Сонячна машина - Винниченко Владимир Кирилович - Страница 69

— Добре. В такому разi я даю слово.

— Але пам'ятайте що б ви не дiзнались, це не може зла мати вашою слова.

— Я пам'ятаю й дотримаю свого слова.

Принцеса Елиа на коротесеньку, непомiтну мить закриває примруженi очi. Яка суха, жорстка, мертва непорушнiсть постарiлого, недитячого лиця!

— Пане докторе, вашому життю загрожує велика небезпека.

Пан доктор непорозумiлими широкими очима хлопчика, якому сказано, що вiн пограбував потяг, вражено, неймовiрно дивиться на холодно-мармурове лице.

— Моному життю — небезпека?!

Кому потрiбне його малесеньке, самотнє, безневинне життя?! Кому воно що завадило?!

— Так, вашому життю. I великi страждання. Страшнi страждання.

Доктор Рудольф шукає хоч крихiтну тiнь жарту, мiстифiкацiї в чудних словах, у чудному обличчi.

— Вiд кого? За вiщо?!

— Цього я вам не можу сказати. Ви мусите менi повiрити так. Але ви можете уникнути цiєї небезпеки пiд одною умовою.

Принцеса Елiза замовкає, тiснiше схрещує на грудях кiнцi чорного мережива н зневажливо мружить очi на доктора Рудольфа.

Добре, доктор Рудольф готов i на цю умову.

— Але попереджаю: умова буде досить важка для вас. У онах, власне, прийнято нi з чого дуже не дивуватись.

I доктор Рудольф старається не дивуватись. Вiн хотiв би тiльки сiсти, бо так дуже якось незручно й неестетично стояти проти гостi й переступати з одної ноги на другу.

— Умова така: ви повиннi вiдмовитись од вашої Сонячної машини. Так, пане докторе, вiд Сонячної машини. Повиннi знищити ваш винахiд i дати обiцянку нiкому нi слова про нього не говорити. Повиннi дати — прошу слухати мене уважно! — повиннi дати обiцяння нiколи не займатися цiєю машиною. Пiд цiєю умовою ви можете врятувати ваше життя й уникнути великих страждань. Чекайте! Але вам будуть данi всi можливостi займатися вашою наукою в iнших напрямах. Ви зможете розпоряджатись якими схочете сумами грошей. Вам можуть побудувати якi хочете палаци лабораторiї; всi засоби культури, розкошiв, науки — все до ваших послуг.

Доктор Рудольф, смiючись, обома руками весело зачiсує волосся назад: ну, розумiється, це мiстифiкацiя, це — досить майстерно зiграний жарт її свiтлостi або хитра перевiрка його вiдданостi Сонячнiй машинi.

— Ваша свiтлосте, а жаль, я далi не можу пiдтримувати ваш жарт, бо вже розгадав його. Але менi дуже радiсно, що…

— Пане докторе! Для жартiв iз вами могли б знайтися iншi особи i той факт, що я прийшла сюди, вночi, сама до вас, здається, повинен би досить переконати вас про серйознiсть моїх слiв. Коли автомобiль має переїхати курча, я не можу не зробити спроби врятувати його життя. Тим паче життя людини. Вам загрожує страшна смерть, пане докторе!!

Матово-бiле непорушне лице раптом бризкає в нього таким чудним гнiвом, ненавистю, що доктор Рудольф чує, як вiн увесь холодно блiдне. I вже нема нiякого жарту, нiякої мiстифiкацiї, все правда, незрозумiла, страшна, кошмарна правда.

— Я нiчого не розумiю, ваша свiтлосте. Але я не смiю не вiрити вам. Цебто я вiрю вже. I коли це правда, то… Вибачте, ваша свiтлосте, я так здивований, що…

Доктор Рудольф розводить руками й криво посмiхається тонесенькими волосинками.

— Значить, я повинен одмовитись од Сонячної машини?! Червона голова мовчки заплющує очi й знову розплющує.

— Через що?!

— Через те, що вона принесе людству величезнi нещастя.

— Моя Сонячна машина?! Нещастя?!

— Так, пане докторе.

У кошмарах звичайно годиться не жахатися й усяке страшне безглуздя приймати з якоюсь своєю кошмарною логiкою. Але доктор Рудольф ще не має тої логiки. Вiн дико вдивляється в лице принцеси: це ж кiлька годин тому на ньому пашiв нелицемiрний захват, ще ж так недавно вони всi отут називали цю саму машину генiальним, великим винаходом.

— Нiчого не розумiю! Моя машина — i нещастя?! Та чим же саме?!

Князiвна Елiза приготована до цього запитання. Вона знає, що хоч що вона скаже, воно не буде перекональне для пана доктора. Нещастя буде через те, що машина внесе анархiю в громадянство, зруйнує всi пiдвалини його, викличе страшенну, криваву боротьбу, знищить усi здобутки культури.

Дiйсно, для доктора Рудольфа цi аргументи не перекональнi його Сонячна машина, його прекрасний винахiд це джерело сили, радостi, життя, щастя, воно може бути джерелом нещастя?! Що за безглуздий, дикий абсурд?! Хто це сказав? Як смiв це хтось сказати^! Який нахабний йолоп смiв так роз'яснити?!

Голi, одвертi очi двома сiро сталевими вiстрями гнiвно, смiливо встромляються в рiвно-бiле застигле лице. Хлопчачого в них нiчого вже нема Волосинки уст витягнулися рiвною натягнутою лiнiєю.

Князiвна Елiза ще бiльше примружує очi.

— Пане докторе, я вважала за потрiбне попередити вас. Ваше дiло вибирати. Але я звертаю вашу увагу, що ваша незгода на цю умову не врятує машину. Машина мусить так чи iнакше зникнути Хочете добровiльно без жертви своїм життям оддати її?

Доктор Рудольф раптом увесь перегинається до князiвни й чудно, скiсно витягає до неї голову. Нижня щелепа хижо випинається наперед, вишкiривши густий бiлий гребiнець зубiв; очi фосфоричне, як у котiв порочi, поблискують, кулаки стиснутi й притиснутi до грудей.

— Hi!! Нi, принцесо! Чуєте: нi!!

Принцеса iнстинктивно, машинально вiдхиляється назад. Вiн зараз стрибне, ввiп'ється лапами в горло, загризе, розшматує.

— Ну, що ж? Ви, значить, засуджуєте й себе на смерть. Доктор Рудольф сильно розгинається.

— Нехай! Тiльки з моїх мертвих рук вони можуть узяти машину Будь ласка!

Принцеса злегка знизує похилими плечима.

— Ваша воля. Але кому яка користь од того?

Доктор Рудольф пильно, тяжко дивиться в лице принцесi.

— Невже ви, принцесо, гадаєте, що я можу вiддати машину и жити пiсля того??

— В життi є багато iнших цiнностей, крiм машини. I, може, бiльших за неї.

На столi м'яко деренчить телефон. Доктор Рудольф озирається i, зараз же забувши, знову повертається до принцеси.

— Бiльшi за машину?! Якi ж можуть бути бiльшi цiнностi за щастя визволення всiх людей?

Тепер принцеса Елiза мовчки, непримружено, чудно вдивляється в доктора Рудольфа.

— Якi? Для вас особисто можуть бути бiльшi деякi цiнностi Наприклад…

Несподiвано рiвно-бiле лице заливається нiжно-червоним вогнем. I в ту ж мить широкi густi брови гнiвно похмурюються, голова вiдкидається назад. Очi зневажливо, погордливо примружуються.

— Ну, це ваше дiло. Коли для вас немає нiчого дорожчого, то… Отже, а дробила все, що могла.

Телефон знову м'яко, настiйно й довго деренчить. Доктор Рудольф сердито кидається до нього й виключає апарат iз току. I зараз же знову поспiшно шкандибає до принцеси.

— Отже, пане докторе, ви не згоднi?

— Ваша свiтлосте! Я все ж таки й досi не можу повiрити, що це все дравда, що це не… не сон, не кошмар. Це таке незрозумiле, таке абсурдне, дике, це так не сходиться з тим, шо… Ради бога, роз'яснiть ви менi, як це…

— Пане докторе, це не сон. Ще раз повторюю: ви повиннi знищити ваш винахiд, вiдмовитись од нього, наїiки забути за нього. Коли цього не зробите, вам грозять великi страждання й смерть. Це є факт. Бiльше нiчого я вам роз'яснити не можу. Приймаєте умову?

— Нi, принцесо, не приймаю.

Принцеса чудно мовчки дивиться в спокiйне вже й непохитне лице з твердими, голими, ясними очима.

— В такому разi прощайте.

I, немов тiкаючи вiд чогось, швидко повертається, хапливо вiдмикає дверi, виходить до передпокою й, так само хапаючись, одмикає другi дверi. Доктор Рудольф поспiшає вслiд, тупчиться бiля неї, незграбно намагаючись помогти, але принцеса вiдчиняє сама й другi дверi й майже вибiгає в сад.

Доктор Рудольф iз порога проводжає очима чорну постать i помалу замикає дверi.

В лабораторiї так само рiвним широким кругом лежить на столi, на розкладених аркушах рукопису, на тарiлцi з сонячним хлiбом, на камiнцях iз гелiонiтом рiвне свiтло лампи. Так само вгорi та по кутках круг пальм застигла тепла зеленкувата тiнь. Але немає вже затишку, радiсної скупченостi, спiвочого гiмну захвату Розгублено, помертвiло блискають металiчнi частини апаратiв; холодно, по-чужому порозташовувалися склянки, слоїки, рурки; порожнiми, мертвими рядками рябiють списанi аркушi рукопису. I радiсно-золотиста, зелено-червонява маса на тарiлцi дихає не сонцем, а льохом.