Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Війна світів - Уэллс Герберт Джордж - Страница 17
X. Коли настала ніч
Тепер моє становище погіршилося. Якщо не враховувати хвилини відчаю в ту ніч, коли я загубив Машину, мене ще підтримувала надія на втечу з майбутнього світу, але мої нові відкриття похитнули її. До цього часу я вважав, що на заваді мені стоять тільки дитяча безпосередність тих маленьких людей та ще якась невідома сила, яку неважко буде подолати, як тільки я познайомлюся з нею. Тепер же виникла нова перешкода — морлоки, ці злісні, нелюдські створіння. Я інстинктивно зненавидів їх. Раніш у мене було відчуття людини, що впала в яму й думає лише про те, як вибратись із неї. Тепер я почував себе звіром у пастці, до якого наближається ворог.
Цим ворогом, як не дивно, була нічна темрява під час нового місяця. Страх перед нею збудила в мені Віна своїми спершу мало зрозумілими натяками про темні ночі. Неважко було здогадатися, що означають її слова. Щербатий місяць дедалі танув, а морок ночі ставав усе глибшим і тривалішим. Тепер я хоч частково зрозумів, чому наземні люди так бояться темряви. Я намагався розгадати, які ж мерзенні діла творять морлоки в безмісячні ночі. Тепер я переконався, що й друга моя гіпотеза не відповідає дійсності. Може, мешканці Горішнього Світу і були колись привілейованим класом, а морлоки — їхніми покірними слугами, та це давно вже минулося. Два види людського роду, що утворилися внаслідок еволюції суспільства, переходили, а може, й зовсім перейшли, до нових взаємин. Елої, подібно до королів з дому Каролінгів,[6] виродились у гарненьких нікчем. Вони розкошували на поверхні землі тільки з ласки морлоків, що, живучи незліченними поколіннями під землею, призвичаїлися там і вже не могли терпіти денного світла. Морлоки одягали їх, задовольняли всі їхні потреби лише тому, що вже звикли працювати на них. Вони робили це так само підсвідомо, як кінь, стоячи на місці, б’є копитом або людина радіє впольованій дичині. Звички, основа яких давно зникла з життя, за інерцією існували далі. Але для мене було ясно, що колишні взаємини тепер змінилися на протилежні. Немезіда вже занесла меча над головою цих тендітних істот. Багато століть, тисячі поколінь тому, людина позбавила свого ближнього щастя та сонячного світла. А тепер цього покривдженого брата неможливо було впізнати. Елої розпочинали заново вчитися науки життя — вони знову відчули Страх. І раптом перед моїми очима постали ті шматки м’яса, що я бачив під землею. Дивно, чого це вони згадалися мені — я ж і не думав про те, наче хтось збоку навіяв мені цей спогад. Я намагався пригадати, як виглядало те м’ясо. Щось тут було знайоме, але що саме, я ще не міг сказати. Між цими маленькими безпорадними перед темрявою людьми і мною була величезна різниця. Я народився за нашої доби, за доби розквіту людської раси, коли Страх не сковує людину, а таємниця втратила свої чари. Я, в усякому разі, міг захистити себе. Не гаючи часу, я вирішив знайти яку-небудь зброю й розшукати безпечне місце для ночівлі. Маючи такий притулок, я знову буду ставитися до цього дивного світу з впевненістю, яка в останні ночі починала вже покидати мене. Я знав, що не засну тепер, доки не переконаюся, що ніяка небезпека не загрожує мені. Від самої згадки про те, як вони обмацували моє обличчя, мене пройняв мороз.
Вдень я пішов блукати долиною Темзи, але ніде не знаходив місця, куди морлоки не змогли б дістатися. Від таких спритних істот — досить хоча б згадати, як вправно вони спускаються у свої колодязі, - жодне дерево й жодна будівля не можуть бути надійним захистом. Тут я подумав про високі башти й блискучі стіни Палацу з Зеленої Порцеляни і ввечері, посадивши на плече Віну, подався до пагорбів, що маячіли на південному заході. Я гадав, що до цього палацу миль сім-вісім, але насправді виявилося близько вісімнадцяти. Уперше я побачив цей палац одного туманного дня, коли віддаль завжди здається меншою. А тут, як навмисно, у мене ще зламався підбор на одному з черевиків, і цвях в’їдався в п’яту: то були старі розтоптані черевики, які я носив удома. Отже, я ще й накульгував. Сонце вже зайшло, коли на ясно-жовтому небі постав темний силует палацу.
Віна спершу зраділа, що я несу її, та згодом попросила спустити на землю й бігла поруч зі мною, зриваючи квітки й запихаючи їх мені до кишень. Мої кишені завжди дивували Віну, і нарешті вона вирішила, що то була своєрідна ваза для квітів. Принаймні використовувала вона їх тільки для цього… До речі, перевдягаючись, я знайшов у ній…
(Мандрівник у Часі замовк, засунув руку в кишеню й поклав на стіл дві зів’ялі квітки, подібні до нашої білої мальви. Потім знову почав розповідати.)
— Було вже поночі, а ми все ще йшли схилом у напрямі до теперішнього Вімблдона. Віна стомилася й хотіла повернути назад до будинку з сірого каменю. Я показав їй на башти Палацу з Зеленої Порцеляни й спробував на мигах пояснити, що ми знайдемо там цілком певне сховище від страху. Ви знаєте, яка врочиста тиша облягає світ, коли починає сутеніти? Навіть листя на дереві не шелесне. На мене те вечірнє безгоміння завжди навіює невиразне почуття якогось очікування. Небо було далеке й чисте, і лише на обрії видніло кілька смугастих хмарин. Оте саме очікування викликало в мені зараз жах. У сутіні вечора мої почуття якось ніби загострилися. Мені здавалося навіть, що я відчуваю порожнечу під ногами і бачу крізь землю морлоків, які метушаться в своєму мурашнику, чекаючи, коли впаде ніч. Мені вже здавалося, що мою появу у їхньому лігві вони сприйняли як оголошення війни. І навіщо забрали вони мою Машину Часу?
Ми тихо просувалися вперед, а присмерки поволі переходили в ніч. Синя далечінь потемнішала. На небі одна за одною спалахували зірки. Земля стала тьмяно-сіра, дерева — чорні. Страх і втома збороли мою супутницю. Я взяв Віну на руки, почав її заспокоювати і пестити. Вона обхопила мене за шию, притулилася личком до мого плеча й заплющила очі. Довгим схилом зійшли ми в долину, і в темряві я трохи не впав у маленьку річку. Перебрівши її, я видряпався на протилежний берег долини, проминув кілька будинків і якусь статую, схожу на фавна, тільки без голови. Тут також росли акації. Досі я ніде не бачив морлоків, але ж було ще рано, і найтемніші години — перед сходом місяця — ще не настали.
З вершини сусіднього пагорка я побачив темне пасмо лісу і зупинився, не знаючи, що його робити. Праворуч і ліворуч був суцільний ліс. Виснажений утомою, відчуваючи пекучий біль у п’яті, я обережно спустив Віну з плеча і сів на траву. Палацу з Зеленої Порцеляни я вже не бачив і не знав, чи в тому напрямі йду. А які небезпеки могли чекати на мене в лісі? Крізь густі віти дерев не доходило, мабуть, і мерехтіння зірок. Якщо б і не загрожувало мені нічого — я відганяв навіть саму думку про це, — там усе-таки було досить коріння, щоб спіткнутися, і стовбурів дерев, щоб розбити голову. До того ж я був украй змучений денними пригодами і вирішив не йти в ліс, а перебути ніч на відкритому місці.
На моє щастя, Віна швидко заснула. Я обережно закутав її у свою куртку, сів поруч і став чекати, коли зійде місяць. На галявині було затишно й тихо, а з мороку лісу долинав якийсь шурхіт. Ніч була надзвичайно ясна, і в мене над головою сяяли зорі. їхнє мерехтіння заспокоювало мене. Між іншим, усі старі сузір’я позникали протягом такого довгого часу: вони набули нових обрисів завдяки тим повільним переміщенням зірок, які стають відчутними лише через багато поколінь. Тільки Молочний Шлях здавався все тим самим споконвічним потоком зоряного пилу. На півдні з’явилася нова для мене червона зірка, яскравіша за наш блідий Сіріус. А між цих іскристих цяток привітно й лагідно, наче усміхнене обличчя давнього друга, сяяла якась планета.
Глянувши на ті зірки, я раптом відчув, які мізерні мої клопоти та й взагалі уся земна метушня. Я думав про безмежні простори, що відділяють нас од зірок, про поступ небесних тіл з невідомого минулого до невідомого майбутнього. Я думав про ті велетенські кола, які описує у просторі вісь землі. Поки я мчав на своїй Машині, вона описала їх лише сорок разів. І за цей час уся діяльність, усі традиції, складна організація, народи, мови, літератури, людські поривання, навіть сама пам’ять про Людину, яку я знав раніше, — усе це безслідно зникло. Натомість з’явилися нові тендітні істоти, що забули про своє високе походження, і білуваті створіння, які так лякали мене. Тоді я подумав про Великий Жах, що лежав між двома видами людського роду, і аж здригнувся, збагнувши раптом, що то за м’ясо бачив у морлоків. Але ж це було б занадто жахливо! Я глянув на маленьку Віну, що спала поруч зі мною, на її світле обличчя, ясне, як зіронька, і одразу ж відігнав від себе цю думку. Цілу довгу ніч я намагався не думати про морлоків і, аби скоротити час, почав шукати на небі сліди старих, знайомих сузір’їв. Небо було чисте, і лише зрідка пробігала по ньому легенька хмаринка. Кілька разів я вже мало не заснув. Нарешті, коли я зовсім знесилів, небо на сході почало яснішати, ніби відбиваючи якесь безбарвне полум’я, і незабаром на ньому з’явився наш старий блідий місяць з маленькими ріжками. А слідом за ним, наздоганяючи й перемагаючи його своїм сяйвом, зайнялася тьмяна зоря, що ставала дедалі рожевіша й тепліша. До нас не наближався жоден морлок, — та тієї ночі я, власне, й не бачив їх на пагорку. У світлі оновлюваного дня всі нічні страхи здавалися мені безпідставними. Я підвівся. Нога в черевику без підбора спухла, п’ята аж горіла. Тоді я знову сів, роззувся й викинув свої черевики.
6
Каролінги — династія франкських королів. Після смерті Карла Великого, найвідомішого представника цієї династії, держава Каролінгів занепала.
- Предыдущая
- 17/123
- Следующая