На краю Ойкумени - Ефремов Иван Антонович - Страница 54

Стадо відходило все далі й далі в степ, сірі тіла слонів зникли за деревами, і тільки оглушливий гамір та курява, що високо знімалася, показували місце, де відбувалось полювання.

Приголомшені друзі, вражені безстрашністю і спритністю людей, які уникали нападу розлючених чудовиськ і вперто продовжували свою небезпечну справу, мовчки дивилися на спустілий степ з прим'ятим чагарником і поламаними деревами. Кідого стурбовано хмурився, прислухався і, нарешті, стиха сказав:

— Щось погане… Полювання пішло не так, як треба!

— Звідки ти знаєш це? — здивувався Каві.

— Якщо вони привели нас сюди, значить сподівалися, що стадо піде на схід, прямо від нас. А тепер стадо пішло праворуч. Я вважаю, що це недобре.

— Ходімо туди, — запропонував Пандіон: — назад по уступу, як прийшли.

Кідого недовго роздумував і погодився. В сум'ятті бою їх прихід не мав якогось значення.

Ховаючись за травою й камінням, низько пригнувшись, етруск, еллін і негр пройшли на тисячу ліктів назад, уздовж скелястого пасма, поки не опинилися знову над відкритим місцем рівнин.

Друзі побачили ущелину в скелях, куди мисливцям удалося загнати понад десяток молодих слонів. Люди снували поміж деревами, уміло накидаючи на слонят петлі і прив'язуючи до стовбурів.

Мисливці, озброєні широкими списами, ставши цепом, заступили вихід з долини. Гуркіт і крики лунали в двох тисячах ліктів попереду й праворуч, — там, очевидно, була більша частина стада.

Раптом уривчасті й різкі звуки сурм почулися спереду і ліворуч. Кідого здригнувся.

— Слони нападають, — стиха прошепотів він. Протяжно застогнав один з мисливців, гнівні крики другого пролунали як команда.

У далекому кінці відкритої галявини, там, де від двох крислатих дерев падала великими плямами тінь, друзі помітили рух. Мить — і звідти виринув величезний слон з розчепіреними вухами і витягнутим уперед, як колода, хоботом. Поруч з ним постали ще два таких самих велетні,— Пандіон пізнав страшних вожаків стада. Четвертий у супроводі ще кількох слонів біг позаду. Навперейми слонам вискочили праворуч з кущів мисливці. Вони вклинилися поміж них, на бігу кидаючи в слона, який з'явився останнім, списи. Той несамовито затрубив і кинувся за людьми, які швидко бігли до болота. За ним повернули і решта слонів. Три вожаки, не звертаючи уваги на хитрий маневр людей, які відокремили їх від товаришів, мчали далі до галявини в скелях, мабуть приваблені криками молодих слонів.

— Погано, ох і погано, вожаки вернулися з другого боку… — схвильовано шепотів Кідого, стискаючи до болю руку Пандіона.

— Дивися… дивись, які хоробрі! — вигукнув, забувши про обережність, Каві.

Воїни, які заступили вхід у долину, не здригнулися, не сховались від розлючених страховищ. Вони виступили вперед довгим цепом. Вигоріла низька трава не могла приховати жодного руху людей.

Слон, що біг першим, кинувся прямо в середину цепу мисливців. Двоє з них залишилися на місці, а їх сусіди з обох боків враз стрибнули назустріч чудовиську. Слон притишив біг, високо підняв важкий хобот і з злобним свистом, тупочучи, напав на людей. Не більше десяти ліктів відстані залишалося між хоробрими мисливцями і слоном, коли ті миттю відскочили вбік. І зразу ж коло задніх ніг страховища з'явилося по два чоловіки з кожного боку. Двоє ввіткнули широкі списи в черево тварині, а інші двоє, відхилившись назад, ударили слона по задніх ногах.

Високий свистячий звук вирвався з піднятого хобота вожака. Опустивши його, слон повернув голову праворуч до мисливця, що стояв найближче від нього. Той не встиг чи не зумів ухилитись. Бризнула кров, і три друзі виразно побачили оголені на плечі і боці людини кістки. Поранений впав не ойкнувши, але й велетенський слон важко осів на задні ноги і повільно, боком рушив геть. Мисливці, залишивши його, приєднались до товаришів, які билися з двома іншими вожаками. Ті були розумніші або вже мали досвід у боротьбі з людиною: велетенські страховища кидалися в різні боки, не даючи можливості підкрастись до них ззаду, і задавили трьох мисливців.

У промінні призахідного сонця багровіла курява, що застилала всю ділянку. Слони здавалися величезними чорними баштами, коло підніжжя яких снували безстрашні люди. Вони стрибали, уникаючи довгих іклів, підставляли під хоботи вперті в землю списи, з криками забігали ззаду, відволікаючи нападаючих слонів від товаришів, які б неминуче загинули.

Оскаженілі тварини без упину трубили. Коли вони поверталися головами до скелі, на якій сиділи троє друзів, то здавалися надзвичайно високими; широкі плями розчепірених вух похитувалися над людьми. Збоку слон з опущеною головою здавався нижчим, бивні майже загрібали землю, готові от-от підчепити людину. Пандіон, Кідого і Каві розуміли, що бачать тільки частину бою. Він відбувався і вдалині за деревами, де знаходилося все стадо, і ліворуч на болоті, куди побігли мисливці, відволікаючи четвертого вожака і слонів, які пробилися з ним. Що робилося там, було таємницею для друзів, але вони не могли думати про це — вся їх увага була звернена на кривавий бій.

З-за дерев загриміли, наближаючись, бубни — загін в кілька десятків воїнів прибув на підмогу до тих, що билися. Вожаки слонового стада зупинилися, мовби в нерішучості, люди грізно закричали, розмахуючи списами, і тоді страховища відступили. Вони кинулися до свого третього товариша, який лежав на землі, і, підігнувши ноги, стали обабіч пораненого слона, підсунули під нього бивні і підняли на ноги. Потім, стиснувши пораненого своїми тулубами, велетні потягли його за дерева, випустили, знову підняли і зникли. Кілька мисливців кинулося навздогін, але їх спинив розпорядник полювання.

— Не втече… скоро покинуть… знову розлютуються, — переклав Кідого його слова.

Гамір, що лунав праворуч, усе віддалявся й стихав; битву, очевидно, було виграно. З боку болота, з півночі, показалося кілька мисливців, вони несли два нерухомих тіла. На трьох друзів ніхто не звертав уваги. Негр, етруск і еллін обережно зійшли із скелі в степ, щоб оглянути поле бою. Друзі пішли туди, де була головна частина стада. Продираючись крізь кущі, Кідого раптом злякано відскочив — на зламаній від падіння слонової туші вершині дерева лежав умираючий слон. Кінець його хобота трохи ворушився. Далі дерева були рідші, і між ними видно було сіру купу — це другий слон лежав на череві, з підібганими ногами, з вигнутою горбом спиною. Почувши, що наближаються люди, слон підвів голову.

Довкола його померклих і запалих очей звисли глибокі складки шкіри, що надавали слонові старечого виразу надзвичайної втоми. Велетень похилив голову, спершись на довгі бивні, потім з глухим стуком упав на бік.

Навколо перегукувалися мисливці. Кідого махнув рукою і повернув назад — з півдня показалося знову стадо слонів. Друзі поспішили до скель, але тривога була даремною — це підходили слони, навчені їхніми володарями.

Прив'язані до дерев молоді слони стовбурчили хвости і люто кидалися на людей, намагаючись дістати їх витягнутими хоботами. Погоничі ставили приручених слонів обабіч кожного полоненого слоняти. Стискаючи піймане слоня своїми тілами, слони вели його до селища. Про всякий випадок до шиї і задніх ніг слоняти були прив'язані канати; кожен канат тримали п'ятнадцять мисливців, які йшли спереду й позаду.

Обличчя в людей, стомлені і змарнілі від страшенного напруження, були похмурі. Вже одинадцять нерухомих тіл було покладено на плетені помости на спинах слонів, а люди все ще бігали й шукали в кущах двох товаришів, що десь пропали.

Слонів із спійманими слонятами повели. Мисливці сиділи і лежали на землі, відпочиваючи після бою. Друзі підійшли до розпорядника полювання, і Кідого спитав його, чи не можуть вони чим-небудь допомогти. Розпорядник гнівно подивився на них І грубо сказав:

— Допомогти? Чим ви, чужоземці, можете допомогти? Полювання було важким, ми втратили багато хоробрих людей… Чекайте, де вам наказано, не заважайте нам!

Друзі відійшли до скель і посідали осторонь, боячись посваритися з людьми, від яких залежало все їх майбутнє.