Хранителі Персня - Толкин Джон Рональд Руэл - Страница 47

— Еге ж, сподіваймося, — відповів Барбарис, — але хай вони будуть хоч сто разів примарами, до мого заїзду вони так запросто не проникнуть. До ранку можете не турбуватися. Ноб нікому нічого не скаже. Доки я живий та здоровий, ніякий Чорний Вершник у мої двері не увійде. Я й сам почергую, й прислугу поставлю. А вам, мабуть, краще поспати, якщо зможете.

— Але піднятися нам все одно треба удосвіта, — сказав Фродо. — Чим раніше, тим краще. Сніданок о пів на сьому, будь ласка.

— Коли завгодно! — сказав хазяїн. — На добраніч вам, пане Тор… тобто Підкопаю. На добраніч… ох, даруйте: а де ж пан Брендібок?

— Не знаю, — Фродо відразу занепокоївся. Він зовсім забув про Меррі, а час уже пізній! — Він збирався піти прогулятися, бо жадав свіжого повітря…

— Ну, бачу, про вас треба дбати увесь час! — сказав Барбарис. — Ви неначе святкувати приїхали! Зараз піду, позасуваю всі двері, але попереджу, щоб вашого друга впустили, як повернеться. А ще краще пошлю за ним Боба! На добраніч усім вам!

Нарешті шановний Барбарис пішов собі, кинувши на Блукача останній недовірливий погляд. Відлуння його кроків затихло у коридорі.

— Ну то що, — спитав Блукач, — чи ви не збираєтесь відкривати листа? [182]

Фродо уважно придивився до листа — без сумніву, печатка була Гандальфова. Зламавши її, він побачив знайомий, розгонистий, але розбірливий почерк чарівника:

«Грайливий Поні», Бригора,

день Середини року, 1418 р. Гоб.

Любий Фродо!

Погані новини дійшли до мене. Я мушу негайно їхати, а тобі раджу швидше покинути Торбу-на-Кручі та вибиратися за межі Гобітанії щонайпізніше до кінця липня. Повернуся, як тільки зможу, а якщо тебе вже не застану, то дожену по дорозі. Залиш для мене звістку тут, якщо йтимеш повз Бригору. Хазяїну (Барбарису) можеш довіряти. На Тракті можлива зустріч з одним з моїх друзів. Він худорлявий, високий на зріст, з темним волоссям, дехто зве його Блукачем. Він обізнаний у нашій справі і може тобі допомогти. Йди до Рівенделлу. Там, сподіваюся, ми й зустрінемося. Якщо я не з'явлюся, питай поради у Елронда.

Весь твій — бігцем — Гандальф.

P.S. НЕ КОРИСТУЙСЯ НИМ! Ні в якому разі не користуйся! Не ходи уночі!

P.P.S. Упевнись, чи це той самий Блукач. По дорогах вештається багато усякого люду. Його справжнє ім'я — Арагорн.

P.P.P.S. Сподіваюся, Барбарис незабаром відішле цього листа. Порядна людина, але пам'ять має схожу на комору — найпотрібніше лежить на споді під купою мотлоху. Якщо забуде — я його засмажу! Хай тобі щастить!

Фродо прочитав листа, потім передав Піпу й Сему.

— Шановний Барбарис дійсно все переплутав! — сказав він. — Його варто було б підсмажити! Отримай я цього листа раніше, ми б уже давно благополучно прийшли до Рівенделлу. Але що могло трапитися з Гандальфом? Він пише так, наче йде назустріч бурі! [183]

— Він чекає на бурю вже багато років, — сказав Блукач.

Фродо у задумі подивився на нього, розмірковуючи над другою припискою Гандальфа.

— Чому ти мені відразу не сказав, що приятелюєш з Гандальфом? — спитав він. — Тоді б ми не гаяли часу.

— Ти так вважаєш? Та чи хтось з вас отак відразу повірив би мені? Я не знав про існування листа. Я мав переконати тебе, не маючи жодних доказів. У всякому разі я не збирався розповідати про себе відразу. Спершу треба було придивитися до вас, чи ви того варті. Ворог вже ставив на мене пастки. А потім я згодився б відповідати на будь-які ваші запитання. Але, щиро кажучи, — додав він з дивною посмішкою, — я сподівався, що й без того мені повірите. Коли довго живеш потайки, недовіра втомлює… На жаль, моя зовнішність довіри не викликає.

— Це вірно — на перший погляд, — засміявся Пін. Лист Гандальфа заспокоїв його. — Але той гарний, хто гарно поводиться, так у нас кажуть. Ми б теж виглядали не краще, якби прожили кілька днів у полях та канавах.

— Щоб мати вигляд Блукача, треба блукати по Глухомані не кілька днів чи навіть місяців, а довгі роки. Ти б такого життя не витримав — якщо тільки не зліплений з міцнішої глини, ніж здається.

Пін принишк, але Сем не зніяковів і дивився на Блукача з тою ж підозрою.

— Ти ще доведи, що Гандальф про тебе пише! — вимагав він. — Бо ти ж про нього й не згадував, доки листа не принесли. Може, ти тільки вдаєш із себе Блукача, може, справжнього Блукача ти зарізав та в його одяг перевдягся. Ну, що скажеш?

— Що ти хлопець не дурний. Але відповісти тобі, Семе Гемджи, я можу лише одне: якби я убив справжнього Блукача, то міг би й тебе вбити, і убив би уже давно без зайвих балачок. Якби я шукав Перстень, то міг би узяти його — зараз!

Він підвівся й немов став вищий на зріст; очі його спалахнули владним вогнем. Він відкинув край плаща і поклав руку на рукоять меча, що досі був непомітним. Гобіти завмерли, боячись поворухнутися. Сем, втративши мову і роззявивши рота, витріщився на нього. Але Блукач тільки окинув їх поглядом, і побіжна усмішка пом'якшила риси його обличчя: [184]

— На ваше щастя, я все ж таки саме ТОЙ Блукач. Я — Арагорн, син Арахорна, і якщо спроможний вас врятувати, хоч би й за велику ціну, я це зроблю!

Довго мовчали вони. Фродо першим порушив тишу.

— Я вірив, що ти друг, ще до листа — вірніше, бажав вірити. Ти лякав мене кілька разів упродовж вечора, але зовсім інакше, ніж слуги Ворога. Ті радніше вдавали б із себе щось пристойне, а я відчував би щось бридке, розумієш?

— Розумію, — засміявся Блукач, — отже, я маю бридкий вигляд, але поводжуся пристойно, так? «Справжнє золото не блищить…»

— То цей вірш про тебе? — здивувався Фродо. — А я не збагнув, навіщо Гандальф їх наводить. Але звідки ти ці рядки знаєш? Може, бачив того листа?

— Не бачив та й не знав, — сказав Блукач. — Але Арагорн — це я, і вірші про моє ім'я, — він вийняв меч з піхов, і гобіти побачили, що він зламаний трохи нижче рукояті. — Не дуже зручно ним користуватися, еге ж, Семе? Але наближається година, коли його перекують заново.

Сем мовчав.

— Отже, — сказав Блукач, — з дозволу Сема будемо вважати справу вирішеною. Блукач іде з вами за провідника. Завтра на нас чекає важка подорож. Навіть якщо підемо звідси без клопоту, без розголосу не обійдеться. Але я спробую якнайшвидше повести вас до лісу. Опріч Тракту, є інші шляхи з Бригори у світ. А коли позбавимось погоні, я поведу вас до Непогожої.

— Це що таке? — спитав Сем.

— Гора на північ від Тракту, майже на півдорозі звідси до Рівенделлу. Вона панує над усією округою, з її вершини можна роздивитися на всі боки. Якщо Гандальф буде нас наздоганяти, він обов'язково попрямує туди. Після Вітровії йти стане важче, ми матимемо вибирати між більшою чи меншою небезпекою.

— А коли ти востаннє бачив Гандальфа? — спитав Фродо. — Чи знаєш, де він, що поробляє?

— Не знаю, — спохмурнів Блукач. — Ми удвох побували навесні на заході. Останнім часом мені доводилося ходити дозором на кордонах Гобітанії, коли він відходив у інших справах. Він волів не залишати вас без охорони. Востаннє ми зустрічалися на Кам'яному Броді через Брендівіну. Першого травня він сказав, що з тобою все влаштовано [185] й ти вирушаєш до Рівенделлу наприкінці вересня. Оскільки він намагався повести вас сам* то я вирушив у дальню подорож. Отак вийшло на зле: щось у нього несподівано трапилось, а допомогти було нікому. Вперше за час нашого знайомства мені щось неспокійно за нього. Якщо навіть він не спромігся прийти, чому не сповістив ні тебе, ні мене? Повернувшись — уже досить давно, — я почув погані вісті: Гандальф зник, натомість з'явилися Чорні Вершники. Мені розповіли про це ельфи Гілдора, а пізніше вони сповістили мене, що ти пішов з дому. Але про те, що ти покинув Забоччя, ніякої звістки не було, тим-то я й заліг на Тракті, нетерпляче видивляючись вас.