Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Хлопці з карного розшуку - Скорин Игорь Дмитриевич - Страница 15
— Що ви, Григорію Павловичу! Де мені! Я й шустовський коньяк тільки у вітринах бачив. Коньяку я вам зараз не обіцяю, а чайком міцненьким напою. Організуй, Сашко, і бутербродиків прихопи.
За чаєм Нікітського потягло на спогади, і він розповідав про свої вдалі крадіжки, наче про якісь подвиги. Сашкові навіть стало гидко слухати. Він дивився на Фоміна й дивувався, чому той не зупинить злодія, не поставить його на місце. А Фоміна мов підмінили. Він був увесь увага, підтакував, попліскував по плечу Нікітського, від надміру почуттів потирав руки і разом з ним весело сміявся над обдуреними шахраєм простачками. Коли Міжнародний згадав, як він перед самою імперіалістичною війною вдало обчистив сейф якогось багатія в Брюсселі, Фомін зовсім розвеселився, навіть засміявся від задоволення. Потім раптом запитав:
— Як же ви тут у нас так сплохували? Пошилися, Григорію Павловичу, як кажуть, у дурні.
— Звичка підвела. Любов до чистих простирадел. Міг би зупинитися в іншому місці, та понесла мене лиха година до готелю. Люблю чистоту, затишок і ціную спокій. Адже на квартирі як? Господиню з її дивацтвами терпи. До неї знайомі зайдуть, і ти, хочеш не хочеш, усміхайся, розмовляй. У готелі інша річ — сам собі господар. Але цього разу мені й там не по собі було. Передчуття, чи що? Мені б, дурневі, якщо душа болить, по паспортину не заходити. Спустився б через чорний хід у двір — і шукай вітра в полі. Сиділи б ви, громадянине Фомін, з помічником у вестибюлі, хоча щиро скажу, вас я не впізнав, та й помічника вашого теж. Загалом, я… — Нікітський не доказав. Узяв бутерброд і, сьорбаючи зі склянки, поблажливо глянув на Фоміна.
— Ну й що? Через тиждень-другий знайшли б вас в іншому місці.
— Дідька лисого ви знайшли б мене тут через два тижні. Через два тижні гуляв би я по Унтер-ден-Лінден або по Монмартру. — Нікітський поставив склянку, рвучко підвівся, його рух був настільки різкий, що Сашко теж зірвався, тільки Фомін залишився спокійно сидіти, примруживши очі.
— То де ви гуляли б, Григорію Павловичу, через два тижні?
— В Одесі по Дерибасівській або в Пітері по Невському, а може, в Ростові. Невже ви гадаєте, що я залишився б у вашому паршивому місті, коли б виніс із готелю ноги?
— Хитруєте, Нікітський, — зітхнув Фомін. — Навряд чи ви від нас поїхали б, ні з ким не побачившись.
— Хто його знає, громадянине Фомін, — замислившись, наче щось пригадуючи, промовив рецидивіст. — Може, й затримався б на два-три дні. Я ж вам казав, любов у мене до однієї дами давня.
Після допиту Фомін і Дорохов вийшли надвір у ніч, у мороз.
— Ти, я бачу, не дуже задоволений вечірньою розмовою? — поцікавився Фомін.
— Гад цей Нікітський. Гидко на нього дивитися, не те що слухати.
— Безумовно. Але, мені здається, саме сьогодні він з нами був відвертий і сказав набагато більше, ніж хотів.
— Що ж він таке сказав? Я нічого путнього не помітив.
— Давай, Сашко, по домівках. На дозвіллі сам зметикуєш, не буду тебе збивати.
Були випадки, коли Фомін на якийсь час виходив з управління, а Дорохов залишався з Міжнародним. Нікітський просив Фоміна не відправляти його до камери. Тоді Михайло Миколайович щоразу присилав на допомогу Сашкові Чекулаєва або Боровика. Григорій Павлович, майстер на всілякі злодійські побрехеньки, міг говорити годинами. Женька з Боровиком слухали його з неприхованою цікавістю, історії злочинного світу в дореволюційній Росії були їм удивовижу. Але Сашко після уроку, що йому дала злодійка, поводився насторожено, чекаючи й від Нікітського будь-якої каверзи. Звичайно Міжнародний сидів біля столу Фоміна, іноді підводився, щоб розім'ятися, походжав кабінетом, пересідав на інший стілець, а Дорохов спроквола спостерігав. Він помітив, як Нікітський майже невловимим рухом, погасивши недокурок у попільниці, взяв щось зі столу Фоміна й засунув у кишеню. Хлопці на це не звернули уваги. Сашко гарячково намагався згадати, що ж там лежало. Перед тим, як піти, Фомін завжди прибирав документи в сейф. Ручки з перами були на місці. А ось олівця не стало. Навіщо Нікітському знадобився олівець? Сашко хотів обшукати злочинця, та потім передумав. Тільки-по з'явився Фомін, він викликав його з кабінету і розповів про олівець. Фомін звелів зайти до Попова й доповісти йому про це, а сам вирішив вести далі розмову зі злочинцем і взнаки не давати, що його вихватку помітили:
Іван Іванович вислухав Сашка й одразу запитав:
— А ти як вважаєш, навіщо цьому типові олівець?
— Мабуть, листа комусь хоче написати.
— Та листа навряд, а ось записку напевно. Тільки через кого ж він вирішив її передати? Це цікаво. Ану ходімо.
Вони спустилися на перший поверх до чергової частини, а звідти вийшли в двір і попрямували до камер попереднього ув'язнення. Начальникові КПУ Попов наказав провести його до камери Нікітського. Вона виявилася останньою по коридору, невеликою, з одним тапчаном і маленьким столиком, над яким майже під стелею було заґратоване вікно з подвійною рамою.
Попов сів на тапчан, уважно роззирнувся, запитав у начальника КПУ, через кого, на його думку, міг спробувати передати записку Нікітський. Начальник КПУ, літній сивуватий чоловік з великими залисинами на лобі, в міліцейській формі з трьома кубиками в петлицях, причинив двері камери й пошепки, наче їх могли підслухати, почав розповідати, що в сусідній камері сидить злодій-рецидивіст, заарештований цього разу за бійку. Повертаючись з прогулянки або з допиту, він не раз підходив до камери Нікітського, через вічко в дверях з ним розмовляв і передавав йому цигарки. Попов поцікавився, хто веде справу цього заарештованого, і, дізнавшись, що уповноважений Шеметов, звелів начальникові КПУ про все мовчати. Повернувшись до себе, Попов наказав Сашкові залишитися у нього в кабінеті й викликав Шеметова. Сашко знав, що цей поважний, уже літній, як і Фомін, працівник був поранений під час перестрілки зі злочинцями, лежав у лікарні й зовсім недавно повернувся до управління. Шеметов розповів досить сентиментальну історію. У рецидивіста дуже добра й порядна дружина, яка намагалася будь-що відвернути чоловіка від нових злочинів. Вона оберігала його від давніх знайомих, самого нікуди не відпускала. Влаштувала на роботу до себе в цех на завод імені Кірова. Але одного разу давні чоловікові дружки її образили, а той їх за це побив, та так, що обидва лежать у лікарні.
— Була в мене ця жінка, — доповідав Шеметов, — місця собі не знаходить, лає шпану й усяких шахраїв на чому світ стоїть. Просить побачення з чоловіком.
— Коли вона буде в тебе?
— Після роботи, Іване Івановичу. Як закінчиться перша зміна, тоді й прийде.
— Приведи її до мене, Шеметов. Сам з нею побалакаю. А ти, Дорохов, іди до себе та скажи Фоміну, щоб зайшов. Дивися, Нікітському й виду не подавай, що помітив, як він олівець поцупив. Тут треба тихо.
— Любов, кажеш? Любов — це добре, просто чудово. — Фомін говорив гостро, сердито і явно не приховував своєї зневаги до Нікітського. На практиканта, який повернувся в кабінет, не звернув уваги. — Тільки здається мені, Григорію Павловичу, нікого ти зроду-віку не любив. Крім себе самого, певна річ.
— Хтозна, хтозна, — посміхнувся Нікітський.
— Знайдемо ми твоїх друзів-приятелів — і вся любов.
—І не силкуйтеся, громадянине Фомін. Турботи великі, а клопіт марний. Позаторік, коли мене схопили, ви теж весь час чіплялися: «Чого приїхав? До кого?» Пів-Іркутська, мабуть, оббігали, а користі? Судили ж мене за втечу. Здається мені, що й цього разу так само буде.
— Не сподівайся, Григорію Павловичу, цього разу в усіх твоїх ділах розберемося. Сам розповіси.
— Нічого я вам не розповім, громадянине добрий. Бити мене або, борони боже, катувати ви не будете. Закон мене оберігає. Це в поліції, за царя, били, та й то дрібноту та сявок різних. А нас не чіпали. Самі поміркуйте, чи можна було нас не берегти? З кожного діла панові поліцейському начальникові я презентував двадцять процентів. Візьму півсотні тисяч, десять у пакет з рожевою стрічечкою… й особисто з рук у руки. Який же резон поліцейському такий заробіток утрачати? От і берегли, наче курочку, що золоті яєчка несе. Адже ви в мене, громадянине Фомін, двадцять процентів не візьмете? А двадцять п'ять? Хай вийде ваш молодий помічник. Я вам одну пропозицію хочу зробити.
- Предыдущая
- 15/65
- Следующая