11/22/63 - Кінг Стівен - Страница 123

Що мене цікавило, так це те, як його слухав де Мореншильд. Він це робив, як то роблять найчарівливіші, найпринадніші в світі люди, котрі завжди вчасно вставляють доречні запитання, ніколи не відволікаються, не відривають своїх очей від обличчя співбесідника, даруючи тому нагоду відчути себе найбільш обізнаною, красномовною, інтелектуально непересічною особистістю на планеті. Це, либонь, уперше хтось таким чином слухав Лі.

— Я вбачаю тільки одну надію для соціалізму, — закінчив Лі, — і нею є Куба. Там революція іще в чистоті. Одного дня я сподіваюся потрапити туди. Міг би прийняти тамтешнє громадянство.

Де Мореншильд поважно кивнув.

— Було б чудово. Я був там багато разів, ще до того, як наш теперішній уряд зробив подорожі туди майже неможливими. Гарна країна, авжеж… а тепер, завдяки Фіделю, ця гарна країна належить людям, котрі в ній живуть.

— Я знаю, — сяяв усім лицем Лі.

— Проте! — підняв по-менторському палець де Мореншильд. — Якщо ти вважаєш, ніби американські капіталісти безперешкодно дозволятимуть Фіделю, Раулю й Че [529]творити свої чуда, значить, ти живеш у примарному світі. Шестерні вже крутяться. Чи чув ти про такого собі Вокера?

Я нашорошив вуха.

— Про Едвіна Вокера? Генерала, котрого витурили? — Лі промовив «ви’урили».

— Саме так.

— Знаю я його. Живе в Далласі. Балотувався на губернатора, та отримав підсрачника. А тоді метнувся до Міссісіпі, аби постояти поряд з Россом Барнетом, коли Джеймс Мередит інтегрував Добру Стару Міс [530]. Звичайний сегрегаціоніст, дрібний Гітлер.

— Безумовно, він расист, але для нього ідеї сегрегації й дебіли з ку-клукс-клану слугують лише ширмою. Він використовує заперечення прав негрів як дрючок для побиття соціалістичних принципів, котрі й сам він і вся та порода ненавидять. Джеймс Мередит? Комуніст! Національна Асоціація сприяння розвитку кольорового населення? Змовники! Члени Студентського комітету координації ненасильницьких дій? Зверху чорні, червоні всередині!

— Достеменно, — погодився Лі, — саме так вони й діють.

Я не міг добрати, чи насправді де Мореншильд щирий у тому, що він зараз тулить Лі, чи накручує його просто заради спортивного інтересу.

— А де вбачають усі ці Вокери з Барнетами і клоуни-проповідники на кшталт Біллі Греєма та Біллі Джеймса Хергіса [531]живе серце того злісного комуністичного монстра, що обожнює нігерів? У Росії!

— Я знаю.

— А де вони бачать чіпку руку комунізму, і то всього лиш за дев’яносто миль від берегів Сполучених Штатів? На Кубі! Вокер більше не носить форму, але його найкращий друг все ще керує військами. Ти розумієш, про кого я кажу?

Лі похитав головою. Очі його невідривно дивилися на де Мореншильда.

— Кертис Лемей [532]. Не менший расист, котрому під кожним кущем ввижається комуніст. На чому наголошують Вокер з Лемеєм, до чого вони хочуть змусити Кеннеді? Бомбити Кубу! Потім вдертися на Кубу! Потім зробити Кубу п’ятдесят першим штатом. Після приниження в Затоці Свиней вони стали ще більш затятими! [533]— У промові де Мореншильд використовував власні знаки оклику: бив себе кулаком по стегну. — Такі, як Лемей і Вокер, набагато небезпечніші за ту курву Айн Ренд, і не лише тому, що вони мають зброю. А тому, що вони мають послідовників.

— Я розумію цю небезпеку, — сказав Лі. — Я вже почав організовувати збори руху Руки геть від Куби тут, у Форт-Ворті. Маю вже десь з десяток прихильників.

Це було сильно. Наскільки я знав, єдине, що збирав Лі у Форт-Ворті, це алюмінієві двері, ну, й ще іноді карусельну сушарку на задньому подвір’ї, коли Марині вдавалося умовити його розвішати дитячі пелюшки.

— Тобі варто пришвидшити цю справу, — промовив де Мореншильд рішуче. — Куба — це рекламний щит революції. Коли стражденні народи Нікарагуа, Гаїті та Домініканської республіки дивляться на Кубу, вони бачать мирне сільськогосподарське суспільство, де диктатора скинули, а таємну поліцію погнали геть, декого з їхніми ж киями, засунутими їм у тлусті сраки.

Лі верескливо розреготався.

— Вони бачать, що великі цукрові плантації і ферми рабської праці «Юнайтед Фрут» повернуто селянам. Вони бачать, що погнали «Стандард Ойл» [534]. Вони бачать, що всі казино, якими правила мафія Ланського [535]…

— Я знаю, — сказав Лі.

— …позакривали. Віслючі шоу [536]припинили, друже мій, і жінки, котрі раніше торгували своїми тілами… і тілами своїх дочок, знайшли собі чесну роботу. Будь-якого пеона, котрий під пресом свинячого гузна Батисти [537]помер би серед вулиці, тепер кладуть до шпиталю й лікують, як людину. А чому? Бо при Фіделі і лікар, і пеон рівноправні громадяни!

— Я знаю, — сказав Лі. Це була його постійна позиція.

Де Мореншильд підхопився з дивана і почав ходити навкруг щойно встановленого дитячого манежу.

— Ти гадаєш, Кеннеді і його ірландська кліка дозволять стояти цьому рекламному щиту? Цьому маякові, що блимає навсібіч світлом надії?

— Мені взагалі-то подобається Кеннеді, — промовив Лі трохи ніби знічено. — Попри Затоку Свиней. То був план Айзенгавера, ви це знали?

— Президент Кеннеді переважно подобається ВБА. Ти знаєш, що я маю на увазі під ВБА? Можу тебе запевнити, цю штуку добре знає та скажена ласка, котра написала книжку «Атлант випростався». Велику Безмозку Америку я маю на увазі. Громадяни Сполучених Штатів житимуть щасливо й помиратимуть вдоволеними, якщо матимуть холодильник, який робить лід, дві машини в гаражі та «77 Сансет Стрип»по ящику. Велика Безмозка Америка любить усмішкуКеннеді. Саме так. Безумовно. У нього чудесна усмішка, я визнаю це. Але хіба не Шекспір сказав, що людина може всміхатися й всміхатися і бути лиходієм? Ти знаєш, що Кеннеді ухвалив план замахуЦРУ на Кастро? Так! Вони вже намагалися — і не зуміли, слава Богу — рази три-чотири його вбити. Я маю цю інформацію, Лі, зі своїх власних джерел в Гаїті й Домініканській республіці, і інформація ця достовірна.

Лі явно стривожився.

— Але Фідель має надійного друга, Росію, — не перестаючи ходити, продовжив де Мореншильд. — Це не та Росія, про яку мріяв Ленін — чи ти або я, — але вона має власні причини, щоб виступити пліч-о-пліч з Фіделем, якщо Америка знову зважиться на вторгнення. От згадаєш мої слова: Кеннеді на це готовий і спробує дуже скоро. Він дослухається до Лемея. Слухає Даллеса й Енглтона з ЦРУ [538]. Йому потрібен тільки зручний привід, і тоді він нападе, аби лиш показати світу, що має яйця.

Вони продовжували балакати про Кубу. Коли повернувся «Кадилак», його заднє сидіння було загромаджене продуктами — на позір, їх мало вистачити на місяць.

— Чорт, — промовив Лі. — Вони вже повернулись.

— І ми їх радісно зустрічаємо, — ласкаво сказав де Мореншильд.

— Залишайтеся на вечерю, — запросив Лі. — З Рини не така щоб аж прекрасна куховарка, але…

— Я мушу їхати. Моя дружина нетерпляче чекає моїх вражень, і я їй скажу, що вони в мене якнайкращі. Наступного разу я привезу її з собою, ти не проти?

— Йо, звісно, приїжджайте разом.

Вони пішли до дверей. Марина стояла біля машини, балакаючи з Бухе й Орловим, тимчасом як чоловіки діставали з багажника картонні ящики з консервованими харчами. Проте вона не просто балакала; вона одночасно фліртувала, трішечки. Схоже було, що Бухе готовий бухнутись перед нею на коліна.

Вже на ґанку Лі сказав щось про ФБР. Де Мореншильд перепитав у нього, скільки разів. Лі показав три пальці.