Чорна рада - Кулиш Пантелеймон Александрович - Страница 20

?а з сим словом одвернувсь ? п?шов соб? гаЇм. Ўрам наздогнав св?й поњзд коло високих вор?т пана vвинтовки.

Ѕудинки в сього значного козака були не „ереваневих: іонтова криша височенна, у два п’€тра; а в криш? в?кна повироблюван?, ? р?заною мережкою скр?зь гарно обл€мован?. «верху криш? по р?жках шпил?, а наверх комина вертитьс€ по в?тру зал?зний п?вень. ѕанський будинок був. ј посеред двору в vвинтовки сто€в стовп, ? в стовпу усе к?льц€, то зал?зн?, то м?дн?, то ср?бн?. ќто знак, що простий козак або посполитий в’€жи кон€ до зал?зного; а хто значний козак, то до м?дного; €к же хто р?вн€ господарев?, так той уже до ср?бного.

„ереваниха, розглед?вши те все, обернулась до Ўрама да й каже см?ючись:

Ч Ќе дурно ж, мабуть, у мого брата ж?нка кн€гин€: у його все не по-нашому. ј Ўрам понуро:

Ч —е вже так: д?гт€р ? смердить дьогтем. оли вз€в польку, то вона тебе наскр?зь своњм духом пройме.

як ось, т?лько що наш? в’њжджають у ворота, аж пан vвинтовка вертаЇтьс€ з польованн€ в друг?. руг його хорти на мотузках; за ним њдуть козаки, трубл€ть у роги, да ще пар зо дв? й вол?в ведуть за собою.

Ч ?ге, доброд?йко! Ч каже Ўрам „ереванис?. Ч ?а тв?й брат справд?, бачу, у пани пошивс€! оли козак водив хорти за собою на мотузках?

Ч —е ще не диво, Ч каже „ереваниха, Ч а диво, що он €кого зв?р€ впольовали!.. як с€ маЇш, €к живеш, пане брате? Ч закричала до vвинтовки. Ч ѕрив?тай лиш нежданих гостей.

Ч ? жданих, ? давно званих! Ч каже vвинтовка, п?д’њжджаючи до ридвана. Ч „олом, кохана сестро! „олом, любий з€тю! „олом, панно небого! ?, да хто ж отеЇ ще з вами? Ќевже се пан Ўрам?

Ч ј кому ж би була нужда, Ч каже Ўрам, Ч забиватись сюди аж ?з ѕаволоч?? ќсь м?й ? син, пане полковий осауле, тоб? до послуги.

Ч Ќу, вже такоњ радост? € й не спод?вавсь! Ч каже vвинтовка. Ч Ќастусю, Ќастусю-серденько! Ч крикне, обернувшись до будинку. Ч ¬ийди лиш подивись, €к? до нас гост? зав?тали!

” двер€х з будинку показалась господин€. ўе була молода ? хороша, т?лько бл?днолика пан?. «араз було видно, що се не нашого пера пташка. Ќе та в нењ хода, не та й постать, да й украњнська одежа €кось њй не припадала. ј гарна, чорноброва була пан?.

Ч н€гине мо€, золото моЇ! Ч каже њй vвинтовка. Ч ѕрив?тай же моњх гостей щирим словом ? ласкою. ќт мо€ сестра з дочкою; от м?й з€ть; а ось високоповажний пан Ўрам ?з сином. …ого вс€к знав на ¬крањн? ? в ѕольщ?.

н€гин€ з?йшла з рундука назустр?ч гост€м, веселенько всм?хаючись, т?лько дивилась €кось так жал?бно, що аж чудно ус?м здалось. «араз можна було догадатись, що в нењ лежить на душ? €кесь т€жке, невсипуще горе.

vвинтовка скочив з кон€, уз€в свою ж?нку за руку ? п?дв?в до ридвана. ј „ереваниха з дочкою тож вил?зли з ридвана, щоб прив?татись ?з своЇю вельможною родичкою. ќгл€дують тую кн€гиню, €к €ке диво; до нењ, аж кн€гин€ наче њх ? не бачить. ўось друге в нењ перед очима; аж помертв?ла, наче щось страшенне побачила. ?ал? €к крикне не своњм голосом:

Ч –идван! Ч да й упала без пам’€т?.

”с? засмутились; не знали, що се з нею сталось. ќдин „еревань усм?хавсь, догадавшись, що тому за причина.

Ч vе! Ќе дивуйтесь, Ч каже, Ч бгатц?: ридван сей уз€ли ми п?д «боровом, а в ридван? сид?в кн€зь ?з кн€жам. н€з€ ж погнали татаре до риму, а кн€жа враж? козаки, насунувшись, к?ньми затоптали.

н€гиню тим часом п?двели з земл?. «дихнула небога на в?тр?, да, мабуть, почувши, що сказав „еревань, аж застогнала, наче њњ хто ножем шпирнув у серце.

Ч Ѕач, л€дське кодло! Ч каже тод? кр?зь зуби vвинтовка. Ч я думав, вона вже забула прежн? норови, аж, мабуть, вовка ск?лько хоч годуй, а в?н усе в л?с дивитиметьс€!

Ч vа-га-га! Ч засм?€всь „еревань. Ч ’?ба ж € тоб? не казав: Ђ?й, не бери, бгате ћатв?ю, л€шки: не буде тоб? з нею щасливого житт€!ї

Ч ?ур йому! Ч каже vвинтовка. Ч vод? вже про се! ѕросимо до господи, дорог?њ гост?. ¬и, черт?! Ч гукнув vвинтовка на своњ слуги. Ч „ого стоњте потороп?вши? ќднес?ть пан?ю в покоњ.

Ч —кажи, бога ради, Ч спитавсь у vвинтовки Ўрам, €к ув?йшли до св?тлиц?, Ч що отеЇ за дикий зв?р ?з рогами показавсь у н?женських пущах? vан€лись наш? батьки по низових степах за б?лорогими сугаками; ган€лись наш? д?ди, коли правда, що сп?вають у п?сн€х, ? за золоторогими турами по ?н?прових борах, а на такого т€жконогого зв?р€ ще зроду н?хто не полював.

Ч ?нший, Ч каже, Ч панотче, тепер час, ?нш? й звичањ. —угаки да тури њли одну траву, а сей т€жконогий зв?р перегризаЇ дуб ? вс€ке дерево при самому корен?.

Ч vа-га-га! Ч засм?€всь веселий „еревань. Ч —е вже, бгатику, справжн€ загадка.

Ч ќн, бачите, Ч каже vвинтовка, Ч ?дуть у дв?р, позн?мавши шапки, н?женськ? кушн?р? да салогуби. як? тепер смирн? та пок?рлив?, що в мене воли в двор?; а п?ди поговори з њми в маг?страт?: там зараз покажуть тоб? трухлий шпаргал ?з вислою печаттю!

Ч ?а що ж тоб? запод?€ли с? добр? люде? Ч питаЇ Ўрам.

Ч —правд?, що добр?! Ч каже, всм?хнувшись, vвинтовка. Ч оли б ти почув, панотче, €к с? добр? люде на городову старшину з запорожц€ми похвал€ютьс€! «апорожц? тепер з м?щанами €к р?дн? брати; п’ють та компонують укуп?, €к би нашому брату €му викопати. ? така завелась см?лость у вражих мугир?в, що њде значний козак улицею, н?хто й шапки не ламаЇ.

Ч ?а п?дожди ж, пане-брате, Ч каже Ўрам, Ч а ти ж сам чи€ сторона?

Ч ќтеЇ ще! Ч каже vвинтовка. Ч јвжеж, гетьманська.

Ч ј чого ж ти водишс€ з запорожц€ми?

Ч ’то се тоб? сказав?

Ч ’то б не сказав, а чутка така, що ти бенкетуЇш ?з ними незг?рш од м?щан.

Ч ѕлюй ти, панотче, тому в в?ч?! ўоб отеЇ €, будучи паном на всю губу, не знайшов соб? л?пшоњ компан?њ над запорозьку чел€дь!

Ч “ак, так, Ч каже соб? кр?зь зуби Ўрам, Ч бачу ? вже € добре, що ти пан, хоть ? не кажи.

ј vвинтовка гл€нув у в?кно да й гукнув на своњ слуги:

Ч ’лопц?! Ѕийте вразьких личак?в по гамаликах (потилиц€ Ч прим?т, авт.)! ?ен?ть батогами з двору хамове кодло!

Ч азна-що, бгате! Ч каже „еревань. Ч ’то ж таки христи€нина, наче собаку, проган€ од порога! ј Ўрам, не витерп?вши, додав:

Ч “ак робили т?лько пани л€хи да наш? недол€шки. „и не обл€шила й тебе тво€ кн€гин€?

Ч як отсе так? Ч крикне vвинтовка.

Ч “ак, що твоњ реч? ? звичањ годились би й зв?рю рем?.

ѕочервон?в, €к м?день, vвинтовка.

Ч Ѕатьку! Ч каже. Ч ќд одного тебе € стерплю так? реч?, не проливши гар€чоњ кров?! я такий рема, €к ти Ѕарабаш. рема!.. ?а нехай сатана в?зьме мою душу, коли не рад € повс€кчас вийн€ти за ¬крањну шаблю один против дес€тьох!

?а й вийн€в з п?хви шаблю ? блиснув нею на сонц?; а сонце вже с?дало, ? т?лько на сволоц? кр?зь в?кна червон?ло.

Ч Ќу, ну, угамуйсь, Ч каже Ўрам, Ч х?ба ж € тебе не знаю? ћало чого скажетьс€ п?д гар€чу минуту? Ќе все, кажуть, переймай, що по вод? пливе.

ј сам соб? подумав: Ђ? рем? дорога була ”крањна; ? в?н махав за нењ шаблею: €к не махати, борон€чи своњ маЇтност??ї

Ч ? справд?, Ч каже vвинтовка, Ч припало ж мен? тепер змагатись, €к треба гостей шановати. ј гей, кн€гине! ?авай лиш козакам вечер€ти!.. ѕомиливсь ти, панотче, Ч каже знов до Ўрама, Ч дуже помиливсь, сказавши, що ж?нка мене обл€шила. “ривай лиш, чи не € њњ окозачив. ?ивись: не гайдуки, не маршалки застилають у мене ст?л. ?оказали ми л€хам козацькоњ слави: кн€гин? њх тепер служать козакам за столом ? не за столом! ј ти кажеш, що ж?нка мене обл€шила. н€гине, моЇ ти золото! „и ти спиш, чи не чуЇш? ¬ечер€ти козакам пора!

“ак вигукував осаул полковий vвинтовка: хот?в притьмом довести перед Ўрамом, що в його ж?нка все одно, що служебка, хоть би вона була сто раз кн€гин€. ? так, €к мертве нехот€ устаЇ на чар?вницький поклик з домовини, так та€ кн€гин€, мов не своњми ногами, ув?йшла до св?тлиц? на гр?зний поклик свого чолов?ка. ? так, €к молода рабин€ у старого, сивобородого турчина служить, ? тремтить, ? низько поклан€Їтьс€, так ? та нещаслива кн€гин€, догоджаючи свойому чолов?ков?, низько вклонилась гост€м ? почала застилати ст?л б?лою скатертю. ј руки ж то б?л?, н?жн?њ, засукан? по-хаз€йськи по л?коть, здаютьс€ чист?шими од скатерт? ? н?жн?шими од миткалевих рукав?в Ч с?€ють кр?зь веч?рню т?нь, €к св?жий сн?г ранком надвор?. „и на те ж вони вихован?, випестован?, щоб, покинувши висок? кн€зьк?њ замки, застилати ст?л козаков??