Фройд би плакав - Карпа Ирена - Страница 45

Секлета вважала Марлині вірші бездарними. А Марла Секлету — нахабою й борцем за справедливість.

— Ну так, бездарні… але ж усе одно давай писати хоча б любовні романи навпіл. Візьмемо псевдо — сестри Марина і Секлина Полонина. Ну чим же не прекрасно?

— Ага, і про вас потім гуцули будуть складати легенди, як про Прут і Говерлу! — підсумував Во, але Секлета вже безповоротно надулася, бо Марла встигла назвати її графоманкою. В кімнаті запанувало дуже гнітюче заціпеніння. «Фе, які ви неприємні…» — промимрила Марла і почала затягувати в себе думку, що насправді неприємне щось у ній, а не в оточенні, тож треба їм про це сказати і бла-бла-бла. Думка не затягувалася. Простіше було всіх послати на хуй і піти дивитися сентиментальну історію з Джулією Робертс. Оточення збагнуло це саме і поволі стало розповзатися по інших кутках помешкання. Марла пішла до Джулії Робертс. Фільм «Мачуха».

— Бо хто його знає, всіляке у житті трапляється…

За два дні до того, летячи до цих Карпатських передгір'їв невеличким, схожим на автобус, літачком, Марла уже думала про щось подібне. Ні, вона не зважувала цинічно можливості стати мамою для сина Іллі, хоча й цю подію сприйняла би як нову цікаву сторінку й бавилася би в ці дочькі-матері на повну силу. Слово «мама» до Марли не клеїлося. Вихователька ще куди не йшло. Марла зробила би все, аби допомогти сформуватися все-сторонній глибокій особистості — вона й зі старшими людьми це намагалася робити. Хтось був пластичним, хтось бездарним. Але Марла не хотіла і не вміла бавитися в авторитарну Мотро-ну — її це просто втомлювало. З дітьми вона могла годинами дуріти й бавитися, вони ніколи не називали її «тьотя», а тільки «дівчинка», 4-річні хлопчики потай казали своїм мамам, що кохають Марлу, а мами потім якось криво посміхалися, коли Марла передавала їхнім дітлахам привіти. З сином Іллі все відбувалося б якось містично. Його не можна було сприймати як безпосередню частину Марлиного коханця, але й не можна відділяти від нього. Плоть від плоті… Марла і близько не уявляла собі, що це таке. Власних дітей панічно боялася:

— Вже краще заведу собі собаку.

Тепер Ілля чекав її на Мальті. Плани непересікання законної дружини із фактичною… Тиждень на Мальті в шоу-шитних справах. Тиждень м'якого квітневого сонця і можливих втеч з Іллею на човні у відкрите море. Шоу-шит обмежувався єдиним концертом для бізнесменів із порушеним потовиділенням і їхніх силіконових дружин. Марла зважувала все з іронією. Кожну свою зреалізовану мрійку — з сумішшю наркоманського кайфу й негайної іронії. Так легше було не задихнутися і не впасти в гординю. Останнє було особливо небезпечним. Особливо для Марли.

— Жалюгідно було би почуватися ідеалом самої себе… Це так закінчено, як смерть. А Богу таки дякувати… Небо за вікнами — тебе не може бути забагато.

Вона дивилася на хмарки в ілюмінатор, на непалюче сонце середини весни, на сусідів по салону, що тримали на колінах кошики із сірими пласковухими кицьками, і рухалася туди-сюди площиною останніх семи місяців. Літаки, люди, таксі, мови, температури, смаки, пісні, шуми й оргазми — все, що зіткало полотно того нового життя, про яке вона колись розмірковувала над Андамановим морем. Новотвірне існування.

— Тільки хто ж із нас чекав таких потужних змін? Готова ж була до одного чоловіка, до прицвяшеного животіння в дикій і не зовсім Азії, до можливого шлюбу із тим чоловіком… Гм. Недаремно ж колись на моє питання щодо вартості народження дітей у шлюбі Щось дало відповідь: «Відсутність Божественного Просвітлення…»

ОХІ

Кіпріоти не зовсім хотіли приєднуватися до євроспільноти. Ще вони не зовсім прагнули у своїй країні росіян і українців. Коли ж пускали їх, намагалися розвести на купівлю норкової шуби. Або користувалися послугами самок їхніх видів у борделях. А ще вони ненавиділи турків. Росіяни на відповідь українців «Ні, ми з України…» відказували: «А, ну значит, русские — одна ведь держава бьіла — разделили только вот…» Римські понтифіки не мали права носити на одязі зав'язані вузли. Бірманці продовжували криваво страждати. ООН і надалі тулило африканським дітлахам генетично модифіковану їжу, заборонену до вживання в «цивілізованому світі». Японські вчені придумали електронним домашнім тваринам електронних кліщів у вуха, відтак — засіб проти них, все розпродалося за лічені години. Американці патентували вирощування рису і подавали в суд на в'єтнамських фермерів. І тільки на Мальті все було спокійно.

— Марлі спокійно на Мальті, — сказала Марла Артурові, — Марлі нудно на Мальті, — сказала вона йому за півгодини, — Марлі охуєнно на Мальті! — Повідомила вона ще трохи згодом, вклацкавши півпляшки непоганого місцевого вина.

— І жили вони в готелі «Мармітаж» із акварелями на стінах, і слухали вони SЕХ РІSTOLS… — мрійливо констатував Михась.

А, ну, значить, все одно росіяни, одна ж держава в нас була, розділили взяли її тільки! (Рос).

До концерту залишалося п'ять днів — «Пухнасті Насті» проводили їх, ганяючи на трьох роверах і одному моторолері. Марла, натягнувши рожеве бікіні, щоранку вилізала на бортик басейну і, стуливши ноги докупи, а руки розвівши в сторони, щосили репетувала: «Ось прийшов Мальтійський Хрест!!!» і фляцкалася в воду. Довколишні пенсіонери, зайняті сушінням безнадійного старечого целюліту, на третій день уже призвичаїлися до її ритуалу і вже чекали Марлу о пів на десяту, повідсувавши свої тапчани на безпечну відстань. Відтак Марла стрибала по ліжку, час від часу завмираючи, щоби позирити в люстерко, де, як у вікні, розливалося море.

— Eх, шкода, що немає фарб із собою, — жалілася Артанові, — так би малювала Будду. Бо що тепер маю Іллі на день народження спрезентувати?

— Запальничку. Ілля їх завжди губив. А хіба має будь-який матеріальний предмет характеристику, потужнішу за минущість? Подарувала її рівно опівночі на пляжі, в авто із вимкнутим світлом. А сорок хвилин по тому стало зрозуміло, що ситуація безнадійна — авто загрузло у піску по самі помідори. Спершу з-під коліс при спробі газувати вилітали грайливі піщані феєрверки, потім — просто димок, і, врешті-решт, машина просто рохнула, як втомлена самиця бегемота, і замовкла. Марла з Іллею дурнувато гиготіли. Ситуаційка доволі ідіотська: як пояснити потенційним витягальникам, що ти робив о такій порі на пляжі з дівчинкою в неймовірно короткій тенісній спідничці і з пиздуватим виразом обличчя, якщо дружини цих рятувальників — подружки твоєї дружини, котра і так уже яйця несе, гадаючи, де ти лазиш серед ночі? Пояснювати всім, що ситуація геть дурна, що «Насті» забагли купатися, поперлися вночі на пляж, а тут… Ні, ну не кажіть ніц жіночкам, бо вони все неправильно зрозуміють і все таааак потрактують, що ну його все, буде Соддом і Гоморра, Трінідад і Тобаґо… Паршива ситуація. Хоча сорокахвилинний секс, що їй передував, двохсотвідсотково був того вартий. Ба навіть більше. Коли кохаєшся після невеликої перерви — днів на п'ять, скажімо, як от після місячних, — відчуття стають на порядок гострішими. Коли ж ти робиш вимушену паузу на неймовірний термін двох тижнів — практично знов втрачаєш цноту. І не важливо, скінчилися в тебе місячні, чи ні. Просто секс в авті з не зовсім довершеним жіночим періодом призводить до надзвичайно колоритного дизайну салону цього авта. Плюс — пошуки у світлі фар якихось рушників і води, обмивання пальців рук, стегон, статевих органів, відтирання плям сперми і крові з сидінь створює вельми правдоподібне враження збоченського зґвалтування неповнолітньої з її наступним звірським вбивством і запиханням тіла в багажник. Невротики зараз кривлять і так уже покривлені пики, збоченці підуть до кімнати батьків подрочити, а адекватні читачі адекватно продовжують опрацьовувати текст. Марла була адекватною збоченкою і їй було нестерпно весело.

— Ну от, а ти: «Порозкидуй помади, всьо пофіг, хай все так залишиться…» Тут уже мої помади — гігієнічні причому — погоди не зроблять. Скільки там твоїх колег пригребе зара? Давай я десь у кущах перетусуюся, бо таксист мене виїбе…