В країні дрімучих трав - Брагин Владимир Григорьевич - Страница 49

Але чи міг я відмовитися від пошуків крупинки, ціна якої — повернення у великий світ? І цієї хвилини я подумав, що тут, на березі, можливо, були зовсім інші скарабеї. А викрадачі залишилися там, за пасмом горбів. Припущення раптове і нічим не вмотивоване. Але розстатися з цим припущенням я не міг, а може, і не хотів: воно мене заспокоювало, виводило з тяжкого стану. І я повірив у власну вигадку.

Своїми думками я поділився з Думчевим. Він подивився на мене пильно й уважно:

— Ви пропонуєте похід за пасмо горбів? Добре. Я згоден.

НЕСПОДІВАНІ ЗАПИТАННЯ ДУМЧЕВА

Що далі ми йшли, то більше я починав роздумувати: адже Думчев збирається роздобути чорнило і, очевидно, залишиться в Країні Дрімучих Трав продовжувати дослідження і заново писати свій щоденник. Все це прикро, незрозуміло. І чому він ухиляється від розмови про головне, про повернення? Чому не запитує про мої дальші наміри?

Мабуть, вигляд у мене був похмурий і розгублений. Я про це здогадався тому, що Думчев часто стурбовано оглядався й дивився на мене. Він зупинився і, бажаючи відвернути мене від похмурих думок, сказав:

— Ви, звичайно, знайомі з нотною грамотою?.. То пам’ятайте: уже обчислено кілька ударів крила комахи на хвилину.

Я не відразу збагнув, про що він каже.

— Чуєте? Летить бджола… Під час її польоту… чути звуки… Прислухалися?

— Ля!

— Правильно. І це відповідає чотирьомстам сорока подвійним коливанням на секунду. Прислухайтеся ж до нових звуків.

— До!

— Цей звук відповідає трьомстам тридцяти коливанням крил бджоли на секунду. Не чотириста сорок, а триста тридцять, на сто десять менше. Бджола, мабуть, дуже стомлена… В Країні Дрімучих Трав, заплющивши очі, я першої-ліпшої хвилини по звуках знаю все, що діється навколо мене: чи стомлені, чи стурбовані мешканці, чи з ношею летять вони, чи порожнем, куди прямують. Тут я перевірив таблицю висоти звуків, що їх утворюють різні комахи. З таблицею я ознайомився давним-давно, в лабораторії. Комахи помахами крил породжують різні звуки. Часті помахи мають одну висоту, рідкі — іншу. Ще з дитинства я навчився визначати висоту звуків різного тембру. Адже будь-який музикант одразу скаже, якої висоти ноту взяла співачка або співак. Тут усе це стало мені в пригоді. Крила тутешніх мешканців! Що може бути цікавіше і повчальніше для людей, ніж наука про крила і польоти!

Думчев, різко звернувши вбік, повів мене до галявини, що виднілася крізь гущавину трав. До дерева край галявини було прип’ято крилату істоту.

Думчев підійшов ближче і почав пояснювати. У розповідь впліталися спогади про його перший, єдиний, давнішній політ на ярмарку.

— От бачите, бачите! — казав він. — Ось як треба будувати машину для польотів у повітрі! Це. бабка з двома парами крил: одна пара розташована трохи вище за другу. Кожна пара крил у бабок розвиває як підйомну, так і тягову силу. Ці крила не тільки підтримують, але й надають руху апаратові. Навіть слабкий рух довгих крил розвиває велику тягову силу. Цю дужу бабку називають “коромисло”.

Думчев відв’язав бабку. Вона миттю полетіла і зникла з очей.

— Що, хіба не чудова в польоті? Дивіться, от іще одна така сама на припоні. Передня лобова частина крил — тверда, а задня — гнучка. Отже, крило автоматично змінює кут зустрічі з потоком повітря залежно від того, куди спрямовує бабка свій політ: вгору, вниз, праворуч, ліворуч. Що, добра?

Думчев запитливо дивився на мене.

Я мовчав. Він по-своєму зрозумів моє мовчання.

— Здивовані? А зараз я покажу вам щось неперевершене. Бачите, ось друга бабка — з родини лібеллюла. Дивіться, як розпластані її широкі крила. Це дуже моторний і найбільш потужний літун, А розміри крил! Розміри!

Я прикинув: розмах крил був вдвоє більший за саму комаху. Але мене вразило її забарвлення.

І я сказав:

— Яке серйозне і добротне забарвлення! Задня пара крил має біля основи широку темно-коричневу смугу того ж таки кольору, що й тіло…

Думчев перебив мене:

— Дитина ви, чи що? Не на колір дивіться, а стежте за польотом. Бачите, вона відпочиває. Сидить, а до польоту готова. Вона тримає крила в горизонтальному положенні. Готова завжди… Сидить проти вітру! Отже, в політ! — крикнув Думчев.

Розв’язавши вузли канатів, він штовхнув бабку своєю шаблею — осиним жалом. Лібеллюла злетіла вгору. Це був не політ. Це була запаморочлива, але разом з тим граціозна гра в повітрі.

— А спритність, спритність яка! А потужність!.. Тепер дивіться! — вигукнув Думчев.

Справді, було чим захоплюватися. Бабка, переслідуючи якусь здобич, на мить перевернулася спиною донизу. Потім рвучко вирівнялася, зробила поворот, схопила здобич.

— Сергію Сергійовичу, — почав я, — все це цікаво, але…

Я хотів був розповісти про сучасну авіацію, про те, що людина здобула крила і стала володарем повітря, але Думчев не дав мені вимовити ані слова.

— Нехай же люди вчаться будувати свої літальні машини у бабок! — повчально закінчив він.

“Сьогодні-таки увечері, — подумав я, — треба буде розповісти про все, що здійснено в нашій країні за роки його відсутності… Про нашу велику революцію, про могутній і рух науки вперед, про казковий стрибок техніки… Треба зробити це обережно, поступово. Він буде приголомшений і вражений почутим. Адже багато з того, що він має намір принести в дарунок батьківщині, уже знайдено, відкрито, винайдено, вивчено…” Ми почали підніматися на пологий горб.

— Бачите? — спитав Думчев і зупинився на самісінькій вершині горба.

— Бачу. Два туманні півкола в повітрі. Ось вони висять в одному місці, а он в іншому місці два такі самі півкола. Дивне явище…

Думчев усміхнувся:

— Ці два півкола утворюють крила комахи, яка працює безвідказно, з певною швидкістю. Придивіться краще…

— Вони, ці мухи, не літають, а… — почав я.

— Продовжуйте, продовжуйте, — крикнув Думчев.

— Вони стоять у повітрі!

— Так, мухи висять у повітрі! Вони зупиняються в будь-якій точці повітряного

простору.

— Птахи літають… — почав був я.

— Що птахи! — махнув рукою Думчев. — Птахи тільки й уміють що літали, ширяти в небі і падати каменем вниз.

— Пікірувати, — підказав я, подумавши про пікіруючі бомбардувальники.

— Що? Пікірувати? Дивне слово… — сказав він, роздумуючи, й іронічно посміхнувся. — Вчитися в птахів! Чи не доведеться тоді занадто мудрувати? Навісити літальному апаратові хвіст… Придумати тягове обладнання…

— Пропелер, — підказав я. — Повітряний гвинт.

— Не розумію… Вся таємниця польоту — тільки в крилі. Крило! Тут і підйомна сила, і сила тяги, і керування. Цього навчить людину не птах, а бабка, бджола, муха! Вони виключають то одне, то друге крило — і раптом різкий стрибок убік, вгору, і вниз. А якщо треба, висять у повітрі. Чому ж ти, людино, не придивляєшся, не копіюєш механіку їхнього польоту?

Я не зводив очей з комах, які стояли в повітрі:

— Як їх називають?

— Сирфи, — відказав Думчев. — Личинки сирфів живляться попелицями. Для них я тут розвів колонію попелиць. В повітрі можуть стояти й метелики-бражники і багато інших комах…

Що ж, і зараз, як і раніше, Думчев показував мені те, що людям уже багато років відоме. Так, він хоче здивувати світ відкриттями, які давно вже зроблено. Вертольоти, що висять на місці… Реактивні літаки… Про це я досі не сказав ні слова, стримався, згадавши, як мимоволі я образив Думчева в розмові про цемент і коли назвав мешканців цієї країни “нижчими організмами”.

А хіба можна порівнювати комаху, яка стоїть у повітрі, з вертольотом? Між іншим… Вертоліт висить у повітрі, це так, але він висить зовсім інакше, ніж комаха. Гвинт вертольота крутиться в горизонтальній площині — і вертоліт висить. А комаха, стоячи в повітрі, вільно й легко махає крилами. Чи не починається туї шлях до несподіваних відкриттів? Так, можливо, Думчев у чомусь і має рацію?