І що воно таке — кохання? - Азимов Айзек - Страница 2

— Не знаю, — сказав він. — Я саме стояв на пероні.

— І я.

— Тоді щось блиснуло — і враз я опинився тут. Мабуть, це якісь чоловіки з Марса, чи Венери, чи ще звідки.

Мардж закивала головою.

— І я так думаю. Летючі тарілки, чи що… Ви злякалися?

— Ні. Аж чудно. Мабуть, здурів, а то б злякався.

— Комедія. І я теж не злякалась. Господи, ось одне сюди суне. Як воно до мене доторкнеться, я закричу. Дивіться, які руки, наче черв’яки. А шкіра, вся в зморшках і в слизові. Мене аж нудить.

Ботакс, хитаючись, підійшов і сказав рипучим і пронизливим голосом, по змозі наслідуючи людський:

— Істоти! Ми вас не скривдимо. Ми тільки попросимо вас взаємодіяти, коли ваша ласка.

— Ти ба, воно балакає! — здивувався Чарлі. — Як це — взаємодіяти?

— Між собою. Одне з одним, — пояснив Ботакс.

— Гм… — Чарлі глянув на Мардж. — Ви розумієте, чого він хоче, дамочко?

— Нічого я не розумію, — гордовито відказала вона.

Ботакс ще раз пояснив:

— Я хочу сказати, щоб ви… — і він ужив короткого слова, яке чув одного разу: воно теж означало ту взаємодію.

Мардж почервоніла й вереснула на все горло:

— Що таке?

Ботакс і капітан Гарм затулили руками слухові цятки на боках, що нестерпно заболіли від пронизливого голосу.

А Мардж торохтіла обурено:

— Що це таке! Я заміжня жінка! Якби це мій Ед почув, він би вам сказав! А ти, розумнику, — вона сіпнулась до Чарлі, перемагаючи гумовий опір середовища, — я не знаю, хто ти, але якщо ти думаєш…

— Бог з вами! — розпачливо запротестував збентежений Чарлі. — Мені воно й не в голові. Я й не думав про щось таке. Я теж чоловік жонатий, у мене троє дітей.

— Що сталось, досліднику Ботаксе? — спитав капітан Гарм. — Які жахливі звуки!

Ботакс відповів ліловим спалахом збентеження.

— Та знаєте… У цієї взаємодії дуже складний ритуал. Спочатку вони ніби опираються їй. І це підсилює дальший ефект. Після цієї початкової стадії слід здирати оболонки.

— Вони мусять обдирати одне одного?

— Та ні, не зовсім. На них штучна шкіра, і вона скидається безболісно. Отож її й треба скидати. Особливо з меншої форми.

— Ну, гаразд. Скажіть їй, хай вона скине із себе шкіру. Але в цьому мало приємного, Ботаксе.

— Ні, навряд чи слід казати меншій формі, щоб вона скидала з себе шкіру. Мабуть, краще точно дотримуватись ритуалу. Ось у мене є уривки з тих космічних оповідань, про які дуже схвально висловлювався «Любитель розваг». У цих оповіданнях шкіру знімають силою. Ось тут описано такий випадок: «І він, немов шалений, почав здирати одяг зі стрункого дівочого тіла. На мить він відчув щокою тугий, теплий дотик її напівоголених грудей…» — і так далі. Розумієте, оте здирання, усунення силоміць діє як збудник.

— Грудей? — перепитав капітан. — Я не розумію цього спалаху.

— Та я придумав його, щоб позначити оті опуклості на передній верхній частині тіла меншої форми.

— Зрозумів. Ну гаразд, скажіть більшій формі, хай здере шкіру з меншої. Яка це все гидота!

Ботакс обернувся до Чарлі.

— Сер, — сказав він, — здеріть одяг зі стрункого дівочого тіла, будьте ласкаві. Я звільню вас із силового поля, щоб ви могли це зробити.

Очі в Мардж зробились аж круглі від гніву, і вона розлючено шарпнулась до Чарлі.

— Ану спробуйте! Не смійте й доторкнутись до мене! Сексуальний маніяк!

— Та що ви! — жалібно відказав Чарлі. — Хіба це я придумав? Невже ви гадаєте, що я здираю одяг з усіх жінок підряд? Слухайте, — звернувся він до Ботакса, — у мене жінка й троє дітей. Як вона дізнається, що я здираю з когось одяг, то голову мені розіб’є. Ви знаєте, що вона витворяє, коли я тільки гляну на іншу? Слухайте!…

— Він і досі не хоче? — нетерпляче спитав капітан.

— Очевидно, — відказав Ботакс. — Незвичне оточення, мабуть, подовжує цю стадію взаємодії. Оскільки вам неприємно, я сам виконаю цю частину ритуалу. В науково-фантастичних оповіданнях часто пишуть, що це робить інопланетянин. Ось, наприклад, тут, — він погортав свої нотатки, шукаючи потрібної, — описана така істота з іншої планети, неймовірно огидна. Бачте, в тутешніх істот такі недоладні уявлення. Їм і на думку не спаде уявити собі вродливі створіння з гарною слизовою оболонкою, як у нас…

— Ну, давайте вже, робіть що треба! — перебив його капітан. — Бо ви згаєте цілий день.

— Гаразд, капітане. Тут сказано, що прибулець із космосу «підступив до дівчини й ухопив її в обійми. Вона істерично закричала, а щупальця вже дерли на клапті її спідницю». Розумієте, ці істоти кричать від збудження, коли з них стягують шкіру.

— Ну то швидше, Ботаксе, стягуйте. Але, будь ласка, не дозволяйте їй кричати. Від цих звуків мене дрож б’є.

Ботакс ввічливо сказав Мардж:

— Коли ваша ласка…

Плескатий, мов лопаточка, палець потягся до застібки на спині в жінки.

Мардж розпачливо засіпалась.

— Не торкайте мене! Не торкайте! Обмажете своїм слизом! Ця сукня в Орбаха коштує двадцять чотири долари й дев’яносто п’ять центів. Не підходь, потворо! Дивіться, які в нього очі! — Вона аж засапалась, ухиляючись від незграбної руки інопланетянина. — Слизька, баньката потвора! Я краще сама скину, чуєш? Тільки не торкайся своїм слизом, ради бога.

Вона розстебнула блискавку й злісно шепнула до Чарлі:

— А ви не дивіться!

Чарлі покірливо знизав плечима й заплющив очі.

Сукня впала додолу.

— Ну, що? Ви задоволені? Капітан Гарм із досади зціпив пальці.

— Оце ті «груди»? А чого друга істота відвернула голову?

— Це опір. Нехіть, — пояснив Ботакс. — Крім того, груди ще прикриті. Треба зняти й інші оболонки. Оголені груди — дуже сильний збудник. Їх завжди змальовують як «кулі з слонової кістки», «білі чаші» тощо. У мене тут є малюнки — візуальні зображення — з обкладинок фантастичних журналів. Перегляньте їх — і самі побачите, що на кожному є така істота з більш або менш оголеними грудьми.

Капітан замислено поглядав то на Мардж, то на ілюстрації.

— А що таке «слонова кістка»?

— Це матеріал, з якого складаються ікла одного виду великих напіврозумних істот на цій планеті.

— А… — Кольорова цятка над капітановими очима забарвилась у пастельну зелень задоволення. — Тепер розумію. Ця менша істота належить до войовничого племені, а це в неї ікла, щоб завдавати ударів ворогам.

— Ні, ні. Вони, скільки я знаю, зовсім м’які. — Маленька брунатна рука Ботакса простяглася до того, про що мовилось, і Мардж вереснула й відсахнулась.

— То яке ж їхнє призначення?

— По-моєму, — помітно вагаючись, сказав Ботакс, — для вигодовування дитинчат.

— То дитинчата їдять їх? — спитав уражено капітан.

— Та ні. В них виділяється рідина, яку споживають дитинчата.

— Споживають рідину з живого тіла? Тьху! — капітан прикрив голову всіма трьома руками, вихопивши третю, середню, так рвучко, що мало не збив Ботакса з ніг.

— Трирука потвора, слизька й баньката, — сказала Мардж.

— Еге ж, — погодився Чарлі.

— А ви не дивіться на мене!

— Та я ж не дивлюся.

Ботакс знову підійшов ближче.

— Скиньте, будь ласка, й решту.

Мардж сахнулась, притиснувшись до силового поля.

— Нізащо в світі!

— Ну то я сам скину.

— Не торкайтесь! Ради бога, не торкайтесь! Весь у слизу!… Ну гаразд, я скину, — прошепотіла вона й ненависно глянула на Чарлі, роздягаючись.

— Нічого не сталося, — сказав капітан глибоко невдоволено. — І екземпляр, видно, неповноцінний.

Ботакса вразив цей докір.

— Я привіз два повноцінні екземпляри. Що вам не подобається?

— Груди — не кулі й не чаші. Я знаю, що таке куля й чаша, та й на малюнках, що ви мені показували, вони зображені не такими. Там справді великі півкулі. А в цієї істоти якісь два клаптики сухуватої шкіри. І безбарвні якісь.

— Пусте, — заперечив Ботакс. — Це можна пояснити як природний варіант. Ось я її саму спитаю.

Він обернувся до Мардж:

— Пані, ваші груди неповноцінні?