Ловці перлів - Пашек Мірко - Страница 5

Подейкували, ніби він ненавидить жінок. Це була неправда — він просто зневажав їх, як зневажав усе, крім перлів. Горішній поверх його будинку займали просторі приміщення гарему, в якому колись жили сім його жінок. Але епідемія чуми, що недавно спалахнула на островах, вимела із Саїдової оселі все молоде: шість жінок із семи і всіх дев'ятьох синів, яких народили йому жінки. Це була досить дивна пошесть — і в Азізовому будинку вона також косила саму молодь, і Азіз тепер теж залишився без дітей. У Саїда вижила тільки найстарша дружина, від якої вже годі було чекати потомства. Тоді він привів до себе в дім молоду дружину, звичайно, не тому, що покохав її, а тому, що хотів, тому що повинен був мати сина. Нова дружина на ім'я Зебіба була вже при надії.

Зебіба за походженням була йеменкою. Алі Саїд, предки якого колись прийшли з Йемену, любив усе Йєменське. Йемен — як часто він казав — стародавня, славетна країна, де й досі повною мірою дотримуються арабського способу життя. Алі Саїд пив Йєменську кагву мур, тобто дрібно мелену каву, присмачену гвоздикою та імбиром. Пив її, сидячи біля водограю на подвір'ї своєї резиденції, й поглядав угору на вікна, за якими Зебіба чекала свого часу. Потім він сходив на горішню терасу й знову пив кагву мур, дивлячись на море. Воно було сіро—голубого кольору, з білими прожилками хвиль, наче Йєменський килим.

І все, або майже все, що можна було побачити на морі, належало йому — Саїдові. До цих віддалених берегів запливало надто мало чужих кораблів. Отож, коли на обрії з'являлася щогла, Алі Саїд знав, що це корабель шукачів перлів і що він належить йому. Він був Сагіб—ель—Сембук, тобто Володар кораблів, а тому — й Володар перлів, бо мати засоби на лови — значить мати й вилов.

Іноді в невеличкій гавані Джумеле збиралося стільки кораблів шукачів перлів, що вони займали весь рейд, і деяким доводилося кидати якір у відкритому морі. Та наступного ранку кораблі відпливали, й море було пустинне… Хіба що тільки вночі часом майне неподалік берега видовжена гостроноса тінь і зникне в східному напрямку. То кораблі работоргівців везли чорних баранів[7] з Ефіопії та Ерітреї до аравійських берегів, поспішаючи потемки, щоб їх не захопив зненацька англійський чи італійський патруль. І в цих кораблях мав свою пайку Алі Саїд, але ніколи цим не вихвалявся. Це була небезпечна гра.

Наступного ранку після Ауссиної смерті море було пустинне, і в Джумелеській гавані стояв на якорі лише один однощогловий вітрильник «Ель-Кебір», що приплив уночі. Сонце Ще не зійшло, а нахуда хаджі Шере й серіндж уже стояли перед брамою Саїдової резиденції, прохаючи, щоб їм було дозволено побачити обличчя Володаря перлів. Зустрів їх саїдів улюбленець, огрядний галлієць Башир.

Він був у резиденції чимось на зразок управителя, пив шербет, їв медові коржі, а всі інші невільники тремтіли, зачувши його писклявий голос. Як і Саїд, Башир понад усе любив перли.

Коли Башир завів гостей на внутрішнє подвір'я, Алі Саїд удостоїв їх лише тим, що мовчки підняв голову. І нахуда з серінджем вклонилися й привітали його, торкнувшись пальцями чола, серця й вуст. Тільки тоді Саїд дав знак, щоб вони сіли на подушках навпроти нього. Але все ще панувала тиша, бо не годиться, щоб нижчі починали розмову, так само, як не годиться, щоб вельможа виявив свою цікавість чи нетерпіння. Аж по тому, як нахуда та серіндж випили по філіжанці Йєменської кави, Саїд розтулив уста, щоб почати розмову, і показав зуби, гострі та білі наче ікла хижака.

Розмова була довгою, бо велася манівцями. Не личить гостям стріляти словами, наче стрілами, просто в ціль: а то ще господар подумає, ніби їм дорога лише їхня справа, а не його особа. Отож гості разом з господарем курили наргіле,[8] й здавалося, ніби час зупинився. Безмежний спокій панував у Саїдовій оселі, лише водограй плюскотів, поширюючи навколо прохолоду.

Нарешті Алі Саїд відклав мундштук свого наргіле й спитав про наслідки ловів.

Вони всміхнулися.

Саїд підвівся й повів їх у будинок.

Коли Володар перлів побачив Ауссину знахідку, обличчя в нього скам'яніло, й тільки ніздрі ледь затріпотіли. Він узяв перлину й, розглядаючи її примруженими очима, тримав якусь мить у пальцях, ніби обмацував чи зважував її. У сутінках кімнати перлина сяяла, наче сама випромінювала світло.

Потім Саїд підвівся і підійшов з перлиною до вікна, обмацуючи її не лише пальцями, а й очима, Він відгорнув полу халата, дістав з внутрішньої кишені лупу і з виглядом знавця почав досліджувати знахідку. Цієї миті він був схожий на ювеліра.

— Це справжня красуня, Саїде, — прохопився серіндж.

Алі Саїд знизав плечима.

— Вона у вас тільки одна? — запитав він, мнучи перлину пальцями, наче хлібну кульку.

— Ти сам знаєш, о Саїде, що аллах дарує щастя лише по краплині,—сказав хаджі Шере з усмішкою, але очі його шалено забігали.

Саїд не відповів, узяв з полички терези. І тепер, ретельно зважуючи перлину, він був схожий на аптекаря.

— Вона коштує сорок фунтів, але я вам дам п'ятдесят, — проказав він згодом.

Серіндж густо почервонів.

Хаджі Шере знов спробував усміхнутися.

— Ти жартуєш зі своїми слугами, Саїде, — простогнав він. — Хай буде так. Але якби ти відтяв мені руку, то це був би менш жорстокий жарт.

— Руку відгинають злодіям, — сказав Алі Саїд сухо і загорнув перлину у червону ганчірку.

— Ціна цій перлині сто двадцять фунтів! — заволав серіндж. — Вона зелена, але з часом побілішає!

Алі Саїд усміхнувся. Він краще, ніж хто інший, знав, що морська вода змінює колір перлів, і тільки повітря повертає їм справжній відтінок: зеленаві перлини на повітрі згодом білішають, білі—жовтішають. Він усміхнувсь і сховав ганчірку з перлиною за пояс.

— Перлини, як і людей, можна пізнати лише з часом, — сказав він замислено. — Бувають перлини з прихованою хворобою… Я даю вам шістдесят фунтів. А коли прийдете згодом, то я вже знатиму, що це за перлина. Тоді, може…

Серінджеве обличчя все ще було червоне від обурення. Але Саїд не зважав на це. Ключиком, якого носив на ланцюжку на шиї, він відімкнув Йєменську інкрустовану скриньку. Відрахував сорок фунтів. Двадцять фунтів — третина прибутку — була Саїдова пайка за оренду корабля. Але, зважуючи сорок фунтів на долоні, він завагався…

Серіндж закусив губу, а нахудині очі шалено затанцювали.

Алі Саїд додав іще один фунт:

— Ловцеві, який знайшов її,

— Він мертвий! — вигукнув серіндж. Дихання вихопилося з його вуст зі свистом, наче пара.

— Іншаллах. Така воля аллаха, — сказав Алі Саїд і взяв монету назад. Хаджі Шере, витріщивши очі, спостерігав за цим жестом. Потім мовчки згріб гроші. Саїд плеснув у долоні, й Башир увійшов так швидко, немовби чигав під дверима, його драглисте обличчя трусилося під беззвучного реготу…

— О сину ослиці та барана! — загорлав серінджеві в обличчя нахуда, коли вони вийшли з Саїдової резиденції. — О сину ослиці та барана! Чого ти плещеш язиком, мов та жінка, коли тебе ніхто не питає!

Серіндж знову спаленів, але тепер уже від сорому.

— Саїд однаково дізнається, що ми втратили людину, — зауважив він розгублено, витираючи полою бурнуса піт з чола.

— Але не ту, що знайшла перлину! О ти, сину тисячі ослів та баранів!

Серіндж не відказав нічого. Він був купцем, і тому ця ганьба для нього була потрійна.

Вони рушили до пристані, але трохи згодом зупинилися, щоб за давнім звичаєм поділити гроші: одну частку серінджеві, дві — нахуді. Серіндж дістав тринадцять фунтів, нахуда — двадцять шість, і ще один фунт залишився.

Потім вони пішли далі. Ще здалеку почули голоси своєї команди. Чоловіки співали високими голосами, наче птахи, — раділи, що нахуда та серіндж віднесли Саїдові перлину й принесуть багато срібла. Тому й співали. Співали про жирних баранів, яких вони засмажать на рожні й з'їдять, про курей, яких зварять і з'їдять, про мед, в якому, наче риба, плаватимуть коржі, про дзвінке срібло, про жінок з великими чорними очима, яких вони куплять за те срібло… Вони співали, як діти, тішачись своїми мріями. І маленький галлієць співав про жир, що стікатиме зі смаженого барана і сичатиме на вогні, наче гадюка. І хлопчик Саффар співав про ніж, якого він купить у Массауа й носитиме на мотузку на шиї, як дорослі чоловіки. Всі співали. Ранок був чудовий, і грона фініків уже достигали у верховітті пальм.