Гра в пацьорки - Роздобудько Ирэн Виталиевна - Страница 18

Увесь вечiр, погамовуючи цi флюїди, я мовчала.

Але вони були такi потужнi, що, провiвши бiдолашну Люсю додому, Олег повернувся до мене з квiтами i пляшкою шампанського i, нiби продовжуючи розпочату розмову, сказав: «Так що ви там говорили про Маркеса?».

Вiдбивати Олега у Люсi не входило в мої плани - вiн вiдбився сам. Люся не образилась, бо звикла. Але ще довго повторювала, як та матуся мого однокласника:

- Ну що вони в тобi знаходять? Я ж красивiша!

Нарештi у Люсi з'явився дiйсно гiдний кандидат - випускник Iнституту мiжнародних вiдносин. З ним Люся розквiтла i стала схожа на топ-модель.

- Ну вже цей на тебе i не гляне! - впевнено заявила вона.

I це мене злегка зачепило… Ну так, зовсiм легенько. Я ж не злостива…

Попри таку заяву, завбачлива Люся не знайомила нас аж до того часу, доки подали заяву до РАГСу.

Коли вже пiвшляху було позаду, вона запросила мене на передвесiльну вечiрку.

- Що ти зi мною зробила… Це божевiлля… - шепотiв наречений.

Кому шепотiв?

Звiсно ж, менi…

Ми оговталися лише тодi, коли всi гостi, включно з Люсею, делiкатно розiйшлися. А ми все танцювали i танцювали пiд палке вмирання догораючих свiчок.

Я i досi намагаюсь з'ясувати у свого чоловiка, що вiн в менi знайшов.

Адже цим питанням переймаюсь вiд самого початку свого життя.

- Бiлий аркуш паперу може бути дуже гарним, але на ньому нiчого не написано! - сказав вiн. - А ти - манускрипт. Його можна тлумачити все життя…

КОМПЛЕКС ВIДМIННИЦI

(три етюди з натури)

1. «Хто на пiщаний кар'єр?!»

Пам'ятаєте кадри з кiнокомедiї «Пригоди Шурика»?

Мiлiцiонер запитує хулiганiв, ув'язнених на п'ятнадцять дiб: «Хто на пiщаний кар'єр?», «Я!!!» - вигукує перевихований злодiй.

«Хто на розвантаження металобрухту?» - «Я!», «Хто…» i так далi: «Я! Я!! Я!!!»

Приблизно саме так сприймала життя одна моя знайома - Тамiла.

Немає такої амбразури, на яку б вона не кинулась своїми розкiшними грудьми.

Уперше чудеса самосвiдомостi вона продемонструвала на першому курсi фiлологiчного факультету пiд час осiнньо-польових робiт в колгоспi. Досi пам'ятаю, як однокурсники валялись в тiнi розлогого дуба, розповiдали анекдоти, жлуктали пиво, а в той час десь далеко в полi бовванiла самотня спина невтомної Тамiли.

Зневажаючи нас за ледарство, над входом в колгоспний гуртожиток вона повiсила гасло:

«У нас герой сьогоднi той,

Хто пiзно лiг i рано встав!

Хто бiльше виполов рядкiв

I бiльше кукурудзи дав!»

Вдячний голова колгоспу нагородив Тамiлу вимпелом i дав заявку до iнституту, аби її направили на роботу саме в цей колгосп. Але не до школи, а бригадиром овочiвникiв-новаторiв. I вона, певно, згодилася б, якби не щоденна боротьба за набирання балiв. Адже навчання стало для неї чимось на зразок спорту. З ранку до ночi Тамiла старанно писала неосяжнi реферати, мордувала себе штудiюванням вiльної програми, а вихiднi проводила в бiблiотецi.

Майже до кожного викладача вона напрошувалась додому, щоб, наприклад, бурхливо подискутувати про збереження в алфавiтi лiтери «ять». А вночi спала, пiдклавши пiд подушку купку пiдручникiв.

Словом, комплекс вiдмiнницi розрiсся в її серцi, мов омела, вичавлюючи з iнших частин органiзму всi соки.

Але ось що дивно: помiтивши в нiй сумлiнну натуру, на бiдолашнiй Тамiлi почали їздити всi, повз кого вона мала необережнiсть пройти.

- Хто сьогоднi на розчистку снiгу? - питав декан.

I Тамiла, мов кобра з кошика факiра, що зачула звуки чарiвної сопiлки, пiдводилась зi свого мiсця.

- Захворiла прибиральниця - треба помити аудиторiю, - казав куратор, дивлячись в Тамiлинi очi, i вона не могла пручатися.

На останньому курсi один викладач умовив її поїхати з ним по селах збирати фольклор, а потiм разом написати брошуру. Чи варто казати, що брошуру написала Тамiла, хоча на обкладинцi було зовсiм iнше прiзвище.

Але Тамiла була щаслива, що зробила внесок в розвиток науки, i не мрiяла про славу. А також про гонорар. На який, до речi, викладач придбав чудову пральну машину.

Крiм того, що Тамiла добре вчилася, вона ще чудово доглядала немовлят своїх однокурсниць в той час, коли вони, вiльнi i щасливi, бiгали по виставках i дискотеках.

А ще Тамiла чудово прала i прасувала сорочки всiх гуртожицьких хлопцiв, одночасно писала по кiлька курсових - «собi i всiм нужденним», брала на утримання котiв, собак, рибок i папуг всiх, хто їхав у вiдрядження чи вiдпустку. Їй можна було зателефонувати серед ночi з проханням пояснити ту чи iншу фiлологiчну мудрагель.

До кiнця навчання Тамiла виснажилась так, що життя вивiрки в колесi здалося їй раєм. Словом, зразкова у всьому Тамiла до фiнiшу прийшла останньою. Проте зробила для себе важливий висновок: на вiдмiнницях возять воду, в'їжджають до палацiв, роблять грошi, а потiм… як в американському кiно про заїжджених коней - пристрiлюють…

2. Чистюля з плюсом

З чоловiком Марина розлучилася через рiк пiсля весiлля. Нi, вiн не пив, не бив, не зраджував.

Головним його грiхом було те, що вiн… iснував. А це означало: їв (залишав пiсля себе крихти на столi), мився у ваннiй (розбризкував воду i неправильно вiшав рушники), спав (зiбганi простирадла!), ходив на вулицю (брудне взуття!), читав газети (зайве смiття в хатi) i взагалi, сновигав по квартирi, залишаючи скрiзь слiди свого iснування i порушуючи стерильнiсть сiмейного гнiздечка.

Марина була чистюлею.

З манiакальним захватом вона майже безперервно натирала меблi, чистила до блиску посуд, пилососила килими. Слiд вiд мокрої парасолi в передпокої мiг викликати в неї iдiосинкразiю.

А iдеальним чоловiком мiг бути для неї лише шаховий король: нерухома фiгура, денце якої пiдбите оксамитом. Такого можна було поставити замiсть торшера або взагалi заховати до шафи, попередньо протерши вологою ганчiркою.

- Якби вiн хоч сидiв на одному мiсцi! - скаржилася Марина. - А то вiд нього стiльки бруду!

I Марина усiляко з цим боролася.

Щодвадцять хвилин вона iстерично вигукувала: «Руки мив?!»

Зрештою, миття рук стало їхнiм сiмейним ритуалом - їх треба було мити до i пiсля обiду, пiд час читання газет i навiть коли чоловiк дивився футбольний матч по телевiзору.

Стерильнiстю своєї квартири Марина пишалася: тут можна було приймати пологи i нарiзати овочi прямо на пiдлозi, не остерiгаючись мiкробiв i заражень.

Але чоловiки чомусь зовсiм не цiнували її господарських чеснот.

Один пiшов, а iншi вiдвiдувачi зникали пiсля першої ж романтичної вечерi.

Навiть до лiжка не доходили.

«Ноги!», - з жахом кричала Марина, коли черговий претендент робив крок у взуттi з килимка у передпокої. «Руки?», - суворо питала вона, перед дверима кухнi. «Килим…», - стогнала у знемозi, якщо гiсть задля надання вечору бiльшої романтики, сповзав на пiдлогу з келихом шампанського в руцi.

Звiсно, Марина страждала вiд самотностi.

Проте, якби в її хату увiйшли представники комiсiї з перевiрки чистоти барокамер, вони б, певно, поставили їй п'ятiрку з плюсом…

3. Секс на вiдмiнно

Моя знайома Люся з дитинства вважала, що все в її життi має бути за вищим розрядом: розкiшний будинок - обов'язково з джакузi i краєвидом на море (до речi, моря i навiть найменшої рiчки в наших краях не було), чудова вiлла (бажано на Маямi), авто («Лексус» останньої моделi), надзвичайно талановитi дiти (двi дiвчинки - блакитноокi блондинки i хлопчик - копiя Леонардо Дi Капрiо в юностi) i, звiсно ж - iдеальний чоловiк: статурний красень, сноубордист, дельтапланерист, i при цьому - дипломат, мистецтвознавець, офiцер вiйськово-морського флоту.