Яром–Долиною… - Тельнюк Станіслав - Страница 72

Араб, не схожий на араба, Абу Ахмад ібн Аль—Джасас стояв на палубі галери і дивився на чудо—місто, що його вже скоро два сторіччя люди, що живуть в Османській імперії, називають Істанбулом — чи по—європейськи: Стамбулом.

Коли розвідники великого султана Мехмета Другого, якого потім стали звати Мухамедом—Фатихом, тобто Завойовником, наблизилися до Константинополя, то вони вже здаля побачили: перед ними велике і прекрасне місто. Султан, може, й знав, як воно називається. А втім, Мехмет Другий не був надто освічений навіть для своїх часів. Його ж хоробрі вояки взагалі не знали, що відбувається за обрієм. І от вони побачили дивне місто за дивною солоною рікою! Селянин—грек, якого вони стріли і який сідав у човен, щоб плисти до міста, на запитання, куди він збирається, відповів, показавши на високі будівлі, храми, купи дерев:

— Ейс тен полін![23]

«Ейстенполін» у вимові розвідників Мехмета переробився, відповідно до законів тюркської мови, в «Істанбу—лін», а потім закінчення відпало — і з’явилася прекрасна назва: Істанбул. Прекрасна, чарівна і клична, як усе незрозуміле чи малозрозуміле. Істанбул. Стамбул.

Чоловік, якого всі в Стамбулі знали як араба Абу Ахмада ібн Аль—Джасаса, стояв на палубі і дивився на чудо—місто, яке колись називалося то Візантієм, то Новим Римом, то Константинополем, то Цареградом. І кожна назва свідчить про велич, царственість, могуть… Галера відпливала з бухти дивовижної краси, що називалася Золотим Рогом. Був ранок. Сонце вставало за солоною диво—рікою, що зветься Босфором, сонце дивилося на блакитні хвилі та на білі мури фортець, мечетей, золотило місяці—молодики на Айя—Софії, Ахмедіє, Сулейманіє, вирізьбляло на тлі свіжого, аж запашного неба гострі, мов ратища, мінарети.

Галера пливла швидко, хоч і проти течії, а чоловік, якого звали Абу Ахмадом ібн Аль—Джасасом, згадував, як кілька літ тому мчав цією дивною рікою під шаленим гарматним обстрілом, під хмарою стріл, під роями розлючених куль…

Ніколи тоді було роздивлятися красоти берега, чари цієї течії, незглибимість неба над Босфором.

Та, власне, тоді небо було низьким і важким, бо його заклали великі сірі хмари.

Сьогодні — гарно. Сьогодні — сонячно й весело.

Сонячно й весело відбивається—віддзеркалюється в водах Босфору комплекс султанських палаців Топ—капу. Світлі стіни, чіткі обриси — все це, мов українська пісня—вишиванка на далекій чужині…

Біжать хвилі Босфору, біжать, мов дні, місяці, літа людського життя…

Чув він нову пісню, коли ходив по базару, де продавалися невольники… Почув пісню з цими словами, аж сльозою йому серце пропекло… Спитав у заплаканої невольниці, звідки в неї ця пісня. «Іди звідси, чоловіче, як не можеш мене викупити… Ізвідки знати мені, чия це пісня… Біля міста Гумані монастир жіночий є, і є там черниця, яка пісні складає, бо сама була в неволі…»

Цілий день ходив він Стамбулом — і переслідувала його ця пісня… І все крутилося в голові, і все ранило його ніби ж давно зачерствіле серце:

Береги Босфору то зближуються, то розходяться, то вони положисті, то круто здіймаються ввись. І галера пливе собі на північ, немов не солоною рікою, що єднає моря, а наче б ланцюгом озер, дивовижних озер, що з’єднані між собою каналами. Минули озеро, а далі — начеб ущелина, яка затисла і Босфор, і все, що пливе по ньому на північ чи на південь… Тут, в ущелинах, вода бурхотить, наче десь на дні господь Бог поставив велетенську жаровню — і от усе кипить, кипить, кипить!

О, зараз уже нічого, а як було тоді, коли в Дунаї, та в Дніпрі з Бугом, та в Дону з притоками навесні починалися повені! Тоді Караденгіз — Чорне море — переповнювався блакитною водою з слов’янських земель, і тоді турки, стоячи на берегах Босфору, шепотіли з жахом і подивом:

— Шайтан акинтиси![24]

Старі, досвідчені рибалки кажуть, ніби в Босфорі — не одна, а цілих дві течії: верхня йде з Чорного моря, а нижня — навпаки. Отож і недаремно так кипить тут вода, особливо навесні; течія йде проти течії, як ото йде шайтан проти Аллаха, як іде ненависть супроти любові, як іде життя супроти смерті, як християнська гяурська віра супроти істинної віри пророка йде…

— У—у–у, шайтан акинтиси…

Кипариси й чинари поставали тут і там на прибережних схилах.

Зараз день — то вони не мають такого загадкового вигляду, як уночі. Уночі ряди кипарисів нагадують собою ряди ратищ велетенських воїнів минулого. Отак — ішли воїни, піднявши ратища, засипало їх шарами віків ще й тисячоліть. Тільки ратища виглядають і висяюють під місяцем.

Інтересно, чи була ота черниця отут, на Босфорі?! Якби була, то, може б, написала й про те, як риби серед ночі лишають мерехтливі сліди, і ті сліди якийсь час не пропадають, а залишаються, мов загадкові риси арабського письма…

Сонце піднялося вже високо, і вода в Босфорі — дивовижно блакитна й прозора. Таких рік не буває — щоб у них була така блакитна вода. Босфор — це єдина така ріка в світі. Та й та — солона! Хоч і має такий радісний вигляд.

Знову вгору піднялися високі круті береги. Мов фортечні мури, поставали вони з обох боків. Дивишся на них — і починаєш думати про фортеці Румелі—Хісари та Анадолу—Хісари, що поставали з обох боків — з берега європейського (румелійського) та берега анатолійського. Стоять вони в найвужчому місці — і трудно тут прорватися ворогам…

Трудно, але можливо! Ще й як можливо! Скільки разів чайки запорожців та лодії донців проривалися аж до самого Стамбула. І не допомагали тоді ні Румелі—Хісари, ні Анадолу—Хісари, ні інші хісари та кермени, що стоять на берегах Босфору…

Абу Ахмад ібн Аль—Джасас ходив по палубі, обдумуючи свої наступні дії.

Каймакан подумав би, що наївний торговець коштовностями бачить перед очима дивовижну діадему, яка ви—сяює всіма кольорами веселки. Каймакан подумав би, що Абу Ахмад ібн Аль—Джасас обмірковує деталі майбутньої торгової операції з якимось там кафським ювеліром.

Проте Абу Ахмад ібн Аль—Джасас мріяв зараз не про Кафу, а про Бахчисарай. Чоловік цей насправді носив зовсім інше ім’я, і був він не арабом. Не був він також і фарангом—левантинцем. Батьківщина його була на півночі. Щоправда, на батьківщині всі були переконані, що він мертвий. Всі — крім одного чоловіка. Але той чоловік не ділився своїми таємницями ні з ким…

Зараз той, кого звали Абу Ахмадом ібн Аль—Джасасом, поспішав до Кафи. Поспішав для того, щоб зірвати операцію по вбивству гетьмана Дорошенка. І щоб не дати агентам таємної дефтерхани поставити свого чоловіка на чолі реєстрового козацтва. Хто він, отой чоловік, на якого робить ставку таємна дефтерхана, про якого знають каймакан і великий візир Устреб—паша?

Абу Ахмад ібн Аль—Джасас здогадувався, хто це такий. Здогадувався він і про те, що з тим чоловіком має зв’язки Камаль Сус, він же — сеньйор Реньєро Гаспареоне…

Сімнадцять веж стоїть на Ор—Капу. Сімнадцять веж треба козакам узяти з боєм, перш ніж пройти у Крим. Треба взяти вали й рови, треба пройти під гарматами, кулями і стрілами, перш ніж твої коні відчують під копитами священну землю Кирим—Ади.[25]

Кілька днів тому через Ор—Капу пройшла частина орди Кантеміра. Услід — сеймени та яничари.