північне руське місто дух південного Києва. І річку у Владимирі назвав Либіддю, і пагорби для поселень і соборів вибрав схожі, і собори намагався вибудувати, як у Києві. Капітан, порушуючи закони військового часу, виділив для Отави тритонку, і несамовитий професор метався по Києву, звозячи мішки з піском до Лаври. Потім хтось із знайомих сказав йому, що з Софії архів уже вивезли і тепер собор кинуто напризволяще. Він метнувся. туди. Там справді вже не було людей, а піску видалося йому вкрай мало, просто мізерія. Та капітан далі не міг помагати дивакові професорові, його частина мала просуватися кудись далі («змінювати дислокацію», - пояснив він), лишити Отаві тритонку, попри всю свою закоханість у Київ, капітан-владимирівець (русявий красень з блакитними очима) не міг - інакше-бо йому загрожував трибунал, - тоді професор купив на Євбазі (де тоді можна було придбати будь-що) коняку з селянським возом, віддав за неї шалені гроші, всі свої довоєнні заощадження без вагання віддав неголеному невмиваці, який почував себе паном тільки тому, що мав коняку (може, навіть украв її), тоді як ніхто більше не міг і мріяти про такий скарб, бо коняка - то був засіб пересування, то був транспорт, то була змога рухатися, втекти, в'рятуватися.
Але ж Отава й у гадці не.мав утікати чи рятуватися. Він гасав по Києву на своєму возі і знай збирав мішки з піском та возив їх до Софії, він виканючував пісок, іноді просто прибирав, де погано лежало, а то й крав, пам'ятаючи, що в святому ділі всі засоби дозволені, незабаром його знали в усьому місті і називали «професор з конякою» або ж: «Отой професор, що пісок краде».
Коняку в нього реквізували. Ще й пригрозили, коли він розкричався про антипатріотизм і варварство майора, який допустився такого насильства над професором.
В Святошині, Голосіївському лісі київські ополченці готував лися до захисту міста на крайній випадок. Для Отави крайній випадок уже настав. Він спробував записатися в ополченці. Але натрапив на якогось аж надто спокійного командира, який порадив професорові евакуюватися, поки є час.
- Такими людьми не маємо права рискувати, - сказав він.
В академії Отаві пояснили, що він пропустив свою чергу.
- Та мені самому байдуже, - розгублено мовив Отава, - аби лиш мого хлопця якось… Та ще ікони… У мене велика колекція… Це ж цінність.
Хтось порадив Отаві податися на товарну станцію, звідки відправлялися ешелони. Мовляв, там завжди можна знайти вагон, домовитися.
Професор з малим Борисом, якого міцно тримав за руку, півдня штовхався серед панічної нерозбернхи, яка панувала на товарній станції, нікого не міг знайти, ніхто йому нічого не міг не те що пообіцяти, а навіть порадити. Всі розмови, які він затівав з тим чи іншим порізно відповідальним чоловіком, приблизно були такі:
- Товаришу, нема часу. Кажіть конкретно: що вам треба?
- Ну, хоча б вагон.
- Вагон?
- Так. Всього один.
- Один вагон? Цілий вагон?
- Ну, хоча б отой, невеличкий, двовісний.
- Невеличкий! Це він називає - невеличкий!
- У мене колекція. Цінність. Державної ваги.
- Люди - от наша найбільша цінність. У мене місця в вагоні бодай для одного чоловіка нема! Ясно?
Отава знов метнувся до академії, але там уже все закінчувалося, хто поїхав, а хто лишився, в кабінетах не було вже енергійних молодиків, підлогу в коридорах встеляли непотрібні папери, які неприємно шурхотіли під ногами. Професорові попався молодий науковий співробітник Бузина, радісно вхопив Отаву за лікоть, - Товаришу професор, а я вас шукаю! Відправляю інститутські сейфи. Треба, щоб ви здали всі літописи й літературу, яка є лише в одному примірнику.
- Я вже це здав. - Отаві не дуже хотілося мати справу з Бузиною. - І ви прекрасно про це знаєте,
- Так, так, але я думав…
- Не помічав за вами цієї здатності давніше.
- Я хотів допомогти вам, товаришу професор.
- І так допомогли, що я нічого не можу… евакуювати…, Покинути все ворогові?
- Що вдієш? - Бузина розвів руками. - Ми повинні рятувати найцінніше.
- А хто це визначає?
- Ну… всі ми…
- Наприклад, ви їдете коло сейфів… А чи е місце хоча б для мене?
- Я не… я не компетентний, товаришу професор, але місце повинне бути…
- Повинне? Дякую вам!
Отава вклонявся і швидко побіг униз по сходах. Куди квапився - і сам не знав. Ще кілька днів метався по Києву. Евакуюватися? Але ж він не можеі Він не така цінність, як Бузина!
Бузину Отава зненавидів ще три роки тому. Перед тим не звертав на нього уваги. Знав, що є такий в інституті, дивувався, щоправда, як могло прибитися таке Ніщо до материка науки, але й тільки. Одвічною вадою Отави була неувага до людей, якась байдужа терпимість і до злих, і до нездатних. «Й ненавидим мы, и любим мы случайно». Мабуть, і одружився він так само з байдужою випадковістю, і дружину собі не вибирав, а просто взяв, а потім виявилося, що жити вони разом не можуть. Вона так і заявила: «Не можу я серед цих ікон! Мені люди потрібні!…» Тільки й зміг, що випросити у неї сина.
А Бузина - що Бузина? Так і жив би собі в своїй непомітності, може, ще й добрим чоловіком уважався, але сталася подія, що показала в Бузині нову грань, яка знову ж таки, кому була й до вподоби, але в професора Отави викликала почуття, близькі до відрази.
Отавин колега професор Паливода підготував до видання великий кольоровий альбом з софійськими і михайлівськими мозаїками. Про той альбом було багато мови, про нього роздзвонили навіть за кордоном, здається, обіцяли повезти його на всесвітню виставку в Нью-Йорк. Передмова і коментар до альбома друкувалися шістьма мовами. Подія!
Але зненацька професор Паливода, упорядник альбома, автор передмови й коментарів, десь зник. Згодом в інституті було пояснено, що професор Паливода - ворог народу. Професора Отаву запросив до себе один з керівників інституту.
- Що ж будемо робити, товаришу професор? - спитав він.
- Не розумію, - обережно промовив Отава.
- Альбом цей ваш… ці… як їх?… Мозаїки…
Отава якось не міг відразу зв'язати факт зникнення Паливоди з мозаїками, бо що не кажи, а відстань у часі - неймовірна: мозаїки робилися в одинадцятому столітті, а професора Паливоди не стало в двадцятому.
- Мозаїки наші унікальні, - цілком щиро сказав Отава.
Молодий керівник в душі подивувався професоровій наївності, але не виказував цього.
- Це я знаю, - так само стурбовано мовив він. - Але ж цей… як його?… Паливода… Підвів він нас… Не тією людиною виявився…
- Вчений він був бездоганний! - твердо сказав Отава.
- А я хіба що? - подивувався молодий керівник. - Я теж нічого як про вченого. Але, як сказав поет: «Ученым можешь ты не быть, а гражданином быть обязан».
Отава знизав плечима. Цитата була не зовсім точна, але яке це, зрештою, мало значення?
- Так що ж ми будемо робити з цими… як їх?… з мозаїками? - знову затяг своєї молодик.
- Треба видавати! - В цьому Отава не мав жодного сумніву.
- А я хіба кажу - не видавати? Не можна не видавати! Всі вже знають. Вже тираж готовий.
- То в чому ж справа? - Отава вдавав, що ніяк не збагне, до чого хилить його співрозмовник.
- А Паливода! - схопився той і пробігся по кабінету. Отава мовчав, і керівникові сподобалася його злякана мовчанка.
- Предыдущая
- 33/174
- Следующая