Гетьман Іван Виговський - Нечуй-Левицький Іван Семенович - Страница 32

 - А ми, по нашому старому звичаю, стрiчаємо тебе з хлiбом-сiллю. Пошли тобi. Боже, на новому мiсцi щастя та вiк довгий, щоб ти була здорова, як вода, багата, як земля, i довго процвiтала, як квiтка. Дай, Боже, щоб ви з Iваном Остаповичем панували довго, жили в щастi та в добрi i дiждали онукiв та правнукiв та ще гетьманували, поки й вашого вiку!

 - Спасибi! спасибi! - промовила Олеся. Катерина приступила до Олесi, взяла з її рук хлiб та сiль, поклала на дорогому блюдi i поставила блюдо на стiл. Ганна Хмельнiiцька почала вiтатись з молодою гетьманшею: вона поклала обидвi руки на Олесинi плечi i поцiлувалась з нею тричi, потiм вони обидвi, в знак обопiльної поваги, як обидвi гетьманшi, поцiлували одна другу в плече. Привiтавшись з старою гетьманшею, Олеся Виговська привiталась з Богдановими дочками так само, як i з Ганною.

 - А це Юрась, менший син покiйного гетьмана, - сказала Ганна.

 - Не Юрась-бо, мамо, а Юрiй! - обiзвався насуплений Юрась.

 Олеся осмiхнулась i тричi поцiлувала Юрася.

 - Я з Катериною Виговською давненько вже знайома: ми познайомилися в Києвi i таки частенько бували одна в другої в гостях. А от тепер ми вже й рiдня, - сказала Олеся, обертаючись до Катерини.

 - О, я цьому дуже рада! Нам буде не скучно в Чигиринi, буде менi з ким i поговорити, i розважити себе, - обiзвалась весела й говорюча Катерина.

 Гетьман почав рекомендувати Ганнi Хмельницькiй Олесиних родичок. Ганна привiталась з ними дуже привiтно i щиро.

 - Прошу i тебе, гетьманшо, i всiх твоїх гостей сiдати в нашiй господi! - просила Ганна Хмельницька.

 Молода гетьманша сiла на турецькiй софi на першому мiсцi. Родички посiдали поруч з нею. Виговський попросив козацьку старшину сiдати. Полковники й сотники посiдали на стiльцях та на довгих ослонах проти гетьманшi. За козацькою старшиною слiдком натовпилось в покої чимало усакого пароду, мiщан та простих козакiв. Домашня прислуга заглядала в дверi. Усi чудувались з невиданих уборiв нової гетььманшi. I козакам, i мiщанам не сподобався пишний приїзд гетьманшi та її родичок в дорогих блискучих екiпажах; не сподобались i кракiвськi хомути з причепленими на них червоними широкими поясами. Вся ця розкiшна обстава приїзду нової гетьманшi була схожа на обставу поїздiв українських католицьких панiв та польських дiдичiв, котрих козаки тiльки що вигнали з України.

 - 3 молодою гетьманшею наїхала шляхта провославна. Чого лоброго, слiдком за цiєю шляхтою наїде до гетьмана в Чигирин і польська шляхта, - гомонiли козаки й хлопи, оглядаючи з усіх боків блискучi екiпажi, кракiвськi хомути та дорогогу блискучу упряж на конях.

 Гетьман звелiв сотниковi Золотаренковi зачинити дверi і випровадити з свiтлицi зайвий натовп мiщан та козаків.

 Як же тобi, панi, показався наш Чигирин? Здається, ти оце вперше в Чигиринi? - спитала Хмельницька в гетьманщі.

 - Після Києва вiн менi здається дуже простим. Менi не сподобалось, що в Чигиринi дуже багато вiйська, дуже багато козаків. На яку улицю не поверни, скрiзь козаки та козаки, нееначе я опинилась десь в вiйськовому таборi, - промовила Олеся.

 - Бо Чигирин - вiйськове козацьке мiсто. А ти, гетьманшо, певно, не любиш козакiв? - спитала в Олесi Олена Нечаєва.

 - Нi, не те, що не люблю... але де багато вiйська, там жити недобре, неспокiйно: скрiзь брязкають шаблi та гримлять литаври, як у Києвi коло святої Софiї, де тепер оселились московськi стрiльцi. Я, бачте, шляхетського роду i таки до козакiв не звикла, - сказала Олеся.

 - Нiчого те, нiчого! - обiзвався гетьман Виговський. - Поживеш в Чигиринi, то звикнеш. А от весною, як потеплiшає надворi, переїдемо на життя в Суботiв, в палац гетьмана Богдана, просторний та свiтлий. А там сади, як рай, там пасiки в садках, куди не повернись. Там тобi буде спокiйно жити: я знаю, що ти любиш спокiй та тишу.

 - От там так гарно, як в раю! Я до тебе, гетьманшо, буду частенько навiдуватись в Суботiв, - промовила Катерина.

 - Навiдуйся, серце Катерино, до мене i в Чигиринi, бо в новому мiсцi, мiж новими задля мене людьми, я буду нiби на далекiй чужинi, - сказала Олеся до своєї давньої знайомої Катерини, котру вона любила за її веселу вдачу i за природжену розмовнiсть.

 Тим часом розмова мiж старою i молодою гетьманшею якось не йшла. Було зразу знать, що вони одна другiй не припали до вподоби. Козацька старшина гомонiла помiж собою стиха, поглядаючи скоса на нову гетьманшу. Родички Олесинi мовчали i розглядали свiтлицю та обставу. Одна Катерина провадила розмову з Олесею, як давня знайома. В свiтлицi почало стихати; видко було, що гостi були притомленi пiсля далекої дороги. Молода i проворна Христина, Олесина небога, без сорому казка, позiхнула, а потiм встала з стiльця, потягла аа руку з собою Маринцю, i вони вдвох пiшли кругом свiтлицi, оглядаючи химерно посплiтуванi малюнки на стiнах та дорогу зброю, що була порозвiшувана по кутках. Весела Христина, не зважаючи на поважну старшину, почала бiгати i навiть пустувати. Маруся Стеткевичева спробувала спиняти свою дочку, але Христина про неї й вухом не вела i пiдбивала на пустощi й Маринку; здiймала з стiн рушницi та шаблi i подавала Маринцi, котра не знала, що робити з тими рушницями та шаблями, i вертiла їх у руках. Гетьманша насилу впинила Христину i звелiла паннам не зачiпати того, що до їх не належиться. Христина надулась i сiла. Маринка сiла поруч з нею, i вони почали тихо балакати про молодих сотникiв, котрi сидiли проти їх.

 Тим часом вiстовець дав знати, що їде посланець од короля - Беньовський, котрого гетьман сподiвався до себе на днях. Гетьман вислав йому назустрiч двох полковникiв, а сам з старшиною вийшов на ганок i ждав його. Приїхав незабаром i Беньовський з двома панами. Виговський щиро привiтався з ним i запросив до свiтлицi. Незабаром в свiтлицю вступив Казимир Беньовський, давнiй приятель гетьмана Виговського, тепер посланець з Варшави у польського короля. Вiн ввiйшов в свiтлицю тихою, поважною ходою, i Виговський знов привiтався з ним, обнявся навхрест i тричi поцiлувався. З цього гарячого i радiсного привiтання можна було зауважити, що гетьман i пан Беньовський вже давненько, ще за живоття гетьмана Богдана, були в великому приятельствi. Не потаїлось це їх, очевидячки, давнє приятельство i од козацької старшини, i од Олесi.

 Виговський взяв за руку Беньовського i повiв до Олесi:

 - Моя дорога гетьманшо! Це ясновельможний пан Казимир Беньовський, волинський каштелян i посланець од його милостi найяснiшого короля. Прибувши цим часом до Чигирина, його ясновельможнiсть хоче поздоровити тебе, гетьманшо.

 Гетьманша встала i радо привiталась з Беньовським. Беньовський навистрiчки почав говорити їй красномовну промову. Вiн вславився своїми промовами i в Польщi, i на Українi, задля того король часто вибирав його за посланця на Україну, коли треба було облесливими словами прихилити козацьку старшину до польських iнтересiв i, само по собi, пiддурити її красномовними обiцянками. Беньовський став серед свiтлицi проти гетьманшi, щоб сказати свою привiтальну промову. По стародавньому звичаю ораторiв вiн починав свої промови або од Адама й Ноя, або од самого Бога, що в нашi часи виходить трошки смiшно.

 - Найвищий розум, котрого ми нарiкаємо Богом, найвища сутнота, цар над небом i землею, колись сотворив першого чоловiка Адама i першу жiнку Єву, - так почав Беньовський свою промову. - Найвища сутнота увiв першого чоловiка i його супружницю в пишний рай, зумисне для цiєї першої пари засаджений. Ви, ясновельможна гетьманшо, з ясновельможним гетьманом тепер в Чигиринi та в Су-ботовi, як Адам i Єва були в раю. Вiтаю ж вас, ясна панi з великого роду, i бажаю вам щастя-долi в цьому новому раю на пишнiй Українi, поздоровляю вас з вашим високим титулом, з титулом нiби королеви на Українi по вашому становищу в українському суспiльствi.

 Беньовський поцiлував гетьманшу в руку, вона поцiлувала його в плече.

 - Прошу ж вас, ясновельможний пане, сiдати. Будьте нашим приємним гостем. Я бажаю часто вас бачити в Чигиринi i в нас в гостях, хоч ви й далеченько-таки од нас живете, - сказала гетьманша.