Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Викрадений - Стивенсон Роберт Льюис - Страница 45
— Бідолашний! — промовила вона і, поставивши перед нами їжу, по-дружньому торкнула мене за плече, ніби хотіла підбадьорити. Потім вона запросила нас до їжі, додавши, що плати за це не візьме, бо харчівня належить їй, чи, власне, її батькові, що поїхав на цілий день до Пітенкрифа. Ми не чекали на друге запрошення, бо з холодного хліба й сиру мала втіха, а сосиски пахли дуже смачно. Поки ми їли, дівчина стояла біля сусіднього столу й дивилась на нас, щось роздумуючи і крутячи в руках зав'язки свого фартуха.
— По-моєму, у вас надто довгий язик, — раптом звернулася вона до Алана.
— Можливо, — погодився Алан, — але, бачте, я знаю, з ким говорю.
— Я ніколи не викажу вас, — запевнила вона, — якщо ви це маєте на увазі.
— Ні, — заперечив він, — ви не з таких людей. Але я скажу вам, що ви зробите. Ви допоможете нам.
— Я не можу, — відповіла дівчина, заперечно хитаючи головою. — Ні, не можу.
— Не можете? — перепитав Алан. — А якби могли? Вона промовчала.
— Послухайте, люба дівчино, — вів далі Алан. — Тут є човни, я бачив два на березі, коли проходив околицями міста. Якби ми змогли скористатися човном, щоб переправитися під покривом ночі в Лотіан, і знайти мовчазну порядну людину, яка пригнала б човна назад і тримала язик за зубами, були б урятовані два чоловіки: я— дуже імовірно, а він — напевно. А якщо ми не дістанемо човна, то в нас залишається тільки три шилінги, і, даю вам слово, яне знаю, куди нам іти, що робити і де знайдеться для нас місце, крім шибениці! Невже ми так і підемо звідси блукати далі по світу, дівчино? Невже ви зможете лежати в теплій постелі Й згадувати про нас, коли в димарі скиглитиме вітер, а по даху тарабанитиме дощ? Ви будете снідати чи вечеряти біля вогнища і думати про мого бідного хворого хлопчика, що кусає на болоті пальці від голоду й холоду? Здоровий чи хворий, він мусить іти вперед; хоч би навіть смерть хапала його за горло, він повинен брести під дощем по безкраїх дорогах. А коли він конатиме на купі холодного каміння, біля нього не буде нікого, крім мене й Бога.
Я помітив, що Аланові слова дуже схвилювали дівчину; їй хотілося допомогти нам, і водночас вона боялася, що допомагає злочинцям. Тому явирішив утрутитися в розмову і заспокоїти її сумління частиною правди.
— Ви чули коли-небудь про містера Ренкейлора з Фері? — спитав я.
— Ренкейлора? — перепитала вона. — Правника? Авжеж, чула!
— Отож я йду саме до нього, — пояснив я, — так що ви можете самі з цього судити, злочинець я чи ні. Скажу вам ще більше. Хоч і справді через жахливу помилку мені загрожує небезпека, однак у всій Шотландії король Ґеорг не має вірнішого підданця, ніж я.
Обличчя дівчини одразу проясніло, а обличчя Алана спохмурніло.
— Більш нічого не треба казати, — відповіла вона. — Містер Ренкейлор — відома людина. — І дівчина порадила нам закінчити їду, якомога швидше вийти з селища й сховатися в ліску на березі моря.
— Можете звіритися на мене, — додала вона. — Я знайду як переправити вас.
Ми не стали засиджуватись, доїли сосиски, потиснули їй руку й заквапились до ліска. Це був маленький гайок з двох десятків кущів бузини й глоду та кількох молодих ясенів, але не досить густий, щоб приховати нас від перехожих на шляху або на березі. Проте ми мусили лежати там, тішачись чудовою теплою погодою та надією на близький порятунок, обмірковуючи в подробицях, що нам ще залишилося зробити.
За весь день ми мали тільки один клопіт, коли до гайка заблукав мандрівний музика й присусідився до нас. Це був п'яний волоцюга з червоним носом і сльозавими від запалення очима. З кишені в нього визирала велика пляшка горілки. Він розповів нам довгу історію про кривди, що їх довелося йому витерпіти від різних людей, починаючи з лорда-президента судової палати, який відмовив йому в справедливості, і кінчаючи міськими суддями в Інверкейтінзі, які віддали йому тієї справедливості аж забагато. Хоч і малоймовірно, але в нього могла виникнути підозра щодо двох чоловіків, які сиділи цілісінький день без діла, сховавшись у гущавині. Весь час, поки він крутився коло нас, ми почували себе, як на гарячому приску, слухаючи його настирливі розпити. Музика був мало схожий на людину, що вміє тримати язика за зубами, а тому ми не могли дочекатися, коли спекаємося його і теж виберемося звідси.
Погідну сонячну днину змінила тиха місячна ніч, у місті і навколишніх висілках засвітилися вогні та вже й гаснути почали один за одним. Була північ, і ми давно вже непокоїлися, коли нарешті зарипіли весла в кочетах. Почувши те рипіння, ми визирнули і побачили дівчину, що сама підпливала до нас на човні. Вона нікому не довірила справи, навіть своєму коханому, якщо він був у неї, і, коли заснув батько, вилізла вікном з дому, вкрала в сусіда човна і сама прийшла нам на допомогу.
Я збентежився, не знаючи, як висловити їй свою вдячність, але дівчина збентежилась не менше, слухаючи наші подяки. Вона попросила нас не гаяти часу і не говорити зайвих слів, зауваживши (і дуже слушно), що головне в нашій справі — це поспіх і мовчання. Так, переводячи розмову з одного на інше, вона довезла і висадила нас на лотіанському березі недалеко від Каридена, потім потисла нам руки і відпливла до Лаймкілнза, перше ніж ми встигли вимовити хоч слово подяки за її послугу.
Навіть після того, як вона зникла в темряві ночі, ми мовчали, бо ніякими словами не висловити нашої вдячності. Алан, стоячи на березі, похитував головою.
— Дуже славна дівчина, — нарешті порушив він мовчанку. — Девіде, вона дуже славна дівчина!
А через годину, коли ми лежали в печері на березі моря і я вже задрімав, він знову почав вихваляти її. Зі свого боку я не міг нічого сказати. Я відчував докори сумління і страх за цю просту душу. Мене мучило, що ми скористалися наївністю дівчини, і страшило, чи не наражаємо її на небезпеку, вплутавши в нашу справу.
Розділ XXVII
Я ПРИХОДЖУ ДО МІСТЕРА РЕНКЕЙЛОРА
Другого дня ми домовились, що Алан десь побуде до заходу сонця, а як тільки стемніє, сховається біля дороги неподалік від Ньюголза і лежатиме там, поки почує мій свист. Я сказав, що просвищу як гасло мою улюблену пісеньку "Веселий Ерльський дім", але Алан відповів, що ця пісня надто поширена і її випадково може насвистувати пер-ший-літний селянин. Замість неї він навчив мене коротенького уривку з пісні верховинців, який і досі зберігся в моїй пам'яті і, мабуть, не забудеться до самої смерті. Щоразу, згадуючи цю пісню, я лину думкою до того останнього дня наших поневірянь і немов бачу Алана, як він сидить у глибині печери і відбиває рукою такт, насвистуючи її, а обличчя його помалу проступає з сутіні у світлі світанку.
Я вийшов на довгу вулицю Квінзоері ще до схід сонця. Мені сподобалось це гарне містечко з кам'яницями, більшість яких була вкрита шифером. Щоправда, ратуша здалась мені не такою гарною, як у Піблі, та й сама вулиця була не дуже пишна, але мені було соромно за своє брудне лахміття.
Коли вже зовсім розвиднілось, із коминів повалив дим, порозчинялися вікна, а на вулиці з'явилися перші перехожі, я ще дужче занепокоївся й підупав на дусі. Тільки тепер я відчув усю непевність свого становища, зрозумів, що не маю жодних доказів своїх прав і навіть нічим не можу засвідчити власну особу. Якщо всі мої сподівання виявляться лише пустою мрією, то я тяжко помилився й опинився у великій скруті. Та коли навіть і станеться так, як я уявляв собі, то й тоді, очевидно, буде потрібно багато часу, щоб довести справедливість моїх домагань. А скільки я міг чекати, маючи менше ніж три шилінги в кишені, до того ж у товаристві засудженого чоловіка, якому треба допомогти вибратися звідси на кораблі у Францію? Якщо ж мої надії не справдяться, ми обидва ще можемо потрапити на шибеницю. Я ходив вулицею туди й назад, помічаючи, що люди косують на мене і на вулиці, і з вікон, підштовхуючи одне одного ліктями або посміхаючись. У мене виникло нове побоювання, що мені буде не так легко навіть добитися розмови з правником, а вже й поготів важко переконати його в правдивості моєї розповіді.
- Предыдущая
- 45/51
- Следующая