Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Танго - Білик Іван Іванович - Страница 32
За столом тривалий час точилася пуста балаканина, але дівчина байдужо мовчала, й Сергієві одлягло: виходить, марно злякався. Коли ж вона, не дивлячись на Сергія, сказала: «Пане Ряжанко, подайте, будь ласка, сифон», — він про себе навіть усміхнувсь і геть заспокоївся. Бач, яка хитра: «Пане Ряжанко!» Потепліло на душі, стало вільно й легко. Він навіть почав дослухатися, про що розмовляють Мільх і Пищимуха. Вдівці двох давно померлих сестер чемно називали один одного паном директором, хоча справжнім директором був Мільх, а його свояк лише завідував комерційною частиною невеличкого підприємства всемогутньої «Юнайтед фрут корпорейшн», що панує над усією Латинською Америкою.
— Ось побачите, пане директор, — гудів густим баритоном Пищимуха, — американці ще себе покажуть. Нехай я з цього місця не зійду! Кажете — Голдуотер. Не поспішайте. Голдуотер ніде не дівся. Він в Америці. Сьогодні за нього голосував кожний четвертий, а завтра… Ось побачите!
Невже цей дідуган думає дожити до наступних виборів у Сполучених Штатах? А втім, гуде, мов дубова діжа…
Мільх, підморгнувши до Сергія, відповів:
— Пане директор! В мене є інформасьон, що німці от-от свого бомбу зроблять. Кажуть, вони й уран шукають…
І знову змовницький погляд на Ряжанку. А Сергієві здалося, що про таких люди говорять: ділять шкуру ведмедя, а ведмідь у лісі лапу смокче. Де ще той уран! Експедиція урану не знайшла. Просто натрапила на сліди, котрі показують, що шукали правильно. Та й годі…
Пищимуха пережовував новину довгенько, покручуючи лівий бакенбард. Нарешті перепитав:
— Це що, пане директор, ви про Африку?
— Ні, пане директор, я не про Африку. В Конго там усе американці підмітають. Німцям зостаються мігайос… крихти. Я кажу не про Африку, пане директор…
Згодом Пищимуха з недовірою констатував:
— Еге, коли то ще воно буде, якщо тільки шукають..
Барон фон Маузер, третій свояк, виструнчився на стільці, наскільки дозволяла стареча сутулість, і поважно зашамкав німецькою мовою:
— В мене під Каховкою триста десятин та біля Малої Хортиці триста п’ятдесят. А разом буде… — Це, певно, логічно витікало з попередньої розмови.
Сергій подумав, що в цього дідугана повипадали всі зуби ще до того, як було винайдено зуболікарську бормашину, й про себе засміявся.
— Пане барон, — перебив свояка Мільх, і фон Маузер ображено відкопилив губу. — Пане барон, ви живете 1918 роком. Ваші землі затоплено морями. Не чули?
Пан директор заходився розвивати перед громадою свою теорію придатності всіх і всіляких союзників, постійних і тимчасових, А Сергій дививсь, як кумедно киває кінчик його носа, й думав, що це, певно, саме для нього вигадано прислів’я: «Ніс на трьох ріс, а одному дістався».
Левонтій сидів поруч із Сергієм й увесь час підливав собі в чарку. Він не втручався у розмову, тільки раз у раз шептав Ряжанці, захоплено моргаючи в бік пана директора:
— От дають, га! Ось ти тільки той… Га? — Очиці його блищали, неначе хто знову капнув у них по наперстку олії.
Над столом зависла тиша. Тоді рипнув стілець і значущо прогуркотів директорський кашель: «Г-км! Г-км!» Але голос далеко не відповідав такому вступові. Пищимуха пригладив лівою рукою спочатку один бакенбард а ля Бісмарк, потім другий і невпевнено звідався:
— Можна вас, пане директор, потурбувати в одній справі?..
Мільх наставив вухо. Цей тон не провіщав нічого доброго.
— А яка то… справа?
— Та бачите, пане директор, в мене там накльовується гарний бізнес…
— То щасти вам! — Мільх починав потроху нервувати.
— Дякую, пане полковник, але… — мулявся Пищимуха. — Трохи не вистачає капіталу, так я й…
Кошлаті брови Мільха зійшлися на переніссі.
— Пане директор, — хрипко озвався він і заходивсь крутити в руці виделку, — я вам щоразу й так…
— Я пам'ятаю! Я пам'ятаю! — зірвався півнем Пищимуха. — Аякже! Аякже!.. В мене все достоту позаписувано! Все до копійки. Зараз матиму добрий бізнес. Поверну вам усе до песо, пане директор!
Тамуючи важке зітхання, яке аж напирало в грудях, Мільх мовчки дістав гаманець. Він добре знав, що то за бізнес у Пищимухи, але простяг йому три банкноти.
— Вистачить?
— Атож, атож, пане директор! — з готовністю схопився свояк із бакенбардами. — А я вже вам потім — усі до песо. В мене накльовується бізнес…
Про той бізнес дещо вже чув і Сергій — від Горбатюка. Пищимуха приторговує маріхуаною. Але яке йому, Ряжанці, діло до того!
Навпроти, ліворуч від Стефанії, недбало закинув ногу за ногу «панич Петрусь». Він прийшов напідпитку й поводився безцеремонно. Очі в нього каламутні й малорухомі. Стривай, чи не частує пан «Бісмарк» маріхуаною й небожа?.. Коли цей покидьок знову встиг викохати собі таку бороду? Руде клоччя викликало неприємні асоціації, й Сергій намагався не дивитись на нього.
Стефанія мляво копирсалась виделкою в тарілці, але Сергій помітив, як у неї нервово тремтять вії, й нашорошився…
Все почалося з того, що Левонтій Горбатюк нетвердою рукою підняв келих із джином і проголосив тост:
— Давайте, панове, вип'ємо за той… за нуклярну німецьку бомбу, о!
І, не чекаючи нікого, хильнув одним махом і переможно глянув на Стефанію. Та дивилась на нього з огидою.
— А чом ви на мене так той… панно Сте… фанІє? Х-хі6а я в вас той… теля вкрав?
В Стефанія підкреслено спокійно відповіла:
— Так, пане Горбатюк, украли. Навіть більше, ніж теля.
Левонтій неспокійно засовався на стільці, потім закихкотів:
— Ких, ких, ких, ких… Кахи!.. Кахи!.. Що ж я в вас той… ну, вкрав, кажу, га?
— Молодість мою, — в’їдливо-люб'язним голосом проказала Стефанія й недобре посміхнулася до п'яного. Той перелякано блимнув на Мільха, але старий удавав глухого. Вісімдесятирічний барон фон Маузер щось собі шамкав під ніс, а Пищимуха ніяково посмикував бакенбард, відтягуючи дряблу щоку.
Горбатюк оговтався й почав сікатися до Стефанії. Сергій приготувався до найгіршого.
— Як же це я той… у вас молод-дість той?.. Ану, той… скажіть, як!
Дівчина звелась на ноги. Обличчя їй зблідло, ніздрі збуджено роздимались. Але вона таки отямилася й повільно сіла. Не дивившись на Сергія, відчувала його тривожний погляд.
Горбатюк посміливішав:
— Та я ж до вас, панно Стефаніє, мов той… мов рідний б-братик!
Стефанія спаленіла:
— Годі з мене й одного братика! Й він такий самий слинько, як і ви. Можете помилуватися! Правда, він тут ні до чого.
Дівчина ворожим поглядом обвела всіх, не минаючи й батька. Мільх кинувся заспокоювати доньку. Скандал не входив до програми святкової репризи.
— Стефо…
Але Стефанію вже важко було спинити. її неначе враз обдало і снігом, і окропом:
— Цить, тату, дай мені висловитись!
— Стефо… ти п'яна.
— Я випила рівно стільки, щоб сказати вам усе у вічі. Я досі мовчала, а тепер годі! Не намагайтеся спиняти мене. Ти анітрохи не кращий за оцього паяца, — вона кивнула в бік Горбатюка. — Різниця, можливо, тільки в тому, що потайніший.
Мільх почервонів, але, скосувавши на Пищимуху, помітив, що той збирається щось сказати. Він угамував нерви й одвернувся від Стефанії.
— Що ви, дочко, балакаєте! — пробасив Пищимуха й розтяг свої бакенбарди а ля Бісмарк. А склеротичний барон, який увесь час підраховував свої неіснуючі десятини біля Каховки, нарешті задоволено прошамкав:
— Уньт цузамен махт ес зекс гундерт фюнфціхь. — Тоді вирішив трохи осадити Стефанію. — Ніхьт зоо, кляйне![3]
Дівчина блимнула в його бік:
— Я, дядечку, давно вийшла з того віку, коли мені розповідали казочки!
— Це, Стефо, не казочки, а політика! — повчально озвався Мільх, із докором глянувши на дочку.
— Кого ви намагаєтесь переконати? Ви ж усі, що отут сидите, — мерці! — вибухнула та у відповідь.
Рудобородий панич підняв келиха:
— Салуд, сеньйорито! Я п… п'ю за оцих трупів! У них зберігаються н-наші гаманці!
[3]
А разом буде шістсот п'ятдесят... Не треба так, мала!
- Предыдущая
- 32/64
- Следующая