11/22/63 - Кінг Стівен - Страница 82

— Текст вам або страшенно сподобався, або ви не просунулися далі десятої сторінки, — промовив я, приймаючи конверт. — Де я вгадав?

Усмішка її, окрім того що відбивала подив, тепер здавалася ще й загадковою.

— Як і більшість бібліотекарів, я читаю швидко. Можемо ми зайти в дім, щоби про це поговорити? Ще навіть не середина червня, а вже так спекотно.

А таки так, вона спітніла, чого я раніше ніколи не бачив. А ще здавалося, ніби вона схудла. Не вельми добре як для леді, котра не мала жодного зайвого фунта ваги.

Сидячи у моїй вітальні з великими склянками кави з льодом — я в кріслі, вона на дивані, — Мімі викладала свої враження.

— Я розкошувала, читаючи той шматок, де йдеться про вбивцю, одягненого клоуном. Назвіть мене зіпсутою, але я отримувала задоволення аж до мурашок по тілу.

— Якщо ви зіпсуті, то й я теж.

Вона посміхнулась.

— Я певна, ви знайдете собі видавця. Назагал роман мені дуже сподобався.

Я відчув себе дещо ображеним. Нехай «Місце вбивства»було розпочато лише для камуфляжу, та чим глибше я занурювався в нього, тим важливішим ставав для мене цей текст. Він був немов моїми секретними мемуарами. Однією з умов самореалізації.

— Це ваше «назагал» призвело мені на думку фразу Александера Поупа… оте його, знаєте, «зганьби хисткою похвалою» [370]?

— Я не мала зовсім такого на увазі. — А далі уточнення. — Просто, просто… чорт забирай, Джордже, це не те, чим ви мусили б займатися. Ваше призначення — учительство. А якщо ви опублікуєте таку книгу, жоден департамент освіти в США не візьме вас на роботу. — Вона зробила паузу. — Хіба що, можливо, в Массачусетсі.

Я не відповів. У мене відібрало мову.

— Що ви зробили з Майком Косло… що ви зробили дляМайка Косло — то найдивовижніше, найчудесніше з усього баченого мною в світі.

— Мімі, то не я. Він від природи тала…

— Я знаю, що в нього природний талант, це було очевидно з тієї миті, як він вийшов на сцену й відкрив рота, проте я вам скажу ще дещо, друже мій. Приблизно років сорок роботи в школах і шістдесят років життя навчили мене дечого, і навчили дуже добре. Артистичний талант є набагато більш звичайним явищем, аніж талант до виховуванняартистичних талантів. Будь-який родитель з важкою рукою може його зруйнувати, але виростити його набагато важче. Саме цей талант ви маєте, і то в набагато більшому обсязі, ніж той, що створив оце. — Вона поплескала по стосу аркушів на кавовому столику перед собою.

— Я навіть не знаю, що сказати.

— Скажіть «дякую» і похваліть мене за високу оцінку.

— Дякую. А цінність вашого напоумлення перевершує лише ваш приємний вигляд.

На ці мої слова знову повернулася її усмішка, тепер ще сухіша.

— Не перебільшуйте вашого захвату, Джордже.

— Так, міз Мімі.

Усмішка зникла. Вона нахилилася до мене. Сині очі за скельцями окулярів були величезними, затоплюючи все обличчя. Шкіра під засмагою в неї була жовтуватою, недавно ще тугі щоки позападали. Коли це відбулося? Помітив це Дік? Прикольне питання, як кажуть дітлахи. Дік не помічав на собі шкарпеток різного кольору, поки не знімав їх увечері. А може, й тоді ні.

Вона почала:

— Філ Бейтмен уже не просто погрожує, що піде на пенсію, він висмикнув чеку й шпурнув гранату, як сказав би наш чарівний тренер Борман. Що означає вакансію на факультеті англійської. Зважайтеся, йдіть викладачем в ДКСШ на повну ставку, Джордже. Діти вас люблять, а громада після цієї вистави вважає вас другим пришестям Альфреда Гічкока [371]. Дік, той просто чекає вашої заяви — він мені про це сказав учора ввечері. Прошу. Опублікуйте це під псевдонімом, якщо вже так хочеться, але приходьте і вчіть. Це те, для чого ви створені.

Мені страшенно хотілося сказати «так», бо вона мала рацію. Не моя то була робота писати книжки, а тим більше вбивати людей, не має значення, наскільки вони заслуговують на смерть. А ще Джоді. Я приїхав сюди чужаком, котрого викинуло з його рідного міста, з його епохи, і перші слова, почуті мною тут — промовлені Елом Стівенсом у харчевні — були дружніми словами. Якщо ви бодай колись відчували тугу за домом або відірваність від усіх людей і речей, що колись вас оточували, ви зрозумієте, як важать вітальні слова й дружні усмішки. Джоді було анти-Далласом, а тепер одна з найвпливовіших його громадянок пропонувала мені стати замість візитера мешканцем цього міста. Але наближався вододільний момент. Хоча він ще не поряд. Можливо…

— Джордже? У вас такий химернийвираз обличчя.

— Це називається розмірковуванням. Ви дозволите мені подумати, на вашу ласку?

Вона приклала долоні собі до щік і зробила губами кумедно-вибачливе «О».

— Мовчу, хоч патли мені чешіть, нехай буду Гречка [372].

Я не звернув на це уваги, бо заклопотано перегортав сторінки Елових нотаток. Для цього мені більше не треба було в них заглядати. Коли у вересні розпочнеться новий навчальний рік, Освальд усе ще перебуватиме в Росії, хоча вже й розпочне те, що стане довгою паперовою битвою за його повернення до Америки разом із дружиною і донькою Джун, котрою ось-ось мусила завагітніти Марина. То буде битва, яку Освальд, керуючись інстинктивним (чи радше рудиментарним) глуздом, врешті-решт виграє, граючи на нацьковуванні одна на одну бюрократичних машин двох супердержав, але на американський берег вони зійдуть з голландського пароплава «Маасдам» тільки в середині наступного року. А щодо Техасу…

— Мімз, тут навчальний рік зазвичай закінчується з першим тижнем червня, чи не так?

— Завжди. Діти, котрим потрібно працювати влітку, мусять вже виходити на свої роботи.

…а щодо Техасу, то Освальди з’являться тут чотирнадцятого червня 1962 року.

— І будь-який контракт на вчительство, який я підпишу, буде на випробувальний термін? Тільки на один рік?

— З можливістю його подовження за згодою сторін, так.

— Тоді ви придбали собі викладача літератури на випробувальний термін.

Вона розсміялася, сплеснувши долонями, підвелася на рівні і простягнула руки.

— Пречудово! Обійміться ж із міз Мімі!

Я обняв її, проте тут же відпустив, почувши, як вона хапає ротом повітря.

— Що збіса з вами не так, мем?

Вона повернулася на диван, взяла свою чашку й ковтнула холодної кави.

— Дозвольте дати вам дві поради, Джордже. Перша: ніколи не називайте техаську жінку «мем», якщо ви приїжджий з північніших країв. Це сприймається як сарказм. Друга порада: ніколи не питайте в будь-якоїжінки, що з нею збіса не так. Спробуйте якось делікатніше, скажімо: «Чи цілком гарно ви почуваєтеся?»

— То ви цілком гарно почуваєтеся?

— А чом би й ні? Я виходжу заміж.

В першу мить я не зміг скласти цей її зигз відповідним йому загом. От лишень серйозний погляд її очей доводив, що вона зовсім не рухається зигзагами. Вона навколо чогось кружляє. До того ж, ймовірно, навкруг чогось не вельми приємного.

— Скажіть: «Мої вітання, міз Мімі».

— Мої вітання, міз Мімі.

— Дік вперше зробив пропозицію майже рік тому. Я його відставила, сказавши, що для цього занадто рано після смерті його дружини, що це викличе балачки. З часом цей аргумент став менш ефективним. Я сумніваюсь, щоб з цього приводу взагалі завелися якісь балачки, зважаючи на наш вік. Люди в маленьких містах розуміють, що такі, як ми з Діком, персони, котрі сягнули, так би мовити, відповідного піку зрілості, не можуть собі дозволити аж надто дотримуватися загальноприйнятого етикету. Правда в тім, що мені цілком подобався той стан, в якому ми перебували до тепер. Старий партнер кохає мене набагато дужче, ніж я кохаю його, хоча він дуже мені подобаєтьсяі — ризикуючи вас збентежити — навіть леді, котрі сягнули відповідного піку зрілості, зовсім не проти гарного злягання в суботній вечір. Я вас бентежу?