Катастрофа в раю. - Лигостов Вильям - Страница 20

- Он воно що! Ти... ти злигалася з цим пройдисвітом! Взяти безбородого негайно! - заволав вождь. Кілька кібертонців встали з бетону й посунули на мене.

- Тікай, Гришо. Тікай! - у розпачі крикнула Рая.

Я стояв у нерішучості. Та за кілька секунд страх переміг. Кинувся прожогом до капсули, відчинив люк, скочив у кабіну і надійно загерметизував її. І аж тут запекло в мозку: “А Рая?.. Боягуз! Підлий боягуз!”

Я ненавидів себе. Ненавидів і плакав од безсилля. Без контрольного ключика не злетиш. Я був близький до самогубства. Так, не брешу. Без вагання відчинив дверцята морозильної камери. Тут космонавти заморожують себе, якщо нема чим харчуватись або дихати. Це буде смерть. Навряд чи знайде хто-небудь “консерви” на цій богом і людьми забутій планеті. Рішуче клацнув дверцятами камери і увімкнув аппарат. Вже через якихось дві години поринув у солодкі сни, в дивовижні марення, а згодом - у темне провалля.

ПОДАЧА ДЕСЯТА

І, ХВАЛИТИ БОГА, ОСТАННЯ

Ви вже знаєте з преси про моє повернення на Землю. Але в тому повідомленні зафіксовано тільки голий факт - на одній з невеличких планет, за 7,876 парсека від Землі, випадково знайшли такого-то товариша, якого вважали загиблим, і благополучно притарабанили додому... І все!

Як пам’ятаєте, заморозився з власної волі. Морозильна камера діє доти, доки організмові не загрожує необоротність всіх функцій. І настав день, коли я автоматично розморозився. Спочатку неясно уявляв, що зі мною сталось. Тільки страшенно хотілось їсти, зігрітись. Зігрієшся... Ні, що б там не торочила Всегалактична асоціація тверезості, а в космічний сухий закон таки треба внести поправки та винятки. Давитись піснотою- у кабіні капсули чимало концентратів - не хотілось. Треба було розвести багаття.

Відчинив люк. В обличчя вдарив шмалький вітер. Вихорами несло дрібний пісок. Хапаючи дрижаки, зійшов униз. Невже мене перенесли на іншу планету? Ні. Ось на місці пам’ятника “Адаму” височить піщана кучугура. Руїни будинків засипано. Якщо й штучний клімат встиг зникнути, й так позасипало все навкруги, то довгенько ж я пролежав законсервованим...

Обійшов навколо капсули, наполовину засипаної землею та піском. Вся вона подзьобана, антени пообламувані. Задер голову, стояв, замислившись. І тут в обшивку капсули, дзенькнувши, ударився якийсь предмет. Ударився й відскочив, упав до ніг. Підняв. Це була стріла, наконечником якої правив загострений кінчик антени, однієї з тих антен, що носили на головах роботи.

Оглянувся. Метрів за сорок од мене стовбичив здоровань, зодягнений в шкуру. Він прилаштовував стрілу до тятиви лука. Я не мав бажання випробовувати спритність стрільця й швиденько заліз у капсулу. Через ілюмінатор бачив, як незнайомець рушив до руїн, за якими курився димок. Незабаром димок зник. Згодом помітив удалині вервечку кібертонців. Вони прямували з покритих піском руїн столиці до лісу.

Більше нічого, на жаль, мені не вдалося ні взнати, ні побачити. Того ж дня неподалік од капсули сів трансгалактичний корабель “Муха-цокотуха”.

Можете уявити подив космонавтів. Довжелезна борода сягала мені до колін. Трусики зотліли, поки лежав у камері. Тільки підвівся, вони розсипались на порох. На стегнах теліпалась ослабла резинка.

Ви вже знаєте з преси, що сіла “Муха-цокотуха” на Кібертонію, аби запастись якою-небудь матерією для продукування енергії. Моя капсула, як запевнив екіпаж “Мухи-цокотухи”, ніяких сигналів у космос не подавала. Я цілком правильно відрегулював радіомаяк, забув тільки про невеличку дрібницю: не ввімкнув його.

Слізно благав рятівників провести розкопки, адже шар піску був не такий вже й товстий. Космонавти категорично відмовились, посилаючись на свій ущільнений графік. Я не здавався, я вхопив капітана “Мухи-цокотухи” за барки:

- Ви накажете їм зробити це, капітане! Розкопки дадуть науці екстраважливий матеріал! Десь тут, під кучугурою, лежить унікальна кінокамера з унікальними кадрами!

- Ноксен фоксен аберації плюс мінус дисипації, звідси коагулянти траєкторії нід, ентр воуз! - заявив капітан.

перепитав я.

- Так, ви не помилились, - незворушно підтвердив капітан.

Сліпому, як бачите, ясно: “Муха-цокотуха” таки мусила стартувати за п’ять хвилин. Інакше їй довелося б стирчати на Кібертонії сімнадцять космічних місяців, чекаючи сприятливої планіди.

По дорозі додому кілька разів починав розказувати членам екіпажу свою історію, та мене кожного разу перебивали глузливим сміхом. Не верзи, мовляв, дурниць, все це приснилось тобі в морозильній камері. Я категорично заперечував. Кому може приверзтись такий неймовірно довгий і подекуди навіть логічно послідовний соц? Кому?

Що ж розказати вам іще?

Поки пропадав у космічних мандрах, на Землі змінилось не одне покоління. Повернувшись із космосу, не застав у Києві ні тещі, ні дружини, ані друзів, що позичали мені гроші на космічну путівку. Отож неабияк переконався в геніальності дідуся Ейнштейна.

Я одружений вдруге, маю дітей. Теперішня дружина набагато більше задоволена мною, ніж колишня. Не знаю, в чім тут справа. Чи штучне серце виявилось чулішим, чи далася взнаки активізація центру. СІ гіпоталамуса. Хтозна...

Проте непокоїть мене... Раїса... Як склалась її доля? Як тепер живуть кібертонці?

За сучасних засобів пересування не так вже й важко було б спорядити спеціальну експедицію на Кібертонію. Я писав заяви і в Міжнародний космічний центр, і в Спілку космонавтів, і... Яким тільки інстанціям не оббив пороги! Як горохом об стіну... Кібертонія, бачите, не являє ніякого наукового інтересу.

Я пропонував розрізати мені груди й переконатись, що маю штучне серце. З того часу мене ніхто не сприймає всерйоз. Звичайно, кого тепер здивуєш штучним серцем!

Я тицяв під ніс невірам наконечник стріли, резинку від трусів - єдині докази, що зміг прихопити з собою. Знову ж таки на мене дивилися з співчуттям. Тільки з співчуттям. Воно й не дивно - наконечник дуже вже скидається на кінчик звичайнісінької кімнатної телеантени, а резинка як резинка, на ній райського тавра нема.

Незважаючи на відразу до слова, мусив написати цю записку.

І почалось...

Доповідну записку переклали на глобальну мову - щоб усі члени міжнародної експертної комісії могли ознайомитись. Я зарив носом на першій, же фразі того машинного перекладу... “Ето ай тутечки карамболь бульдог соні-парасоні бхайбхай Крещатік енд харакірі монин поліцайцейтунг до відзеня парле ву жі бао...”

А експерти хоч би що! Вчитали до кінця й засипали мене безліччю своїх “чому” та “як”.

Як, скажімо, я зміг вільно пересуватися в космічному кораблі в стані невагомості? Ніби не знають, що вже в наші часи на деяких апаратах утворювали штучне поле гравітації.

Або: якщо об’єм Кібертонії набагато менший, ніж об’єм Землі, то чому я не відчув зменшення сили тяжіння? Хм! Очевидно, Кібертонія більш ущільнена, стиснена, а маса її така ж, як і маса Землі.

Або: чому кібертонці користуються саме англійською мовою, а не якоюсь іншою? Я не філолог, не мовознавець. Є ж серед членів комісії поліглоти - от хай і з’ясують.

Більше того, знайшлися в комісії мудреці, які поставили під сумнів мої математичні викладки, формули. Це вже зовсім безглуздо і, м’яко висловлюючись, некоректно. Такі методи компрометації визначних діячів науки засуджувались ще в далекі часи.

Ох-хо-хох... Багато чого змінилось на Землі, а от бюрократичної тяганини, здається, не поменшало. Та я сам міг би нагребти повний лантух капосних “чому” та “як”. Ви мені по суті, по суті дайте відповідь!

Як би там не було, а на душі в мене тепер легше. Я виконав свій громадський обов’язок. Якоюсь мірою спокутував вину перед Раїсою, перед кібертонцями.