Довга ніч над Сунжею - Кононович Леонід - Страница 9

— На кого ви працюєте?

Він мовчав.

— Працюєш на кого?! — гаркнув я.

— Джафар… — прошепотів американець, понуривши голову. — Джафар… Стамбул… «Сірі вовки» уб'ють мене, якщо я скажу… Джафар найняв мене ліквідувати Глобуса… Я не можу…

— Джафар?! — не повірив я.

Барабаш злякано подивився на мене. Він нічого не зрозумів.

— Хай йому дідько! — вилаявсь я. Тоді підійшов до телефону й зняв трубку. — Мурат? Ми знову накололися. Цей чоловік працює на «Сірих вовків». Так… так, з людей Джафара. Міжнародний килер, скоріше всього… Так, звичайно, припиняємо!..

За годину ми сиділи в кабінеті Мурата.

— Випийте, — сказав я, наливаючи Джексонові коньяку. — Оцето історія! Ніколи не думав, що зіткнуся з людьми Джафара.

— Та ще й на Україні! — буркнув Мурат. — Він що, найняв вас?

Американець відпив ковток. Його жорстке вугласте лице було мов крейда, й тільки ножовий шрам на щоці порожевів.

— Я не можу сказати вам усього, — озвався він. — Вся ця справа…

— Та знаємо, знаємо! — махнув я рукою. — Джафар постачає зброю для режиму Дудаєва. Але при чім тут Глобус?

— Він вас цікавить? — поспитався Джонсон.

— Ну, — обережно сказав Мурат, — в нас із вами однакове завдання! Ми хочемо…

— …ліквідувати його! — навпрямки скзав я. — Цей чоловік працює на російську розвідку. І зробив нам чимало капостей.

— Нам теж, — буркнув Джексон… Він ще трохи ковтнув коньяку й відкинувся на спинку крісла. — Послухайте, як вам пощастило взяти мене?

Я стенув плечима.

— Я — фахівець. Вбивати, калічити, брати живцем… в цім полягає моя професія. Чому це вас так дивує?

Джексон розплющив очі. Аж тепер в них з'явився отой небезпечний полиск, який свідчить, що перед тобою — справжній крутий командос, джентельмен удачі, авантюрист, якому море по коліна.

— Я прожив на світі тридцять п'ять років, — поволі сказав він. — Мені доводилося воювати майже в усіх гарячих точках…

— Значить, журналістика — це тільки прикриття? — швидко поспитавсь я.

Він кивнув.

— Я займався поставками зброї, — сказав він. — Але річ не в тому… Я ще не зустрічав чоловіка, який би міг подолати мене врукопаш. Хай йому всячина, я перемагав у двобої навіть людей із «Чорних пантер»! Казали, щоправда, ніби в Афганістані на одній із навчальних баз муджагідів був інструктор з полонених… з ним ніхто не хотів мірятися силою, — але то радше виняток, якась аномалія, а не чоловік!..

— На якій базі? — поспитавсь Мурат.

— Бадабера. Одна з ракетних баз США на території Пакистану… Там проходили підготовку бойовики з угруповання Раббані…

Я похитав головою.

— Мусульмани прозивали його Оскар… Це поїхньому означає «воїн»… наші — КінгКонг. Пізніше йому пощастило втекти… Але його забили на кордоні з Афганістаном!..

— Малий же ж світ! — засміявсь я. — Гора з горою не сходиться, а тут… Шкода, що ми не зустрілися з вами в фортеці Бадабера, — я впізнав би вас із першого погляду!..

— То це що ж… — американець спантеличено глянув на Мурата —… оце — той самий Оскар?!

— Той… той! — буркнув Мурат. — Не сумнівайтеся… Джафар теж його знає, — вони зустрічалися років зо два тому в Стамбулі! Давайте ближче до справи. Чому ви хочете ліквідувати Глобуса?

Джексон не міг отямитись од подиву.

— Ну, — сказав він, — оце зустріч!.. Справді, малий світ… Аж не віриться! — підозріливо глянув він на мене.

— Давайте, — люб'язно сказав я, — пройдемо в спортзал — і вирішимо це питання на рингу. Іде?

— Запитаєте в Джафара, — нетерпляче сказав шеф, — він добре його знає… Навіщо вам Глобус?

— Він був посередником, — сказав американець, все ще недовірливо поглядаючи на мене. — Організовував поставки зброї сербам… зброї, якою торгував Джафар. Потім почалася оця чеченська війна, й він узявся переправляти транспорти в Грозний.

– І що ж? — не витримав я.

— Жоден транспорт не дійшов до місця призначення. Всі вони щезали напівдорозі. Пізніше ми дізналися, що він провадить нечисту гру.

— Глобус — агент російської розвідки! — понуро сказав Мурат.

— А даруйте, — насторожився янкі, — який ваш інтерес у цьому ділі?..

Я застережливо поворухнувся.

— Та що вже приховувати! — відмахнувся од мене Мурат. Тоді глянув на Джексона: — Такий же ж, як і ваш, звичайно!..

— Яка ваша роль в операціях Джафара? — поспитавсь я.

Американець одвів погляд.

— Невелика, — сказав він нарешті. — Я беруся за будьяку роботу, котра приносить гроші…

— В тім числі, й роботу килера? — уточнив я.

Американець кивнув.

— Звичайно, — сказав він. — Глобуса треба ліквідувати. Він перешкоджає бізнесу.

— Він розвідник, — буркнув Мурат. — У нього така робота!

– І за це вам, звичайно, заплатять? — продовжував допитуватись я.

— Сто тисяч баксів, — просто сказав американець. — І я сподіваюся заробити ці гроші.

— Ви згодні працювати з нами? — втрутивсь Мурат.

— В якому розумінні?

— Брати участь в полюванні на цього агента. Після допиту ми віддамо його у ваше повне ропорядження.

Джексон став думати.

— Я працюватиму з Оскаром? — запитав він.

— Звичайно. Плюс оперативна група, якщо зайде така потреба. Ну, і в майбутньому ми, очевидно, будемо мати потребу у ваших послугах…

— О'кей! — сказав Джексон. І посміхнувся, як вміють посміхатися лише американці: дружньою відкритою посмішкою, котра нічого не означає й ні до чого не зобов'язує. Дивно було бачити, як його варварська мармиза, котра здавалася ніби зшитою з окремих клаптів, ожила й стала геть цілком подібною до людського лиця. — З Оскаром я згоден працювати!..

Я налляв йому ще коньяку.

— Як тебе краще називати, — уголос подумав я. — Джеком, чи що? А може, Ронні? Га?..

Він махнув рукою.

— Хай буде Ронні! То що, домовилися?

— Домовилися, — сказав я.

Здоровезна будівля арсеналу була обнесена металевою сіткою, поверх якої тягнувся колючий дріт. Потойбіч огорожі вдень і поночі патрулювала спеціальна група командос із дресированими псами.

— Бач, яка в нас бюрократія, — сказав я Ронні. Ми стояли перед ворітьми, й кремезний зарізяка у камуфляжі недовірливо вивчав наші перепустки. — І знає ж мене, як облупленого… Два тижні тому я перебив йому носа в спортзалі!..

— Наказ шефа! — буркнув зарізяка. Тоді сховав перепустки в кишеню й кивнув комусь у вартовій будці. — А за носа я тобі віддячу, втямив? Ось на цім тижні будуть тренування…

Клацнув механізм, і хвіртка безгучно відчинилася.

— Хоч сто порцій! — сказав я, пропускаючи Ронні вперед. — Не забудь тільки шолома надіти й накладки… а то, не дай Боже, травму заробиш! Сам знаєш, я часом захоплююся…

– Іди, іди!.. — понуро буркнув зарізяка. Він завжди був меланхоліком, а згадка про навчальний бій остаточно зіпсувала йому настрій: я відпрацьовував поєдинок із шістьма противниками й трохи перебрав міру. — Клод ВанДам знайшовся!..

Ми перетнули подвір'я, і я натиснув кнопку біля вхідних дверей. У віконечко виглянула іще одна недовірлива мамиза.

— Одчиняй, дідько б тебе узяв! — гаркнув я. — Свої, не бачиш? А де Лугиня, між іншим?

— Тут він, тут! — сказав командос, одчиняючи двері. Тоді глянув на американця: — А це хто?

— Хрін в кожанім пальто! — буркнув я, безцеремонно відштовхуючи його вбік. — Так де Лугиня?

— Стрляє, — сказав командос. — Прийшла партія пістолетів. Послухай, він скоро там оглухне, їйправо!

— Які пістолети? — перебив я його.

Командос подумав.

— Звичайні марки, — нарешті буркнув він. — Беретта, маузер, кобра, детектив спешієл… так собі!

Я мовчки махнув рукою. Ми пройшли по коридору й стали спускатися в підвал.

— Оце така фірма «Тартар», — сказав я нарешті. — Найбільша не тільки в Україні, але і в усьому СНД. Гадаю, і в ваших Штатах такої нема… га?

Ронні стенув плечима.

— У нас до такого не допустили б… ФБР держить мафію під контролем! — Він зацікавлено озирнувся. — У цьому сховищі й тир?