Двiйники Стьопи Лознiкова - Владко Владимир Николаевич - Страница 2

- Метеор! - вигукнув Петро, вiдкидаючи книжку.

- Та нi, не метеор, а вже скорiш крупний метеорит, - сказав Захар Iванович. - Ого, такий гуркiт.

- А може, це мiжпланетний корабель? - озвався Стьопа, забувши про вудочки. - Та ще й не який-небудь там, а з далеких чужих планет... Ну й здорово було б! А чому б i не так, Захаре Iвановичу? - обернувся вiн до геолога.

- Хто ж його знає, - повiльно вiдповiв той. - Фантазувати, певна рiч, можна скiльки завгодно... Втiм, метеорит i справдi дуже великий.

Яскраво-червона смуга в небi вже розтанула. I сутiнки, здавалося, ще бiльш згустилися над землею. З пiвденного боку, звiдти, куди впав метеорит, рiзко й несподiвано промайнув порив вiтру. I знову все затихло. Джой перестав гавкати й улiгся на травi.

- Ну, купатися, так купатися! - рiшуче заявив Петро.

За хвилину галасливе купання було вже в розпалi. Смiючись i вiдпльовуючись, Стьопа рятувався вiд Джоя, що намагався схопити його й витягти на берег: собацi здавалося, що його друг перебуває в смертельнiй небезпецi. А коли Стьопа поринав, то Джой здивовано оглядався i, не знаходячи його, кидався до Петра: адже й тому треба було допомогти.

Захар Iванович вилiз на берег.

- Ну, а тепер до побачення, хлопцi! Диви, вже смерклося! - вигукнув вiн, хутко одягаючись. - Поки доїду, вже й нiч буде. Значить, переночуєте тут, на бережку, як домовилися, а завтра вранцi - на базу. I без запiзнень! Рибку я захоплю з собою, ранком для всiх зваримо юшку.

Захар Iванович почепив вiдерце з рибою на кермо свого велосипеда.

- Джой, ти лишайся тут, тут! Повернешся з хлопцями.

Джой крутнув хвостом. Разом з друзями вiн уважно дивився на постать Захара Iвановича, що швидко зникала в мороцi, а потiм знову лiнькувато поклав голову на лапи. Петро i Стьопа розпалили вогнище, закип'ятили воду, повечеряли смаженою рибою, нагодували й собаку. I тодi Стьопа знову сказав, поглядаючи на розсипанi в нiчному небi зiрки:

- Звичайно, все це нiсенiтниця... а втiм, коли б це й справдi був не метеорит, а мiжпланетний корабель з якоїсь iншої планети?..

Раптом Джой скочив на ноги. Його шерсть наїжилася.

- Що таке, Джой? - здивовано спитав Петро. Собака здригався вiд збудження, уривчасто гавкнув раз, другий, хутко рвонувся вперед i зник у темрявi. Гавкання раптово обiрвалося, немов собацi перехопили горлянку. I все затихло.

- Джой! Джой! Де ти? Джой, iди сюди!

Але собака безслiдно зник, наче потонувши в нiчному мороцi.

- Куди вiн подiвся? - Стьопа взяв палаючу головешку з вогнища i пiшов у той бiк, куди кинувся Джой, оглядаючи кущi й дерева. Незабаром вiн повернувся:

- Нi, нiчого не видно. Немов провалився наш Джой... I головне - не гавкає! Треба взяти бiльшу головешку...

- Нi до чого все це, - спинив його Петро. - Що ти там знайдеш у цiй темрявi? Диких звiрiв тут немає, а люди... люди прийшли б сюди, до вогнища.

- А де ж тодi Джой?

- Ну, звiдки ж менi знати? Побiгає, побiгає i прийде сам. Якщо вiн не гавкає, значить, загалом усе гаразд. Краще давай спати. Прокидатися ж доведеться вдосвiта.

Стьопа все ще тривожно оглядався. Потiм вiн сказав:

- Нi, не подобається менi все це... Знаєш що? Давай повiсимо одяг на дерева. Бо ж коли раптом хтось прийде сюди й забере все. га? Та й вогнище розпалимо велике...

- Дурницi, - вже сонно вiдгукнувся Петро. - Хто ж може опинитися тут? Ну, коли ти вже так хочеш, давай. Пiдстилки у нас є, i холодно, мабуть, не буде.

Через кiлька хвилин вони вже лежали на пiдстилцi. Вогнище рiвло й яскраво палало, кидало вiдблиски на сусiднi кущi. Петро заснув одразу. А ще трохи згодом заснув неспокiйним сном i Стьопа.

3

Капiтан прислухався i знову незадоволено потер себе над очима рукою, що раптом з'явилася. У нього, здається, болiла голова... Втiм, це дрiбницi... Головне дiло - термiновi дослiдження. Вiн ще раз прислухався, скеровуючи довге вухо, що виникло в нього, у бiк виходу з мiжпланетного корабля. Так, було чiтко чути, як зашурхотiли герметичнi засуви в головному люцi. За хвилину навiть легко вiйнуло свiже повiтря з вiдчиненого люка. Значить, бiля входу корабля щось вiдбувається...

Трохи згодом на порозi каюти з'явився начальник розвiдки Номер Три.

Капiтан нетерпляче спитав:

- Ну, i що?

- Завдання виконано, Капiтане, - вiдповiв начальник розвiдки. - Нашi розвiдники взяли зразки нижчого типу тваринного свiту. їх принесли сюди.

- Якi ж вони?

- Нiчого особливого, Капiтане. Здебiльшого, ссавцi i птахи. Представники вимерлих на нашiй планетi видiв.

- Гаразд, ходiмо, я подивлюся, - наказав Капiтан.

У великiй каютi корабля на пiдлозi лежали принесенi розвiдниками зразки. Капiтан оглянув їх. Офiцери й розвiдники стояли бiля стiн каюти, непорушно застигнувши. Тiльки їх очi невiдривно стежили за дiями Капiтана. В їх нерухомому поглядi було щось, схоже з гострою уважнiстю спрутiв чи кальмарiв, холодною й безжалiсною. Капiтан пересувався на широких ступнях, якi ставали чи м'якими на взiрець лап звiрiв, чи жорсткими, наче ноги птахiв, - залежно вiд того, на що вiн дивився. Ступнi Номера Три i Номера Чотири також негайно змiнювали свiй вигляд; i розвiдники, що стояли бiля стiн, теж раптово i дисциплiновано надавали своїм нижнiм кiнцiвкам точної форми ступнiв Капiтана, що змiнювалися пiд час огляду.

- Так, - неуважно говорив Капiтан, - ця iстота, вкрита перами, з великими очима й насупленими бровами, мабуть, щось з позичила вiд предкiв наших стародавнiх Молюскiв: на це вказують її очi. Бачите, Номер Три? - вiн вказав пальцем раптово виниклої руки на вкритi каламутною плiвкою зiницi мертвої сови.

- Гадаю, що саме так, Капiтане, - чiтко вiдповiв начальник розвiдки. Вiн делiкатно помахував такою ж рукою, не насмiлюючись вказати нею на птицю.

- А цi малесенькi рибки! Вони нагадують менi нашi зворушливi домашнi iстоти, що їх розводять дiти. Такi ж самi, милi й лагiднi рибчинки з витонченими плавцями й хвостами... Слухайте, Номер Три, цi так званi люди все ж не настiльки поганi, як менi здалося спочатку, якщо вони здатнi також любити малесеньких рибчинок, як i ми, Молюски!

- Пробачте, Капiтане, - заперечив офiцер. - Розвiдники доповiдають, що бiля вогню, запаленого людьми, вони бачили безлiч кiсток таких рибчинок. Даруйте, це здається потворним, але люди... люди, очевидно, вживають рибчинок як їжу! - Вiн насмiлився навiть поморщитися, не чекаючи прикладу командира.

Капiтан обурено вiдсахнувся. Його тiло вкрили рудi плями огиди i гнiву, що вiдразу ж таки, наче по командi, забарвили тiла Номера Три i Номера Чотири, як i всiх розвiдникiв.

- Я не знаходжу слiв, Номер Три! - вигукнув Капiтан. - Це жахливо! Живитися такими чарiвними створiннями замiсть того, щоб дбайливо розводити їх i насолоджуватися грою барв i спритними рухами! Нi, нi, цi люди не гiднi того, щоб поводитися з ними, наче з розумними iстотами!.. О, це вже бiльш розвинена тварина... - Вiн з цiкавiстю придивився до нового зразка. - Довгi лапи з пазурами... в мiру довга й густа шерсть... витягнена морда й мiцнi зуби... Що це? Схоже на хижака, чи не так? I коли той хижак полює на людей, тодi я вважатиму, що вiн має цiлковиту рацiю, ось що!

- Знову прошу пробачення, Капiтане, - вiдповiв начальник розвiдки, - бо в шлунку цього звiра просвiчуються шматки такої ж риби, якою живилися люди. Вони давали йому риб, як це не огидно!-Вiн знову поморщився, вже бачачи, як скривилися складки пiд круглими очима Капiтана. Такi ж зморшки огиди й презирства пробiгли по обличчях розвiдникiв.

- Так, на цiй планетi менi геть усе здається жахливим, - погодився Капiтан. - Цiлковита вiдсутнiсть моральних норм! Але що ж це за iстота?

Номер Три дозволив собi трохи потиснути плечима, що невпевнено висунулися з його тiла. Вiн запитливо поглянув на одного з розвiдникiв. Той, пiдбадьорений його поглядом, вiдповiв:

- Ця тварина перебувала поблизу вiд людей, що були на березi, Капiтане. I вона рiзко й уривчасто кричала, доки я не вжив заходiв. Вона навiть намагалася кусатися, хоч спочатку її нiхто й не чiпав. Дуже злий звiр, закiнчив вiн.