Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Звіробій - Купер Джеймс Фенимор - Страница 84
— Запізно, Марчу! Я ніколи не матиму до вас чи до іншого мужчини — крім тільки одного — тих почуттів, що ви б їх хотіли зустріти в мені. Ну от, я сказала досить, і більше мене ні про що не питайте. Коли споночіє, я або делавар одвеземо вас на берег. Ви зумієте пробратися звідти на Могаук, до найближчого форту, й пошлете нам підмогу. А тепер, Непосидо… Ми ж бо з вами друзі, і я можу звіритись на вас, чи не так?
— Звісно, Джудіт, хоч наша дружба стала б тепліша, аби ви погодились дивитися на мене так, як я дивлюся на вас.
Джудіт вагалася. Певно, в ній відбувалась якась напружена внутрішня боротьба.
Далі, ніби зважившись відкинути всяку слабість і будь-що домогтися свого, вона заговорила одвертіше.
— Там, у найближчому форті, ви зустрінете капітана Верлі,— сказала вона, пополотнівши й тремтячи всім тілом. — Я думаю, він захоче вести загін, але було б багато краще, якби це зробив хтось інший. Якщо капітана Верлі вдасться затримати, то я буду дуже щаслива.
— Це легше сказати, аніж зробити, Джудіт, бо для офіцерів служба є служба. Майор накаже, а капітани, лейтенанти, прапорщики мусять слухатись. Я знаю, про якого офіцера ви говорите. Це такий червонощокий веселун і баляндрасник; він дудлить стільки мадери, що здатен осушити весь Могаук. Всі тамтешні дівчата закохані в нього. Кажуть, що й він також закоханий у всіх дівчат. Я анітрохи не дивуюся, Джудіт, що цей гульвіса вам не до душі, бодай він і є загальним улюбленцем.
Джудіт промовчала, хоч здригнула всім тілом. Її зблідлі щоки на мить спалахнули й густо почервоніли, а потім знов побіліли, наче в мерця.
«Прости, моя нещасна мамо! — вигукнула вона подумки. — Ми сидимо над твоєю могилою, але ти навіть не знаєш, до якої міри забуто твої заповіти, зневажено й обмануто твою турботливу любов».
Відчувши в серці укус цього хробака, який ніколи не помирає, вона звелася на ноги й знаком дала зрозуміти Непосиді, що їй більше нічого сказати.
РОЗДІЛ XXII
…В ту мить
Страждань, коли пригноблений долає
Страх перед смертю, він ураз стає
Владикою гнобителя свого.
Колрідж
Увесь цей час Гетті сиділа на носі баржі, сумовито дивлячись у воду, де спочивав прах матері й тієї людини, котру вона змалечку звикла називати своїм батьком. Уа-та-Уа, ніжна й спокійна, стояла поруч, але не пробувала її втішати. Індіянські звичаї не веліли їй цього робити, і дівчина терпляче чекала того моменту, коли можна буде показати своє співчуття на ділі, а не на словах. Чингачгук тримався осторонь; мовчазний і величний, він поводив себе, як воїн, але почувався, як людина.
Джудіт підійшла до сестри з виглядом врочистої гідності, звичайно мало властивим їй; і хоч сліди пережитого хвилювання було ще видно на її вродливому обличчі, вона заговорила твердо і без вагань. В цю мить Уа-та-Уа й делавар пішли на корму, де залишився Непосида.
— Сестричко, — сказала Джудіт ласкаво, — мені треба багато про що поговорити з тобою. Давай сядемо в човника й трохи одпливемо від ковчега. Секрети двох сиріт не призначені для сторонніх ушей.
— Звісно, Джудіт, але батькам можна слухати ці секрети. Скажи Непосиді, хай підніме якір і віджене ковчег, а ми залишимось тут, біля могилок тата й мами, тоді про все і поговоримо.
— Тата… — повторила Джудіт спроквола, й рум'янець, уперше після розмови з Марчем, залив їй щоки. — Він не був нам батько, Гетті! Ми чули це від нього самого в його передсмертні хвилини.
— Невже ти радієш, Джудіт, що в тебе не стало батька? Він піклувався нами, годував, зодягав і любив нас. Рідний батько не міг би зробити більше. І не розумію, чому він не був нам батько.
— Не суши над цим голову, люба дитино. Зробимо так, як ти хочеш. Ми зостанемось тут, а ковчег нехай відпливе трохи далі. Налаштуй човника, а я скажу Непосиді та індіянинові про наше бажання.
Все було швидко й просто зроблено. Під розміреними вдарами весел «ковчег» пересунувся на сотню ярдів убік, покинувши дівчат, які тепер мовби застигли в повітрі над тим місцем, де лежали мерці: таке непорушне було легеньке суденце й така прозора стихія, що його підтримувала.
— Смерть Томаса Гаттера, — почала Джудіт після короткої паузи, яка мала підготувати сестру до наступної розмови, — змінила все наше майбутнє, Гетті. Якщо він і не був нам батько, то ми все ж таки сестри й повинні жити разом.
— Звідки я знаю, Джудіт, що ти не зраділа б, почувши, що я тобі не сестра, як зраділа з того, що Томас Гаттер, як ти його називаєш, не був тобі батьком? Я ж бо недоумкувата, а кому приємно мати недоумкуватих родичів! До того ж я негарна, принаймні не така гарна, як ти, а тобі, певно, хотілося б мати вродливу сестру.
— Ні-ні, Гетті! Ти, й тільки ти мені сестра — моє серце, моя любов до тебе підказують мені це, — і мати теж була мені рідна матір. Я щаслива й пишаюся цим, бо такою матір'ю справді можна пишатися. Але батько не був нам батьком.
— Тихше, Джудіт! Може, його душа витає десь поблизу, і боляче їй слухати, що діти таке говорять над його могилою. Мама часто казала мені — діти ніколи не повинні засмучувати батьків, надто коли батьки вже померли.
— Бідолашненька Гетті! Вони тепер, на щастя, звільнилися від усяких тривог за нашу долю. Хоч би що я зробила чи сказала, це не завдасть тепер мамі ані найменшого болю — в цьому принаймні є малесенька втіха, — і хоч би що зробила чи сказала ти, це не змусить її усміхнутися, як, бувало, вона всміхалася, дивлячись на тебе за життя.
— Ти цього не знаєш, Джудіт. Душа здатна бачити, отже й мама може бачити нас. Вона завжди казала нам, що бог бачить усе, хоч би що ми робили, а тому ми повинні не робити нічого, що могло б образити його. Ось чому тепер, коли вона покинула нас, я намагаюсь не робити нічого такого, що їй могло б не сподобатись. Подумай, як засмутиться її душа, Джудіт, коли побаче, що ти або я чинимо не так як слід. А душі померлих бачать усе, надто душі батьків, котрі вболівають за своїх дітей.
— Гетті, Гетті, ти сама не тямиш, що плетеш! — пробурмотіла Джудіт, збліднувши, мов смерть, од хвилювання. — Мерці нездатні бачити й знати того, що коїться на цім світі. Та годі про це. Тіла матері й Томаса Гаттера лежать на дні озера, й будемо сподіватися—душі обох полинули до бога. Але ми з тобою, діти однієї матері, поки що залишилися на землі, й треба подумати, як нам жити далі.
— Якщо ми навіть не діти Томасові Гаттерові, Джудіт, все одно ніхто не заперечуватиме наших прав на його власність. Нам залишився замок, ковчег, човники, ліс та озеро, все те, чим він володів за життя. Що заважає нам жити тут і далі так само, як ми жили досі?
— Ні-ні, бідолашна сестричко. Тепер це неможливо. Двоє дівчат не будуть тут у безпеці, навіть якщо гуронам не вдасться захопити нас. Навіть батькові часом доводилось вельми сутужно на озері, а нам це буде й поготів. Ми повинні кинути це місце, Гетті, й оселитися в якомусь поселенні колоністів.
— Мені сумно, Джудіт, що ти так гадаєш, — заперечила Гетті, похиливши голову на груди й задумано дивлячись на те місце, де й досі виднівся земляний горбик, під яким лежала її мати. — Мені дуже сумно слухати це. Я воліла б залишитись тут, де, може, й не народилася, але принаймні прожила майже весь свій вік. Я не люблю поселень колоністів — там панує розпуста й заздрість, яких бог не пускає сюди. Я люблю дерева, гори, озеро, струмки, все, чим так щедро обдарував нас господь, і мені буде боляче розлучитися з ними. Ти, Джудіт, гарна, й ти не слабоумна. Рано чи пізно ти вийдеш заміж, і тоді в тебе буде чоловік, а в мене — брат, який піклуватиметься нами обома, якщо жінки справді не можуть жити в такому місці, як це.
— Ах, Гетті, якби це було можливо, я почувалася б у оцих лісах у тисячу разів щасливіше, ніж у поселеннях колоністів! Колись я думала інакше, але тепер усе змінилось. Та й де той мужчина, котрий зробить для нас це місце райським садом?
- Предыдущая
- 84/122
- Следующая