Bitches Get Everything - Карпа Ирена - Страница 36

От тобі й миша повісилася. Добре, що вона ніколи не любила котів. Інакше б дуже розстроїлася.

00:00:01:10

Трішу Торнберґ часто називали негативним персонажем. Чи – ще частіше – центральним негативним персонажем вітчизняного маскульту. Аби вона була маленькою, їй би це лестило. А так – ну шо ж поробиш – хіба що інколи смішно. Бо всі інші «дєвушкі» такі порядні, що куди там, тренують вдома перед дзеркалом міміку праведного гніву, праведного осуду, праведних ревнощів, ревної готовності до наведення порядку в статево-публічних стосунках.

– Знаєш, я недавно робив фотосесію з однією тут… Ну блядство на блядстві, сухого місця не знайдеш… – розповідав Тріші знайомий фотограф.

– Мені вона знайома?

– Та фіґ його зна. Їй самій здається, що її знають усі. Але принаймні я – повір – знаю її дуже добре.…

– Ги-ги.

– Так от, кажу, ну ти там візьми всілякого-різного з дому, якихось яскравих аксесуарів, там уже з цим стиліст розбереться. А, ну і ще нігті нафарбуй, будь ласка, яскраво червоним. А вона як закричить: «Ти што?! Я же девушка прілічная, а нє блядь какая-нібудь! У меня же муж! Нет. Толька францускій манікюр!»

– Ха-ха-ха! – регоче Тріша. – Ойнімагу! Францускій манікюр! Думаю, це має шанс стати стабільним виразом.

– Може, і так, – посміхнувся у вуса-бороду кудлатий фотограф.

Люди такі кумедні, думає Тріша. Вона принаймні не намагається приховати чи прикрасити рожево-солодкою брехнею свою паскудну сутність. Вже якщо брехню вигадувати, то краще приголомшливу. Наприклад, що тебе ледь не придушив нещодавно дупою слон у джунглях, після того, як ти налякала його ревінням, коли тобі брудними руками непальський бомж невдало видаляв два кутні зуби. Від цього людям принаймні весело стає. О, думають, оце так їбанута. Радіє кожний – як добре, що в мене все в порядку з головою…

Нормальним вважається, коли тьолочка, в якої 90 % концертів відбувається по лазнях упрілих депутатів чи бізнесменів, корчить із себе елітний гібрид цариці Савської із Дівою Марією. Ну й нехай. Це вже такий сталий вид мейнстріму. Одне дивує: як вона сподівається втримати до себе зацікавлення натовпу, котрий, власне, і є основним споживачем її «поп-продукту»? У неї життя так само не різниться від життів її дзеркальних копій, як не різняться їхні відео, мелодії, слова, аранжування пісень тощо. Якби всі ті музканальні тельбухи не субтитрували, бідолашний споживач з'їхав би з глузду, намагаючись збагнути, котру ж з його любімих каралєв естради тепер показують.

Ну це все таке. Звичайні мейнстрьомні речі, як я вже казала. Зі смертних не дивуються. А от дивно, скажімо, з янголів. Я ж то завжди думала, що чорна й темна в нашій тусовці одна я, мені навіть сни періодично сняться про те, як Диявол приходить раз по раз на землю, щоби запліднити якихось геть непримітних порядних жінок. А потім їхні плоди розповзаються по світу під виглядом зовсім собі неначе звичайних дітей, а самі тонко й послідовно роблять шкоду людям. І що один з таких плодів – я. Кльово, нє? Пора нормальні ужастіки знімати, поки в мене роги не виросли і хвіст з трусів не зовсім виліз… Ага, і ще: це все брехня, що у диявольського потомства росте дофіґа шерсті. В мене от, наприклад, зовсім волосся на ногах нема.

Так от. Янгол. Той самий Нуріель. Створіння тепле і красиве. Мудре Й чисте– Надійне й сильне. Ясен пень, що таке нервове, непостійне, хворобливе, егоїстичне, нетерпляче, ліниве, марнославне зле бадилля, як я, хоче якомога зручніше вмоститися в нього на шиї і поганяти у потрібний бік.

Він спокійно вислуховував мої звіти про всі каки-бяки, зроблені за попередній квартал, всі мої походеньки, обзивачки, образи та інший милий стерво-дискурс. Він усе розумів і майже до всіх ставився однаково добре. Хоча інколи – що дивувало і лякало мене ледь не до падучки – міг дуже так нехило зірватися на комусь і ледь не дати в пику. Шкода, що «ледь не». Я люблю пики бити. І дивитися тоже інтересно.

Ніколи не пізно відкривати в людині, «котру добре знаєш», нові й нові ознаки зіпсутості, заздрості, істеричності тощо тощо. Це так мило. Це робить людину людиною. На взаємному сприйнятті й погладжуванні по головах таких от речей і ґрунтується справжня близькість.

– Твоя колишня дівчина, – питаю я Нуріеля, – вона красива?

– Вона… гм… висока. Така як я.

– Ого як класно. – Я по черзі то заздрю високим дівчатам, то вбачаю в них подібність до конячок і теж їх люблю. Ну та бо хто не любить конячок?

– Це все в минулому, добре? – Янгол уникає розповідати про свої приватні справи. А от я навпаки, люблю про них слухати:

– Ну добре, не розповідай, якщо все так травматично. Ти що, покинув її з трьохмісячною дитиною на руках? Чи пальці повідрізав?

– Та ні… там все нормально… – О, кльово. Заковтнув наживку. Чш-ш-ш…

– Так чого ти тоді паришся?

– Ну, бо її минулий хлопець, здається, ще й досі її кохає. А я така свиня…

– Чого свиня?

– Бо її безсовісно відбив.

– Ти? Відбив?! Ану розкажи, як все було… (ух, як я люблю дитячі історійки!)

– Ну як, як… Відпочивали ми всі разом на морі. В доволі дикому місці. Купалися всі голі. Її хлопець із другом лежав на пляжі, а ми вирішили поплисти далеко, аж до скель, що стриміли з води.

– І шо?

– Та мене ще й досі совість мучить. Там бідний чувак прозрівав, напевно. Нас не було години три. Піздєц, як перед ним незручно, хоч вже й часу стільки пройшло.

– Тю, дурний. Так чо' ти паришся? Ви ж там не трахались!

– Трахались…

І тут мене порвало. Сумний і тихий голос Нуріеля, долі опущені прекрасні зелено-сині очка, невинні кучеряшки на вітрі… Я замалим не кидаю кермо, так дико регочу.

– Ой ні магу! Ой порадував! Ай маладца! Ай мамина дитина! Ну ви даєте чуваки: такі всі святі, а самі ще гірші за мене в п'ятсот тисяч раз! Трахнути тьолку під носом у її чувака, твого друга! Але ж зате яка романтика, мушу зазначити: море, крихітний скелястий острівець… Боляче ж, мабуть, голою дупою по скелі, га?

– Слухай, я не знаю, я не питав…

– Аха-ха! Ще й не питав, скатіна, ти ще й згори був! От еґоїс-тюга. От моя умнічка!

Я не перестаю реготати і несказанно тішитися, вся ця історія чомусь мене дивним чином збуджує, я раз по раз виїжджаю на зустрічну смугу, а Янгол Нуріель сидить тихий і сумний, і слідом за ним дорогою розлітається втрачене пір'ячко…

00:00:01:11

Just give те a pain that I'm used to… [55]

Давид такий дивний. Іноді мені здається, він навіть ще амбівалентніший, ніж я сама. Дає мені тупе і млосне відчуття його втрати, буваючи на відстані простягнутої руки. Довге здобуття як перманентна втрата. Хто з якого боку дзеркала, Давид? І як на це дзеркало, привезене з Яви, впливає традиційний розпис батік?

Давид мусить брати участь у фестивалі ай-ді-ем. Він із тих, хто називає це музикою. Він туди хоче, бо його знято в одному з відео-артівських проектів. Я теж не проти помилуватися Давидом. Є в цьому певний декаданс.

В його машині купа друзів. Певно, якісь мальчики-мажорчики з наклеєними аракаловими посмішками.

У мене в машині Ельза, моя молодша сестра. Ельза взагалі любить тусовки, де все непонятно і типу інтелектуально. Потім все це дуже круто обсирає у своїх оглядах світського життя. Ельза журналістка. Кучерява світловолоса пупсична Ельза. Як же ти репетувала у трьохмісячному віці.

Я ніколи не зможу «зробити» Давида. В сенсі, виграти в нього перегони на машинах. В якомусь іншому сенсі, напевно, можу… Ну, зате ми з Ельзою красиві. Її розкішне волосся розвівається за вітром, змушуючи «чіста пацанів» на «чіста бехах» кусати свої красовки. Мою голову замотано камбоджийським шарфом і, в найгіршому випадку, якби він раптом розв'язався, я могла би повторити долю Айседори Дункан.

На трасі наші машини летять майже поряд. Я кричу, тиснучи на газ: