На краю Ойкумени - Ефремов Иван Антонович - Страница 10

Бик з розгону помчав до краю галявини, повернувся і кинувся до людей. Наперед виступило відразу п'ятеро — троє юнаків і дві дівчини. Попередня гра пішла більш прискореним темпом. Бик, хриплячи, з тупотом кидався на молодих людей, що відвертали його увагу криками та ударами в долоні, а ті перестрибували через нього, вискакували йому на спину, на мить притискалися до нього збоку, спритно уникаючи страшних рогів. Одна з дівчат ухитрилася сісти верхи просто на шию бика, поперед опуклої міцної холки. Очі тварини вилізли з орбіт, піна заклубочилась на морді. Опускаючи голову, майже упираючись носом в землю, бик намагався скинути безстрашну вершницю. Вона відкидалася назад, чіпляючись за холку, закинутими назад руками, і упиралася ногами в основи ушей. Протримавшись кілька секунд, дівчина стрибнула на землю.

Юнаки і дівчата стали одне за одним на деякій відстані і по черзі перестрибували через тварину, що на них налітала. Гра тривала довго, — бик гасав із страхітливим ревом, загрожуючи смертю, а гнучкі людські постаті безстрашно миготіли навколо.

Рев бика перетворився на хриплий стогін, шкура потемніла від поту, з рота разом з уривчастим диханням вилітала піна. Ще трохи — і бик зупинився, опустивши голову і поводячи очима. Крики глядачів пролунали в повітрі. За знаком, поданим людиною із золотим обручем, гравці дали спокій переможеній тварині. Люди, що стояли і сиділи на землі, зібрались докупи, і не встиг Пандіон опам'ятатися, як всі зникли в кущах.

На спустілій галявині залишився змучений бик, і тільки його хрипке дихання та прим'ята трава свідчили про нещодавній бій.

Схвильований Пандіон тільки тепер зрозумів, як йому пощастило, йому вдалося побачити стародавню гру з биком, ще кілька століть тому поширену на Кріті, в Мікенах та інших старовинних містах Греції.

Гнучка, спритна людина перемагала в безкровній боротьбі бика — священну тварину стародавніх народів, втілення войовничої моці, тяжкої і грізної сили. Блискавичній швидкості тварини протиставлялася ще більша швидкість. Точність рухів рятувала людині життя. Пандіон змалку намагався розвивати силу і спритність і тепер добре уявляв собі, як багато зусиль треба докласти для того, щоб підготувати себе до участі в небезпечній розвазі.

Пандіон не наважився піти вслід за гравцями і повернувся на дорогу. Він вирішив, що краще шукати гостинності у людей тоді, коли вони вдома.

Дорога на протязі кількох стадій ішла прямо, а потім різко звернула на південь, до моря. Дерева, що облямовували її, зникли, поступившись місцем перед запорошеним чагарником. Тінь Пандіона помітно подовшала, коли він підійшов до повороту. В кущах почувся шурхіт. Юнак зупинився, прислухаючись. Якийсь птах, що його не можна було розпізнати проти сонця, шумно злетів і зник у кущах. Заспокоєний Пандіон пішов далі, вже не звертаючи уваги на звуки. Вдалині почулися ніжні, мелодійні заклики дикого голуба. На поклик відгукнулося ще двоє птахів, і знову настала тиша. В той момент, коли Пандіон обходив поворот, крики голуба пролунали зовсім близько. Юнак зупинився, щоб розглянути птаха. Раптом позад себе Пандіон почув шум крил: над ним знялися в повітря дві сиворакші. Пандіон оглянувся і побачив трьох чоловіків з товстими палицями в руках.

Незнайомці з оглушливим криком кинулися на юнака. Пандіон миттю вихопив меч, але дістав удар по голові. В очах у юнака потемніло, він захитався під вагою тіл, що навалилися на нього ззаду. В голові йому запаморочилось; він зрозумів, що гине, і все-таки шалено оборонявся. Від сильного удару по руці він випустив меч. Юнак упав на коліна, перекинув через себе чоловіка, що скочив йому на спину, ударом кулака повалив другого, третій із стогоном відлетів од стусана ногою.

Нападаючі, як видно, не мали наміру вбити чужинця. Вони покидали палиці і, запалюючи себе войовничими криками, знову накинулися на Пандіона. Під вагою п'яти тіл він упав на землю обличчям у дорожну пилюку, що забила йому рот і ніс, запорошила очі. Задихаючись від страшенного напруження, Пандіон звівся на коліна, намагаючись скинути з себе ворогів. Вони кинулись йому під ноги, стиснули шию. Купа тіл знову повалилась додолу, курява заклубочилась навколо них, червоніючи в сонячному промінні. Нападаючі, відчувши надзвичайну силу та витривалість юнака, більше не кричали — на пустельній, безлюдній дорозі чути було тільки шум боротьби, стогони та хрипкі віддихи.

Тіла вкрилися порохом, одежа перетворилася на брудне, пошарпане лахміття, а боротьба все тривала.

Кілька разів Пандіон схоплювався, звільнившись від супротивників, але вороги перемагали знову, чіпляючись за ноги юнака. Раптом переможні крики залунали в повітрі: до нападників прибуло підкріплення — ще четверо вступило в боротьбу. Руки й ноги юнака обплутали міцні ремені. Ледве живий від утоми та розпачу, Пандіон заплющив очі. Його переможці, жваво перемовляючись незрозумілою мовою, простяглися в затінку поруч з ним, спочиваючи після тяжкої боротьби.

Вставши, вони знаками звеліли юнакові йти з ними.

Пандіон, розуміючи марність опору, вирішив зберегти сили до слушної нагоди і хитнув головою. Незнайомці розв'язали йому ноги. Оточений тісним кільцем ворогів, Пандіон, хитаючись, побрів дорогою.

Незабаром Пандіон побачив кілька убогих будівель з необробленого каміння. З будинків повиходили жителі: старик з бронзовим обручем на голові, кілька дітей та жінок. Старик підійшов до Пандіона, схвально оглянув бранця, помацав його м'язи і весело сказав щось тим людям, які супроводили Пандіона. Юнака підвели до невеличкого будинку.

З пронизливим скрипом відчинилися двері — всередині виднілось низьке вогнище, ковадло з розкиданими довкола інструментами та купа вугілля. На стінах висіло два великих легких колеса. Невисокий дідок із злим обличчям та довгими руками звелів одному із супутників Пандіона роздувати вугілля, зняв з цвяха металевий обруч і підійшов до бранця. Грубо штовхнувши його в підборіддя, коваль розігнув обруч, приміряв на шию юнака, незадоволено пробуркотів щось і пірнув у глиб кузні; він з гуркотом витяг металевого ланцюга, засунув крайнє кільце у вогонь і заходився згинати бронзовий обруч на ковадлі, частими ударами молотка підганяючи до потрібного розміру.

Тільки зараз юнак збагнув все те, що з ним сталося. Дорогі образи, змінюючи один одного, промайнули перед ним. Там, на рідному берези, чекає Тесса, впевнена в ньому, в його коханні і поверненні. Зараз йому надінуть бронзовий нашийник раба, прикують до міцного ланцюга, без надії на швидке визволення. А він вже лічив останні дні свого перебування на Кріті… Уже незабаром він міг би припливти в бухту Калідона, звідки починався шлях, що виявився для нього згубним.

— О Гіперіоне, мій прадіду, і ти, Афродіто, пошліть мені смерть або врятуйте, — тихо прошепотів юнак.

Коваль спокійно і методично працював собі далі, ще раз приміряв нашийник, розплюснув його кінці, відігнув і пробив дірки. Лишилося заклепати ланцюг. Старик коротко буркнув, — Пандіона схопили, знаками звеліли лягти на землю біля ковадла. Юнак зібрав усі сили для останньої спроби звільнитися. З-під ременів, що скручували лікті, бризнула кров, але Пандіон забув про біль, відчуваючи, що ремені послабшали. Ще мить — і вони лопнули. Пандіон ударив головою у щелепу чоловіка, що навалився на нього, і той упав додолу. Юнак збив з ніг ще двох і помчав дорогою. З лютими зойками вороги погналися за ним. На крики вибігли чоловіки, озброєні списами, ножами та мечами; число переслідувачів усе збільшувалось.

Пандіон звернув з дороги і, стрибаючи через кущі, помчав до моря. Слідом за ним з гнівним ревом бігли переслідувачі.

Кущі порідшали, почався невеликий підйом. Пандіон зупинився, — далеко внизу, під стіною крутих скель, простяглеся осяяне сонячним промінням море. Стадій за десять від берега було добре видно червоний корабель, що поволі плив по морю.

Юнак заметався по краю урвища, намагаючись знайти стежку для спуску, але стрімкі скелі тяглися далеко в обидва боки. Виходу не було — з кущів уже бігли вороги, на ходу вишиковуючись у вигнуту дугою лінію, щоб з трьох боків оточити Пандіона.