Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Остання роль - Ростовцев Эдуард Исаакович - Страница 11
А тим часом то була напружена робота. Білякевич, Онопрієнко і Ляшенко підійшли до Галини.
— Будемо починати, — сказав Онопрієнко. Він підвів її до Назарова, познайомив їх.
— Валерію Павловичу, це молодший лейтенант Галина Архипівна Юрко. Вона поїде з вами, як домовлялися.
Онопрієнко подав Назарову ключ запалювання на коротенькому золотистому ланцюжку з брелоком. Той мовчки кивнув, узяв ключ, машинально сунув його в кишеню, ступив до свого «Москвича». Білякевич підбадьорливо стиснув Галині лікоть.
— Все буде гаразд, Галино Архипівно.
І все ж вона сіла в «Москвич» не без внутрішнього тремтіння. Хоч як бадьорилася, хоч як умовляла себе, що все передбачено, враховано, а перші кілька хвилин не могла позбутися думки, що «Москвич» от-от може рвонути вбік, спробувати втекти від машин, які його супроводять. До того ж за два місяці попереднього ув'язнення Назаров міг озлобитися на всіх.
Правда, позаду сидів Женя Глушицький. Але, поглядаючи на великі сильні руки Назарова, які лежали на бублику керма, Галина думала про те, що коли б він замислив щось лихе, то Глушицький не встиг би втрутитися. Одначе Назаров сидів спокійно, без того напруження, яке могло б у нього бути в даній ситуації. Машину вів чудово — він мав права шофера 2-го класу. Галини, здавалося, не помічав, хоча вона сиділа поряд. На одному з перехресть із-за рогу несподівано вискочила ясно-зелена «Лада», і Назаров, щоб уникнути зіткнення, круто повернув кермо. Галину хитнуло й кинуло на Назарова. Вона одразу ж відхилилася й трохи ніяково буркнула:
— Вибачте.
Назаров усміхнувся і сказав несподівано м'яко:
— Нічого. Тримайтесь ось за цю дужку. — І, враз погасивши усмішку, докінчив померхлим голосом: — Громадянине молодший лейтенант…
Неждана усмішка, яка на мить осяяла його лице і одразу зникла, вразила Галину. Юрко мимоволі подумала, що людині, певно, дуже нелегко, коли її вдруге посилають на ту дорогу, яку можна пройти тільки раз… Їй раптом захотілося зрозуміти до найменших подробиць, як і чому сталося все тоді, увечері 19 серпня. Про що вони, Світлана Мелещук і Назаров, говорили, що думали й відчували при тому? Незлагоди між ними почалися ще в квітні, згодом, коли Світлана приїздила на сесію, вже були розставлені всі крапки. А потім, у серпні, опинившись у скрутному становищі, вона звернулася не до когось іншого, а до нього, колишнього свого коханого. І він зустрівся з нею, намагався якось допомогти. Хоча нібито й знав про її роман з якимось кінорежисером. Видно, він іще любив Світлану. Інакше навряд чи так одразу кинувся б на зустріч з нею. А вона? На що сподівалась вона, звертаючись до нього?
Скажімо, до лікаря Зенкевич — тітки Назарова — їй було зручніше звернутися через нього. Це ще можна зрозуміти. Але вимагати, щоб негайно приїхав по неї в кафе і влаштував на ніч — це вже примха. Адже у неї в місті було багато знайомих, подруг, які не відмовилися б дати притулок. Та й з готелю її ніхто не виселяв — запропонували тільки перейти в спільний номер, бо окремий був заброньований для якоїсь делегації. Певно, вона просто не могла примиритися з самою думкою про будь-яку втрату. Світлана, безперечно, знала, що Назаров усе ще любить її, і не пропустила нагоди зайвий раз упевнитися в цьому, а точніше — в силі свого впливу. Навіщо? А просто так…
«Москвич» під'їхав до самого тротуару, зупинився. Галина здивовано глянула на Назарова.
— Гастроном, — кивнувши на яскраво освітлену вітрину магазину, коротко пояснив той.
Вона вийшла з машини, рушила в магазин — усе мало бути так, як було тоді. В молочному відділі купила пляшку кефіру, в кондитерському — пачку печива. Вже йдучи до виходу, згадала про Назарова: їхали вдвох — Світлана й він, але Світлана купила кефір і печиво тільки собі, про Назарова не подумала, хоч він і не повечеряв через неї…
— Перед тим, як зайти в гастроном, Світлана комусь дзвонила. — Назаров показав на телефонну будку біля магазину. — Говорила недовго, може, з хвилину.
Галина й це врахувала.
До залізничного переїзду вони під'їхали саме в ту мить, коли закрився шлагбаум — ішов пасажирський поїзд. За дві хвилини десята. З «Волги», що їхала за ними, вийшли Білякевич, Онопрієнко, Ляшенко. Підполковник кивнув Галині, вона теж вийшла.
— Ну як він?
— Усе гаразд, — відповіла Галина таким тоном, ніби іншої відповіді й бути не могло, ніби вона не допускала й думки, що Назаров міг повестися якось інакше.
— Курить? — запитав Онопрієнко.
— Ні.
— А ви запропонуйте, — порадив слідчий і подав їй пачку сигарет «БТ». — На шосе, Галино Архипівно, будьте особливо уважні. Ті півгодини, які ми шукаємо, він втратив десь за переїздом — на шосе або в дачному селищі. Хай постарається згадати.
Є у людини пам'ять руху, вона часом незалежно від свідомості проявляється в таких ситуаціях. На це й сподівалися…
Назаров курив неквапливо, глибоко затягуючись. Дим скоро заповнив кабіну. Ось так курив він і того вечора. Тільки не такі сигарети. Галина подумала, що сигарету з наркотиком Світлана дала Назарову помилково — адже в пачці були й інші, звичайні сигарети. Але в тому, що Назаров курив тоді маріхуану, вона не сумнівалась.
Галина опустила скло.
— Глядіть, не простудіться, — застеріг її Назаров.
— Світлана не відчиняла вікна? — поцікавилась Юрко.
Назаров мовчав. Кілька разів затягнувся, відкрив попільничку, погасив недокурок і аж тоді сказав глухувато:
— Вона боялася застудитись.
Праворуч за низькорослими кущами розлитим сріблом заблищало Біле озеро — найменше з чотирьох русанівських озер. Колись, іще школяркою, Галина з подругами ходила сюди по ожину — озеро півколом оточував ожинник. А купалися вони не в цьому, а в Комсомольському озері, трохи далі від шосе, он за тим березнячком. Біле озеро надто мілке, в ньому тільки жаби водяться.
Вони вже минули березовий гайок, коли Назаров зупинив «Москвич».
— Що таке? — спитав Глушицький. Підійшли Білякевич, Онопрієнко, Ляшенко.
— Ми зупинялися коло Білого озера… — Назаров нахилив голову, проте одразу ж випрямився, дістав нову сигарету. — Коли виїхали на шосе, Світлана захотіла пити. Відкрила пляшку з кефіром, але невдало — забризкала обличчя, плаття. Попросила зупинитися біля озера, пішла вмиватися, чистити плаття, — пояснив він.
— Поставте машину там, де тоді зупинялися, — велів Онопрієнко.
«Москвич» відкотився трохи назад і з'їхав на узбіччя. Назаров вийшов з машини, огледівся, немовби чогось шукаючи, потім ступив на невисокий пагорбок:
— Я сидів отут, а вона пішла до води.
— Сядьте так, як сиділи тоді.
Назаров, не розуміючи, здвигнув плечима й сів на пагорку. Потім, видно, згадав щось, повернувся лицем до озера.
Галина, глянувши на Білякевича, рушила прямо до озера. Хотіла скинути пальто — Світлана була тоді в платті, — та передумала: її постать навряд чи викликала б у Назарова відповідні асоціації. Юрко не знала Світлани, але в парку Шевченка бачила скульптуру купальниці, для якої Мелещук позувала. Що й казати, ніяких асоціацій тут вона, Галина Юрко, викликати не могла! І раптом чомусь подумала, що кефірні бризки на обличчі, на платті, так само, як і прохання зупинитися біля озера, могли бути не випадкові. Того вечора, як оце й сьогодні, світив повний місяць, а у Світлани були пишні коси, і вона, певно ж, розпустила їх по плечах, по спині. На сріблястому тлі води при світлі місяця вона, безперечно, була дуже гарна. Художниця і актриса, вона чудово розуміла це. Може, мстила йому так?
Коли Галина повернулася на шосе, Назаров стояв поряд з Білякевичем, Ляшенком, Онопрієнком і понятими.
— Перед очима плив якийсь туман, — розповідав він. — Точніше, не туман, а такий прозорий жовтуватий серпанок. Пам'ятаю, вона підійшла, попросила застебнути їй змійку. Не знаю, певно, я зробив щось не так. Усе могло бути, я почував себе якось незвичайно…
— Вона вдарила вас? — вирвалось у Галини. Білякевич здивовано подивився на неї. Назаров одвів погляд:
- Предыдущая
- 11/29
- Следующая