Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Хранителі Персня - Толкин Джон Рональд Руэл - Страница 104
«О, як кружляє під вітром золоте листя, як опадають, ніби листя, незчисленні літа! Довгі літа промайнули, немов легкий вітерець над духмяним лугом, у високих чертогах [399] Заходу, під синіми склепіннями Варди, де зірки миготять, слухають її спів, її голос, царствений та святий. Хто знов наповнить мій келих? Адже нині Варда, Зоряна, що запалює зірки, володарка світил, на одвічно-сніговій горі звела руки свої, ніби хмари, і тінь вкрила дороги; поза колом сутінок пітьма вкрила пінні хвилі, що розділяють нас» і навіки розтануло в тумані світло Калакірії. Загубили ми Ва-лімар, загубили ті, хто залишився на сході! Прощавай же! Може статися, ти відшукаєш Валімар, Може статися, що тобі судилося його знайти. Прощавай!» Варда — це ім'я тої Володарки світу, котру ельфи-вигаанці звуть Елберет.
Раптом ріка зробила поворот, береги з обох боків стали вищі, і Лоріен зник з їхніх очей. І ніколи більше Фродо не бачив цієї чудової землі.
Тепер подорожні залишились віч-на-віч зі своїми турботами. Очі їх, сповнені смутку, сліпило сонце. Гімлі плакав, не приховуючи сліз.
— Ніколи більше не побачити мені подібної краси, — жалівся він Леголасові, що сидів поруч. — Адже нема нічого на світі прекраснішого, ніж її дар! — Він приклав руку до грудей. — Скажи, Леголасе, навіщо я пішов у цей похід? Не здогадався я, у чому буде головна небезпека! Елронд мав рацію: ми не могли заздалегідь передбачити, що нас спіткає на шляху! Острах перед муками у пітьмі не залишав мене. Але коли б я знав, яких мук зазнаю від світла та радості, нікуди б не пішов! Жорстокішої рани, ніж спричинила мені ця розлука, не заподіє навіть сам Чорний Володар. Лихо Гімлі, синові Глоїна!
— Ні, - заперечив Леголас, — лихо всім нам! І всім, хто живе нині, а не в минулі часи! Бо всі ми приречені знаходити та губити, немов вічно пливемо по швидкій ріці. Подумай, Гімлі, сине Глоїна: чи не благословен той, хто страждає з власної волі, а не з чужої? Ти мав інший вибір, але не покинув товаришів, і винагородою тобі будуть спогади про Лоріен Квітучий. Вічно свіжі, непоплямовані, вони ніколи не поблякнуть у твоїй душі!
— Може, й так, — зітхнув Гімлі. — Спасибі за добре слово. Ти, звісно, маєш рацію; але таке втішання погано гріє. Не пам'яті прагне душа моя. Це — лише дзеркало, хоч би навіть таке ж ясне, як Келед-Зарам; принаймні, так відчуваю це я, гном Гімлі. Ельфи, мабуть, сприймають усе інакше. Я чув, що для вас пам'ять — не сон, а пробудження минувшини. У гномів не так… Либонь, досить про це [400] міркувати. Поглянь, човен занадто навантажений і низько сидить у воді, а течія тут швидка. Я зовсім не бажаю топити своє горе у холодній воді!
Гном схопив весла та став правити до західного берега, услід за човном Арагорна, який вже зійшов зі стрижня ріки.
Так загін Хранителів продовжив свій довгий шлях по широких швидких водах на південь. Оголені ліси товпились уздовж берегів, заступаючи погляд на подальші землі. Вітер ущух, ріка текла безгучно. Навіть голоси птахів не порушували тиші. Ближче до вечора сонце затягло серпанком пари, і воно виблискувало, немов біла перлина під хвилею, а потім схилилося на захід, споночіло рано, а затим прийшла й сіра беззоряна ніч. До пізньої глухої години пливли Хранителі, стримуючи човни так, щоб не виходили з затінку лісів західного берега, що нависли над водою. З туману, мов привиди, випливали великі дерева, жадібно простягали до води кострубате коріння. Було тоскно й холодно. Фродо прислухався до ледь чутного белькотіння Ріки поміж коріння та напівзатоплених пнів, поки голова його не схилилась на груди, і він поринув у неспокійний сон.
Розділ 9 ВЕЛИКА РІКА
Фродо прокинувся, бо його розбудив Сем, і згадав, що лежить, щільно загорнувшись у ковдру, під високими деревами з сірою корою у тихому лісовому куточку на західному березі Андуїну. Ніч минула, слабке вранішнє світло вже просвічувало крізь голе віття. Неподалік Гімлі порався коло невеличкого вогнища.
Ранок ще не завладав світом, коли загін вирушив далі. Ніхто з Хранителів не прагнув скоріше досягнути півдня — навпаки, всіх задовольняло, що до Рауросу та Кремінь-скелі, де треба буде приймати рішення, ще пливти кілька днів, і вони віддалися на волю Ріки; вона несла їх сама — куди було поспішати? Небезпека чигала на них, який би шлях вони не обрали. Арагорн згодився пливти за течією, зберігаючи сили для прийдешніх труднощів, але все ж таки наполіг, щоб відчалювали рано-вранці і пливли до пізнього вечора; серце підказувало йому, що час не жде: навряд чи Чорний Володар сидів склавши руки, поки вони ніжилися у Лоріені. [401]
Однак ворог ніяк не нагадував про себе ні того дня, ні наступного. Похмурі нудні години минали без пригод. На третій день береги почали поволі змінюватися: ліс порідшав, а потім зовсім зник. Зліва, на східному березі, пасмо одноманітних крутосхилів простягалося догори, до неба, і в далечінь — брунатні, немов обпечені вогнем, що не залишив жодної живої билинки. Ані зламане дерево, ані високий камінь не прикрашали убозтва цієї ворожої пустелі. То були Палені пустища, просторі й безжиттєві — вони відділяли південне Чорнолісся від гір Емін-Мейл. Моровиця, чи війна, чи якесь інше лиходійство Ворога так сплюндрувало цей край, не міг сказати навіть Арагорн.
На правому, західному березі ліс теж скінчився, але там земля була пласка, подекуди підмальована широкими зеленими латками трави. Там росли цілі ліси такого високого очерету, що зовсім заступав вид на захід, коли маленькі човни линули повз них, з шелестінням торкаючись краю заростей. Темні сухі волоті згинались і гойдались під холодним вітерцем, посвистуючи тихо й сумовито. Де-не-де в просвітках несподівано відкривались перед Фродо широкі луги, за ними якісь горби, а зовсім далеко, на обрії, темною смужкою відбивались південні гряди Імлистих Гір.
І ніде ніякої живності — самі птахи. Зате вже цих було досхочу: очерет сповнювався свистом та цвіріньканням, хоч самі пернаті співаки показувалися зрідка. Двічі мандрівники чули шелест лебединих крил та, поглянувши на небо, помічали велику зграю, що відлітала до вирію.
— Лебеді! — здивувався Сем. — Та які ж здоровезні!
— Так, — відізвався Арагорн, — та ще й до того чорні.
— Ця земля така широка, порожня й похмура! — зітхнув Фродо. — А я чогось уявляв, що ближче на південь буде тепліше та веселіше, а потім зима й зовсім відступить!
— Але ж ми тільки наближаємось до півдня, — пояснив Арагорн. — Тут ще зима, і до самої весни буде холодно, може, навіть і сніг випаде. Далеко внизу, у затоці Бел-фалас, куди впадає Андуїн, тепло й весело — вірніш, було б весело, якби не близькість Ворога. Але зараз ми відійшли ледве на 60 ліг від вашої Південної чверті, а туди ще сотні довгих миль. Ти зараз дивишся у бік північних рівнин Рохану, землі Повелителів коней. Незабаром ми допливемо до місця, де до Андуїну впадає річка Світла, що починається у Факторні. Уздовж неї йде північна межа Марки Вершників, і за старих часів усе, що лежало між Світлою та Білими Горами, належало цьому народові. Земля [402] їхня приязна, багата, а трави її незрівнянні; але сучасне становище таке важке, що люди не оселяються над Рікою й майже не приходять до її берегів. Андуїн широкий, втім стріли орчі його перелітають, а останнім часом кажуть, ніби вони вже насмілювались переправлятись, нападали на роханські табуни та стайні.
Сем стурбовано оглянув береги. Досі він боявся лісу: за деревами ввижалися йому чужі очі, таємні засади; але тепер він жалкував, що дерев більш нема, бо занадто беззахисним був загін у відкритих човнах, посеред нічим не прикритих земель, на ріці, що розділяла ворогуючі племена.
Минуло ще два чи три дні, і не лише Сем, а весь загін відчув, у якому непевному становищі вони знаходяться. Цілий день веслували вони, невпинно посуваючись на південь, поспішаючи до мети. Береги відходили назад, Ріка стала ширшою та мілкішою; зі сходу потяглися тепер кам'янисті розсипи, у воді траплялися галькові мілини, примушуючи їх гребти обережно. Брунатна пустеля змінилася на мертві низькодоли; понад ними шуміли холодні вітри зі сходу. На тому березі замість лугів з'явились горби, вкриті зів'ялою травою, а між ними — купинясті баюри. Фродо сумував за лугами та водограями, за ясним сонцем та тихими дощами Лоріену. У човнах мало розмовляли й взагалі не сміялись. Кожен з Хранителів занурився у власні думи. Серце Леголаса прагнуло повернутися до літніх ночей під зорями Півночі, у букових лісах; Гімлі подумки міркував, з якого золота кувати скриньку для подарунка Володарці Лоріену. Меррі та Пінові у середньому човні було невтішно: Боромир безперестанно бурмотів щось до себе, інколи навіть покусував нігті, немов його томила тривога чи сумніви, а то раптом ухопить весло, підгребе ближче до човна Арагорна та, похилившись уперед, дивиться на Фродо. Тоді Пін, що сидів на носі спиною до течії, помічав дивний полиск у його очах. А Сем ніяк не міг призвичаїтися до човна, хоч і визнав, що вони зовсім не такі небезпечні, як його лякали змалку. Йому було тісно, задушно, і нічого робити, як тільки видивлятися на зимові краєвиди та сіру воду під бортами. Навіть коли заходилися веслувати, він залишався не при ділі — веслувати йому не доручали.
- Предыдущая
- 104/112
- Следующая
