На краю Ойкумени - Ефремов Иван Антонович - Страница 34

Каві з несамовитим криком кинувся на страховище, але його вірьовка тільки сковзнула по рогу; сам етруск відлетів убік, обливаючись кров'ю, — вся шкіра з плеча і грудей була здерта жорсткою шкірою носорога.

Каві насилу підвівся, ридаючи в безсилій люті. Приголомшені силою носорога, люди одступали від чудовиська, найменш стійкі ховалися за спини товаришів.

Здавалося, ще трохи — і всі від страху розбіжаться хто куди, не захочуть і волі.

Носорог ще раз кинувся на людей, знову почулися зойки. Кідого виступив наперед. Ніздрі у негра роздувались, він запалився тим бойовим вогнем, який з'являється в час смертельної небезпеки, коли людина забуває про все, крім того, що треба битися в ім'я життя. Відскочивши від страшного рога, що загрожував неминучою смертю, Кідого кинувся слідом за чудовиськом, яке промчало мимо, і в нестямі вчепився йому за хвіст. Пандіон, опам'ятавшись від тяжкого потрясіння, підняв із землі сітку. У цей момент він відчув, що повинен бути попереду товаришів, які своїми тілами заслонили його, приголомшеного. Невиразний спогад промайнув у думці елліна — галявина на Кріті, небезпечна гра з биком. Носорог був мало схожий на бика, але Пандіон вирішив використати той самий спосіб. Перекинувши через плече згорнену сітку, Пандіон кинувся до носорога. Звір у цей час зупинився, брикнувши задніми ногами, здійняв цілу хмару куряви і далеко відкинув Кідого. Збагнувши план Пандіона, два лівійці збоку відвернули увагу звіра, а молодий еллін скочив до чудовиська і притиснувся до його боку. Носорог вмить повернувся, і шкіра в Пандіона роздерлася об його тверду шкуру. Пандіон відчув страшенний біль, але, забувши про все, вчепився за вухо чудовиська. Баченим на Кріті способом Пандіон перекинувся через тулуб звіра і опинився на його широкій спині. Носорог оскаженів. Пандіон з усіх сил тримався, щоб не злетіти. «Аби тільки удержатись, удержатись», вертілося на думці у молодого елліна.

І Пандіон удержався якраз таку мить, яка була потрібна, щоб швидко накинути кінець сітки на морду чудовиська. Роги проскочили між зашморгів, Пандіона охопила буйна радість, але в ту ж мить він перестав бачити все навколишнє і втратив свідомість. Щось хруснуло, страшенно важкий тягар навалився на нього, в очах потемніло.

Захоплений боєм, Пандіон не бачив, що Кідого знову вчепився за хвіст носорога і ричав, як лев, що десять лівійців і шість аму вхопились за сітку, яка обліпила голову звіра. Намагаючись струсити людей, носорог повалився на бік — зламав руку і ключицю молодому елліну, який важко вдарився об землю. Падінням чудовиська не гаючись скористалися люди. Раби з криками навалилися на носорога, друга сітка обплутала йому голову, два зашморги обхопили задню ногу, один передню. Пирхання носорога перейшло в утробний рев, звір перекотився на лівий бік, потім на спину, ламаючи своєю вагою кістки людям. Сила чудовиська, здавалося, була безмежна. Шість разів звір схоплювався, плутаючись у вірьовках, і знову перекидався на спину, знищивши більше п'ятдесяти чоловік.

Але вірьовки і ремені все густіше обплутували його ноги, люди стягували міцні зашморги. Три сітки обхопили носорога зверху і знизу. Скоро купка закривавлених, спітнілих і забруднених людей лежала на чудовиську, придавлюючи до землі носорога, який скажено брикався. Шкура чудовиська, залита людською кров'ю, стала слизька, скорчені пальці ковзали по ній, але вірьовки стягувалися все міцніше. Навіть ті, на кого звалилася в останній раз важка туша звіра, в передсмертних зусиллях міцно трималися за вірьовки.

Мисливці наблизились до поваленого носорога, з новими в'язками ременів, скрутили навхрест усі чотири схожих на стовпи ноги, а голову прив'язали за роги до передніх ніг.

Страшну битву було закінчено.

Нестямні люди поволі опам'ятовувались, мускули зранених тіл тремтіли, немов у лихоманці, і в невидющих очах плавали чорні плями.

Нарешті серця людей перестали так шалено битись, тут і там почулися полегшені зітхання, — люди починали розуміти, що смерть обминула їх. Підвівся, хитаючись, вкритий кривавим брудом Каві; підійшов Кідого, він весь тремтів, але вже посміхався. Проте посмішка негра одразу ж зникла з посірілого обличчя, коли він не побачив серед живих свого друга Пандіона.

Уціліло сімдесят три чоловіки, решта були вбиті або дістали смертельне каліцтво. Етруск і Кідого відшукали Пандіона серед мертвих тіл у стоптаній траві і віднесли його в затінок. Каві оглянув молодого елліна і не знайшов на ньому смертельних ран. Ремд був мертвий, загинув і запальний ватажок аму, а хоробрий лівієць Ахмі тяжко стогнав, помираючи з роздавленими грудьми.

Поки раби лічили свої втрати і переносили в затінок дерев умираючих, воїни принесли від річки величезну дерев'яну платформу — дно від клітки, зробленої для носорога, звалили на неї зв'язане чудовисько і поволокли на котках до річки.

Каві підійшов до начальника полювання.

— Звели їм, — етруск показав на воїнів, — нехай допоможуть нам віднести поранених.

— А що ти хочеш з ними робити? — спитав начальник; з мимовільною повагою оглядаючи міцного етруска, вимазаного в крові й пилу, з суворою печаллю на обличчі.

— Ми повеземо їх униз: може, дехто з них доживе до Та-Кемту і його вмілих лікарів, — похмуро відповів Каві.

— А хто тобі сказав, що ви повернетесь у Та-Кемт? — перебив його начальник.

Етруск здригнувся і ступив крок назад.

— Як, хіба слова володаря Півдня були брехнею? Хіба ми не вільні?! — закричав Каві.

— Ні, повелитель не обманув тебе, нікчемного, — ви вільні! — і, промовивши це, начальник полювання дав етруску маленький сувій папірусу. — Ось його указ.

Каві бережно взяв дорогоцінний аркушик, за яким раби ставали вільними людьми.

— Коли так, то чому… — заговорив він.

— Замовчи, — гордовито перебив начальник, — і слухай. Ви вільні тут, — начальник полювання вимовив з притиском останнє слово, — і можете йти, куди хочете: туди чи отуди, — рука його показала на захід, на південь і на схід, — але не в Та-Кемт і не в підлеглу йому країну Нуб. Коли не послухаєте, — знову станете рабами. Я вважаю, — твердо закінчив він, — що, подумавши трохи, ви всі повернетесь до ніг нашого повелителя служити великому народові Чорної Землі, як призначено вам долею!

Каві ступив два кроки вперед, очі у нього аж загорілися. Він простягнув руку до одного воїна, який розгублено глянув на начальника полювання, і сміливим рухом вихопив у нього з-за пояса коротенький меч. Етруск підняв виблискуючу зброю лезом догори, поцілував її і швидко заговорив своєю незрозумілою нікому мовою:

— Клянуся найвищим богом блискавки, богом смерті, чиє ім'я ношу я, що наперекір лиходійству проклятого народу я повернуся живим на батьківщину. Клянуся, що з цієї хвилини я не заспокоюсь, поки не прийду на береги Та-Кемту з сильним загоном і не відплачу за все це.

Каві обвів рукою галявину з розкиданими на ній тілами і з силою шпурнув меч собі під ноги. Зброя глибоко встромилася в землю. Етруск різко повернувся і попрямував до товаришів, але раптом повернувся назад.

— Я більше ні про що не прошу тебе, — знову звернувся він до начальника полювання, який вирушав з останньою групою воїнів, — звели тільки, щоб нам залишили кілька списів, ножів і луків. Ми повинні охороняти своїх поранених.

Начальник полювання мовчки кивнув головою і зник за кущами, прямуючи до річки широким слідом, який проклала у прим'ятій траві платформа з носорогом.

Каві переказав товаришам усю розмову. Гнівні вигуки, стримані прокльони і безсилі погрози змішалися з тихим, жалібним стогоном умираючих.

— Про те, що нам робити, подумаємо потім! — крикнув Каві. — Зараз треба вирішити, як бути з пораненими. До річки далеко, ми стомилися і не донесемо товаришів. Відпочинемо трохи, і нехай п'ятдесят чоловік підуть до річки, а двадцять залишаться на варті — навкруги багато хижих звірів. — Каві показав на похилі плямисті спини гієн, що мелькали віддалік у траві, принаджені запахом крові. Величезні птахи з голими шиями кружляли над поляною, спускалися і знову здіймались угору.