Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Срібне молоко - Шевчук Валерий Александрович - Страница 45
А може, всього того й не було, не було ані чорного вершника на чорному коні, ані метаморфоз із дяком та Хлопцем, бо тільки одна дійова особа в час того дивовижного дійства спала, і була це Гапка, отож усе це Гапці могло наснитися, і це був, здається, найчудовіший і найстрашніший сон у цієї, хоч би що про неї говорили люди, незвичайної жінки; і того сна вона побачила не звичайними очима, а отим третім, захованим у волоссі між тім'ям та потилицею. Відтак остережна сила наказала їй не дуже заглиблюватись у подібні сни, щоб чого недоброго з нею не приключилося, тобто щоб і вона не піддалася лихій силі метаморфоз і не перетворилася, приміром, на свиню чи гадюку. Отож Гапка струснула із себе липкі лапки, які її обіймали та пестили, і, шумно видихнувши із себе ще сіріше, ніж те, що коливалося навдокіл, повітря, сказала хрипко Хлопцеві.
– Оце, коли подумати, то мало ти в тому розкритті й робив!
Від того тверезого слова стрепенувся Хлопець і повернувся до баби, яка знову пишно сиділа на рядні.
– То ж це як? – здивовано спитав. – Хіба не відкрилося, чого хотіла, бабо?
– Воно то відкрилося, – тонко сюрлюкнула, як жаба, Гапка. – Але заслуги твоєї, Хлопче, у тому мало.
– Хочеш сказати, бабо, що не заплатиш мені? – грізно спитав Хлопець.
Гапка трохи сполошилася, але хитренько примружила очі й повіла політично:
– Воно, може, так і треба було б вчинити, але я душа правдива, і що обіцяла, те віддам. Але, може, менше б із мене взяв? Бо я така розтрачена, така нещасна!
– Не діждеш, бабо, – різко сказав. – А коли вихилятимеш хвостом, знайду, як його підскубти!
10
Наступного вечора перед полтавським судом, але цього разу на чолі з полковим суддею, скеровані туди сільським отаманом, котрий уже не знав вагань, постали Гапка Дмитриха, Іван Пошивайло, Хлопець, Явдоха і ще кілька колишніх свідків, як і як і першого разу сказали, що нічого щодо того діла не бачили й не знають, і навіть не відають, чого їх до того суду покликали. Першою до слова стала Гапка, яка вдарила рука об руку з виляском, тоді звела їх обидві над головою і заголосила:
– Змилуйтеся, панове судді, наді мною, потерпілою, бо попрошу святої справедливости, а я за правдоньку цілий вік свій гризуся. Минулий суд збавив мені много худоби за оцю невшетечницю Явдоху, яка оце перед вами стоїть уже й не горда та пишна, бо ось у мене в руках її врізана пола. – І Гапка витягла з одежі не одну полу, а дві – Явдошину та дякову, – а також любаша її, якого пан отаман зиськати не змогли. Я тоді правдиво завдала її, Явдоху, до суду за куревство, але мені не повірили, і Явдоха перед урядом по щоках мене витинала. А тепер, – голос Гапчин із плаксивого зробився урочистим та радісним, – оця скаредниця-пономарка знову поповнила богомерзького гріха із тим-таки дяком (який теперички невідь-де шаландається), що доведу слушними доказами, бо, крім обрізаних піл, маю свідків живих та здорових, а то Явдошиного чоловіка Івана Пошивайла та оцього хлопчика, котрий на спросного гріха Явдоху і відвозив.
– Хлопець не може бути свідком, бо замалий, – сказав суддя.
– Е, панове судді, не відаєте, який це розумний хлопець. І чому не може бути свідком, коли все оте скаредство бачив на власні оченята й у викритті нам дуже допоміг.
Судді порадилися поміж собою й визнали, що цього разу хлопець свідком бути може.
Явдоха стояла перед судом і справді не горда й не пишна, але не тратячи гідности, бо дивилася на суддів сміливо, але без виклику. Однак і сліпий помітив би, що змарніла: під очима лягли темні смуги, а в сміливому позирі проглядав не так страх, як смуток.
– А де подівся дяк? – спитав урядовий. – Кажи ти, Явдохо!
– Це знає мій чоловік, – неохоче відказала та.
– Змовлю щиру правду, як воно було, – виступив наперед Іван Пошивайло. Він був хмарний, з повитими тьмою очима і з тісно стиснутими вустами, а коли говорив, ті ледь зрушувалися, отож виглядало, ніби слова виходять без допомоги губ. – Той заволока, панове судді, пробував утекти, а я залишився біля місця, де ми таки застали його за скаредним учинком з моєю жінкою, так ніби на сторожі. Отож, коли тікав, наздогнав його конем і вишмальцював карбачем, а тоді покинув у полі, застерігшись, щоб не забити його і не взяти тяжкого гріха на душу. А забити його міг, бувши розлютованим, в чому й повиняюся перед судом. Остерегла мене якась ніби з неба сила, тож я отямився.
– Добре зробив, – сказав суддя, – покарав скурвого сина нашою суддівською рукою. Чи свідчиш, що твоя жінка справляла з дяком скаредне діло?
– Свідчу і я, і «лице», що його подала перед судом Гапка. Але як опинилася ця лиха личина, тобто Гапка, в тому селі, не відаю, хоча й не дивуюся, панове судді, бо це така баба, що крізь дірку в голці пролізе.
– Накажіть, панове судді, щоб мене не ображав, бо винитиму за це перед вами ж! – зверескнула Гапка знайомим нам вереском, від якого панове урядові аж головами стріпнули.
– Як утрапила в сусіднє село? – спитав суддя.
– А що ж, панове судді, після тої ганьби, що мені завдала Явдоха не по правді і по щоках мене витинала, чи могла я за нею не стежити, щоб своє діло доконати?
– І це правда, – сказав суддя. – А ти, хлопче, потверджуєш те, що сказали Гапка та пономар Іван Пошивайло.
– Усе, що ті сказали, – мовив Хлопець, – бачив на свої очі.
– Гаразд, – сказав суддя, – справу можна вважати за доконану. Як ви, панове урядові?
– Доконана, – сказали інші члени суду.
– Тоді зголошую декрета, а ти, пане писарю, записуй. Суд визнає винними Івана Пошивайла та його жінку за те, що вони фальшивими, найманими й небогобоязкими свідками вишал-вірювали неслушного декрета і збавили Гапку золотих ста грошей, надто, що й по щоках Явдоха Гапку вибила. Це перша частина декрету. Чи має хто з присутніх щодо того відвід?
– Маю я, – сказав решетилівський отаман, який також був тут присутній. – Свідки не були фальшиві, наймані чи небого-боязкі, а сказали тільки те, що знали й бачили, а на той час Гапка не подала «лиця» на Явдоху. Отже, її скаредности не доказала, тому й була покарана справедливо. Гроші нехай Іван Пошивайло заверне, а затинання по щоках нехай Гапка віддасть Явдосі так, як та чинила їй.
– Дозвольте сказати й мені, панове судді, – озвався Іван Пошивайло. – Того разу я жінку свою Явдоху захищав, бо не мав проти неї доказу, тож робив те, як вірний і люблячий муж. Отже, чинив правдиво. Неправедно ж узяті в Гапки гроші поверну, бо то лихі гроші, а нічого лихого в хаті тримати не бажаю.
– Гаразд, – згодився суддя. – Віддавай, Гапко, Явдосі те, чим вона тебе оганьбила.
На те Гапка стулила вуста, аж стали зовсім вузесенькі й безбарвні, очі зробилися щілинкуваті, а кругле лице посіріло, мов камінь. Ступила до Явдохи і так урізала їй справоруч і зліворуч, що пономарка аж захиталася, а після ляпасів її потемнілі доти щоки запалахкотіли, від чого жінка знову здобула колишню привабу. При цьому очі її яскраво спалахнули, а ще таким вогнем, що Гапка аж відсахнулася.
– Друга частина декрету, – зголосив суддя. – За спросного гріха, учиненого пономаркою Пошивайлихою з дяком Григорієм Комарницьким, який зумів утекти, наказуємо покарати Явдоху Івонову тілесною карою публічно, при стоянні трьох днів та ночей біля ганебного стовпа, а Івану Пошивайлу, її чоловіку, та їй, як винуватиці, заплатити вину панську та урядову з відібранням на уряд худоби.
– Але ж панове урядові, – змолився Іван Пошивайло. – Худоба і гроші мої, а не жінчині, бо вона свого майна в моєму обійсті, крім одежі, не має. Мною все куплене й статки надбані, то чому маю платити я, коли є стороною потерпілою? Я ж не чинив спросного гріха.
– Заплатиш за те худобою та грішми, пане пономарю, – сказав жорстко суддя, – що не зумів устерегти своєї жінки від гріха. Отже, до нього її спонукав, відтак завдав клопоту нам, урядовим та суду. Відвід не приймається.
– Та це ж я викрив її на блуді! – скрикнув Іван Пошивайло.
- Предыдущая
- 45/48
- Следующая