Ангели по десять шилінгів - Адамс Питер (Петер) - Страница 27

— Як ти можеш бути таким вульгарним! — ніяково вигукнула Джун.

— У вас є ще один козир — олія, ви ще можете помститися, — зауважив Уейд миролюбно. — В кухні стоїть велика пляшка цього напою, і я не стану вам поперек дороги.

В одному треба віддати належне Хаббардові — він випив олію як справжній джентльмен, навіть не зморщившись. Так само по-джентльменському поводився він у Глазго (туди його відвезли на поліцейській машині), коли вже в тюремній камері віддав ще три діаманти покійної місіс Шеклі. Один діамант щез. Уейд передбачливо потурбувався про те, щоб залишити його собі як винагороду.

З'ясувалося, що старший інспектор Мідл міг часом бути люб'язним і навіть дотепним співрозмовником. Вислухавши розповідь Чеда, він скривився, тобто усміхнувся, і зауважив:

— З самого початку я знав, що вбивця — Хаббард. Адже підозра падала тільки на двох: на нього і на вас. А оскільки у вас на лобі написано, що ви не здатні на такі штуки, залишався тільки адвокат.

Хаббард був досить розумним і признався, що діаманти вкрав справді він. Але свою причетність до вбивства місіс Меріел і архіваріуси Лайнора категорично заперечував. Він стверджував, що нічого не знає про жінку на ймення Меріел. Що вона шукала в Касл-Хоумі, хто її вбив і з якою метою, він теж не знає. Архіваріуса він взагалі ніколи не бачив.

Мідлові теж впертості не позичати. Передусім він знову перевірив алібі Хаббарда. Правда, подружка адвоката вночі виїхала з Крайстчерча, але старший інспектор дуже легко розшукав її в Уїнгтоні. На очній ставці з Хаббардом вона розплакалася і зізналася, що збрехала, бо в той вечір його в неї не було.

Скотланд-Ярд та Інтерпол теж включилися в цю справу, насамперед для того, щоб встановити, хто така місіс Меріел. Телефонний дзвінок з Лондона через два дні дав розшукам новий поштовх. Мідлу повідомили, що місіс Меріел впізнав по фотографії в газеті черговий камери схову на Паддінгтонському вокзалі. Він повідомив, що близько десяти днів тому вона здала йому дві валізи. В одній з них знайшли кілька листів, з яких випливало, що повне її ім'я — Метті Меріел, що вона доводиться небогою місіс Шеклі і до приїзду в Англію мешкала в Сіднеї.

Про це повідомили австралійську поліцію, та зробила обшук у будинку Метті Меріел. Були добуті ще деякі факти. Так, наприклад, в будинку місіс Меріел поліція знайшла щоденник тих років, коли вона ще жила в Крайстчерчі. Дівочі записи, сповнені мрій і романтики, свідчили про те, що вона в той час підтримувала любовні зв'язки з молодим судовим працівником Джіллі. Хаббард тоді працював у суді, а його, як пам'ятають читачі, звали Джільберт. Місіс Меріел виїхала до Австралії двадцять років тому, бо підшукала там добре оплачуване місце в антикварному магазині. Другим свідком у справі Хаббарда був Гаральд Максвелл. Власник крамниці залізних виробів у Пекріфе, неподалік од Сіднея, лише в Метті Меріел знайшов ту жінку, котра зрозуміла його. Щасливий, за його словами, голова сімейства, він не наважився одразу прийти до поліції, боячись за свою репутацію. Він довго ухилявся, але врешті розповів про такі факти, які все поставили на свої місця. Місіс Меріел розказувала йому, що в Крайстчерчі у неї живе багата тітка, але вона така дивна, що зберігає свої прикраси, в тому числі й чотири коштовні камінці, незастрахованими вдома. Цими діамантами, згадкою про перший шлюб, вона прикрасила старий олив'яний свічник, щоб завжди мати їх перед очима. Місіс Меріел непокоїлася, що рано чи пізно ці коштовності викрадуть, і якось навіть написала, звичайно, дуже делікатно, в листі про свої побоювання. Але Шеклі досить грубо відповіла їй, щоб вона краще турбувалася про свої власні справи; господарка діамантів поки що вона, місіс Шеклі. І Метті Меріел одержить їх тільки після її смерті.

А тим часом пошуки зброї, якою було здійснено вбивство, нічого не дали.

Метр за метром поліція обстежувала будинок Хаббарда, його сад, та операція не мала успіху. Мідл висловив припущення, що Хаббард викинув зброю в річку. І все одно становище Хаббарда було безнадійним. Мідл з властивою йому впертістю допитував адвоката кілька днів підряд, аж поки той не признався в усьому.

Коли Хаббард довідався про діаманти Шеклі в нього одразу визрів план, як викрасти їх після її смерті. По фотографії, зробленій раніше, йому виготували чотири скельця точнісінько такої форми й величини. Він знав, що Метті Меріел — єдина спадкоємиця місіс Шеклі, але оскільки небога і тітка останнім часом сварилися, а заповіту стара не лишила, то він нічого не повідомив місіс Меріел про смерть родички. Та якось він одержав телеграму з Лондона, в якій місіс Меріел повідомляла, що збирається приїхати до Крайстчерча; він був, правда, дуже здивований, але зовсім не сполоханий, бо місіс Меріел, якщо навіть і знала про діаманти, все одно б не змогла звинуватити його в крадіжці. Він зустрів Метті Меріел в Глазго і привіз до Касл-Хоума.

По дорозі вони люб'язно говорили, але про коштовності навіть не згадали. Та тільки-но місіс Меріел ввійшла в кімнату, одразу ж підбігла до олив'яного свічника на каміні й побачила, що діаманти замінені дешевими скельцями. Вона тут же крикнула Хаббардові в обличчя, що діаманти міг украсти лише він і більше ніхто. Вона нагадала йому його давній вчинок, підробку документів, яку він зробив двадцять років тому і через що розладналися їхні заручини. Вона витягне на світ цю давню історію, і тоді адвокат може розпрощатися зі своєю практикою. Спалахнула сварка. Хаббард втратив контроль над собою, вихопив револьвер і вистрілив у місіс Меріел. Сховав її тіло в каналізаційній трубі, а пізніше переніс до склепу. А Девіда Лайнора він мусив убити, бо той був єдиною людиною, що знала про його колишні зв'язки з Метті Меріел.

Нарешті, після довгих відмовлянь він зізнався і в нападі на Джун. На запитання Мідла, яким чином у нього опинилася плівка, завдяки якій місіс Шеклі шантажувала багатих людей Крайстчерча, Хаббард відповів, що та доручила йому після смерті розголосити таємницю і тим самим досхочу поглузувати з лицемірної доброчестивої знаті Крайстчерча.

Лише в одному Мідл зазнав невдачі. Він звинуватив Роберта Уейда в тому, що той привласнив собі один з діамантів місіс Шеклі. У відповідь Уейд тільки розсміявся просто в обличчя старшому інспекторові. Довести його вину ніхто не міг.

19

Коли слідство у справі Хаббарда закінчилося, Чед, за його власним висловом, прирік себе на довічне ув'язнення в тюрмі з особливо суворим режимом: він одружився з Джун.

Джун, яка раніше дивилася на релігію в кращому разі як на зовсім не потрібну річ, раптом наполягла, щоб разом з громадянським обрядом вінчання відбувся й церковний.

Тут ледь не сталося катастрофи. Коли Чед у супроводі обох свідків, Джорджа Абернаті і Роберта Уейда, вів під руку Джун до церкви, то побачив, що замість молодого пастора Апворда їх зустрічає… Стерджен. Він пояснив, що молодий священик раптом захворів.

Розгніваний Чед поставив вимогу негайно підняти з постелі Апворда, який захворів на грип, бо, мовляв, за весіллям буде похорон і молодому пасторові випаде чудова нагода сказати надгробне слово на могилі Стерджена…

Коли Апворд, хитаючись, ввійшов нарешті в церкву, він так хрипів, що його майже ніхто не чув. Молитва була дуже короткою, молодий пастор більше сякався і кашляв, ніж читав.

Після вінчання Чед признався дружині, що нічогісінько не втямив зі всього того обряду і тому Джун нехай навіть і не будує райдужних планів: він не буде покірно терпіти всі її витребеньки до кінця життя.

— Я вільна людина, і ніхто не має права зв'язувати мене по руках і ногах, — заявив він. — І якщо ти не будеш розуміти мене, пестити й кохати, я втечу від тебе при першій можливості.

Джун тільки поблажливо усміхнулася — в неї, очевидно, було зовсім інше уявлення про права й обов'язки подружжя.

Весілля святкували у великому холі Касл-Хоума.