Подорож до Эльдорадо. - Лигостов Вильям - Страница 27

- Роза, не балуйся... - сонно промимрив Семен Михайлович.

- Я тобі дам Розу! Ану, вставай, розлігся, як на курорті. - Галасун енергійно поторгав Купчика за плече.

Той підвівся, сів, пошкріб п’ятірнею груди. Мрійливо закотив очі.

- Ой, який мені сон приснився, товаришу капітан! Ніби іду я Хрещатиком...

- Но-но, Семйон! - обірвав його Галасун. - Не балакай лишнього! Мені теж хороший сон випав. Номенклатурний! М-да! Але сни вдома будемо розказувати. А тепер, натурально скликаю збори. Будемо засідати удвох, позаяк вдалі від родіни мені немає більше з ким. Товариші, є пропозиція обрати президію в складі одного чоловіка. Персонально - я. Раціо? Раціо! На порядку денному моя доповідь. “Про сучасний стан експедиції “Заготзолото” і наші невідкладні завдання”. Регламент будемо встановлювати?

- Катайте без регламенту, - сонно махнув рукою Купчик. - Я все одно не виступатиму. Я взагалі, товаришу капітан, виступати не вмію.

- Научим! Переходжу до доповіді. М-да! А де ж тези! Де тези, питаю?

- Які тези?

- Як які? Коли лягали спати, я ж тобі казав, щоб заготовив. Як і положено. Про що я тепер буду говорить?

- А мені звідки знати, про що ви хочете?

- Маєш знать, про що мені на даному етапі треба говорить, які задачі ставить. Ех, Семйон! Зразу видно, що ти ніколи не був за границьою. Так от, слухай мене. Ніяких самоволок! Не відлучайся од мене анґна минутку. Триматися треба тіко купою. Не кидатися на шмотки, на всякі штучки заграничні, особенно - женщин. А главне - мені помагай, заготовляй отвєти на каверзні вопроси...

Купчик набурмосився.

- Картоплю заготовляв, капусту, моркву, брухт, а тепер - ще й отвєти... Незгебний я до цього діла, товаришу капітан. Казав же не раз: малограмотний я.

Панько Федорович замовк. Він якось обм’як, плечі опустилися. І вигляду урочистого, такого, що якраз для зборів, ніби й не було. Похитав-похитав журно головою, потарабанив пальцями по столу і признався Семену Михайловичу:

- Ех, Семйон, Семйон... Думаєш, я великий грамотій? Ого-го-о! Якби я був грамотний! А так що ж? То тобі колективізація, то індустріалізація, то війна, то розруха. Курсів, натурально, я чимало окончив, а грамотою так і не совладав. Розговорну рєчь ще засвоїв. А от письмо - хоч убий! Особенно з м’яким знаком біда - де його ставить, а де не ставить? Твердий знак я завсігди правильно поставлю. Ого-го-о-о! Якби я знав, де м’який знак ставити, - далеко пішов би. Далеко, Семйон! А так що? У молодості мене класове чутьйо виручало, вивозило, а потім і чутьйо не допомагало. М-да! Добре тим, що встигли повище вибитися. Раціо? Раціо! М-да-а-а, Семйон! Підпирає нас молодьож, ох, підпирає! Взяти хоча б мого Ванька. Так воно ж ні колективізацій, ні індустріалізацій і не нюхало. Виросло за моєю спиною, вивчилося. І м’який знак у нього, сучого сина, завсігди на місці. Ще й по-англійському джеркотить. Економіст! Голова! Грамотний, одне слово. Сказать би, що чоловіку ще треба? І чин чином, і зарплата зарплатою, і кватиря дай боже. Нє-е-е! І те йому не так, і те можна краще було б зробити.

Довго ще скаржився Панько Федорович. Поспівчуваймо йому од щирого серця. А на те, що він про молодь говорить, не звертаймо особливої уваги. Так воно завжди було, так воно завжди й буде. Виростуть у Галасунового сина сини - і вони будуть чимось невдоволені, і вони захочуть зробити більше і краще. І нема в тому аніякої біди. Аніякої.

А збори у наших золотошукачів так і не відбулися. Бо золото, бо Ельдорадо вони знайшли, а що з тим золотом робити, не знали. Аніяких вказівок на цей предмет не мали. Отож і вирішили чекати, що воно далі буде. А діло покаже, як бути.

Вже й на ухвалі зійшлися одноголосно, вже й перекусили на кухні, а ніхто з ельдорадців не з’являвся. Самі виходити мандрівники не зважувалися. Справді, мало в яку халепу вскочити можна. Поставили стільці біля прозорої стіни, від нічого робити роздивлялися освітлене морське дно.

- А ти, Семйон, зміг би жити в отакому акваріумі? - запитав Галасун.

- Та хто його зна... - надто зненацька застало Купчика питання. - Взагалі, корм непоганий, дихається легко.

- А я, мать, ні, не зміг би. Що ж воно таке - нічого, крім рибок, не видно. І знову ж таки, де сусіди? Раціо? Раціо! От вліті ми з старою на синовій дачі живемо, так, я тобі скажу, миле діло. То що воздух негородський, а натуральний, так це ж ще не все. Люди кругом, сусіди. Не рибки, а люди! Раціо? Раціо!

- М-да... Семйон... Такі-то діла. А тут що ж? Гарно, натурально, но не ті масштаби. Я воопче жалію, що переїхав у Київ до сина. Не треба було слухатися його. На периферії мені, Семйон, легше було б знайти соотвєтственну роботу. А в Кийові, натурально, без мене хватає кадрів....

Купчик співчутливо покивав головою, і раптом щось серед водоростей привернуло його увагу:

- Гляньте, товаришу капітан! Кацо! Кацо!

Справді - вздовж прозорої стіни дефілював Кацо.

Ось він помітив мандрівників, тицьнувся носом в надміцне скло і привітно усміхнувся, замахав плавцями, щось перебирав губами, але нічого чути не було. Золотошукачі замахали йому руками, а Купчик навіть сотворив повітряний поцілунок.

У передпокої притишено загуло - хтось просив дозволу ввійти.

Тільки Галасун з Купчиком ступили на круг, як той повільно поповз угору. Купчик з переляку вхопився за поручні. Панько Федорович смикнув його за рукав - люди ж, мовляв, дивляться. Форум був знову переповнений. Галасун хоч і намагався триматися поважно, по спині мурашки бігали. На всякі засідання бюро доводилося йому з’являтися за доганами і останніми попередженнями, але такого велелюдного бюро ще не бачив. Невже при всіх будуть з ними говорити?

За столом в центрі круга, крім членів Комісії, сиділи Хар і Коко. Семирозум, з усього видно, вже повідомив молодятам про Галасуна і Купчика, тепер йому лишилося відрекомендувати мореходам молодят:

- Будьте знайомі, добродії Галасун і Купчик. Стенлі Хар, американський монополіст, мільярдер. Ліліан Коко, кінозірка, секс-бомба № 1 Європейського континенту.

Панько Федорович зміряв поглядом Хара. Подумки відзначив: “Мільярдер, а вид має... урка одеський! А ця - бомба? Та в ній же не більше трьох пудів! А ноги, господи! Як палички, стирчать з-під цих рейтузів, чи що воно таке? Але тут же його мозок штрикнула інша думка - виходить, вони тут не перші, звідки ж взялися ці конкуренти?

Семирозум тим часом запросив аргонавтів за стіл, заставлений фруктами, пляшками з водою, сам зайняв місце голови. Ізоль-Гол став за стільцями Хара і Коко, нагнувся, приготувавшись перекладати з української на англійську. Увагу Семена Михайловича привернув вигляд Ізоль-Гола, точніше - якийсь неприродний колір ніг, рук. І ця дивна жіноча хусточка на шиї... Голова пішла обертом. Круг поволі почав обертатися - очевидно, щоб усі трибуни могли добре розгледіти людей за столом.

Семирозум повідомив, за яких обставин опинилися на Ельдорадо Хар і Коко, коротко зупинився на історії Ельдорадо і насамкінець мовив:

- Тепер вам, сподіваюся, зрозуміло, з яких причин ельдорадці майже одноголосно висловилися за контакт з вашим світом. Скажу відверто, ми не покладаємо особливих надій на перший контакт. Все ж сподіваємося, що він послужить справі зближення, попереднього з’ясування наших стосунків. Гостюйте у нас, скільки вам заманеться, а потім повертайтеся до себе і розказуйте про все побачене і почуте. Що з того вийде - буде видно.

Голова Комісії висловив готовність відповісти на будь-які запитання.

Пришельці з потойбічного світу ніяково мовчали. Надто приголомшливе було повідомлення Семирозума, і з чого починати і звідки розплутувати клубок, невідомо. Нарешті Панько Федорович наважився:

- Що касаїця положенія трудящих і їхнього жизнєного уровня, то це ще вилами по воді писано, де лучче. У нас нащот передового і прегресивного діло - во! - поставлено. А що золота у вас більше, факт. Згоден. Я натурально, не звик вести такі ответствєнні розговори при рядових гражданах, среді которих може й несознатільний алімент затесався, но дозволю собі запитать - чи можна буде тут у вас організувать заготовки? Заготовки золота, натурально.