Кінець Вічності - Азимов Айзек - Страница 42

— Але як він зв’яжеться з нами із двадцятого Сторіччя без капсули? — запитав Харлан.

— Не з нами, а з тобою, Техніку, з тобою. Вживай однину в даному разі. Ти наш головний фахівець з Первісних Часів. Ти вчив Купера. Він сподіватиметься, що тільки ти зможеш натрапити на його сліди.

— Які сліди,, Обчислювачу?

Твісел глянув на Харлана. На його старечому проникливому обличчі ще дужче проступили зморшки. — Із самого початку ми мали намір залишити Купера в Первісній епосі. Він не захищений оболонкою у вигляді Поля біочасу. Все його життя ніби вплетене у тканину Часу, і це триватиме доти, поки ми не виправимо деформації. Так само вплетені в тканину Часу й предмети, знаки або повідомлення, які він міг залишити для нас. Напевне, ви користувалися якимись джерелами, поки вивчали двадцяте Сторіччя? Документами, архівними матеріалами, плівками, довідниками, одне слово, — першоджерелами, датованими тим Сторіччям?

— Певна річ. — І він вивчав їх разом з тобою?

— Авжеж.

— А чи не було серед них якихось особливих довідкових матеріалів, якими ти найчастіше користувався під час занять? Я маю на увазі матеріали, серед яких Купер міг би вмістити повідомлення про себе, сподіваючись, що ти легко знайдеш це повідомлення?

— Тепер я розумію, куди ви хилите, — сказав Харлан і замислився.

— Ну й що ти скажеш? — нетерпляче запитав Твісел.

— Моя колекція журналів — у цьому я майже певен. Журнали були особливо популярні на початку двадцятого Сторіччя. Я маю майже повний комплект одного з них, починаючи з першої половини двадцятого і по двадцять друге Сторіччя.

— Чудово. А тепер подумай, у який спосіб Купер може вмістити в журналі повідомлення про себе? Не забувай, йому відомо, що ти читаєш згаданий журнал і добре знайомий з ним.

— Не знаю, — Харлан похитав головою. — Той журнал відзначався штучним, крикливим стилем. Він не мав певної системи добору матеріалів — вони нерідко досить випадкові. Важко сподіватися, що там надрукують повідомлення, та ще й у такому вигляді, в якому він подасть до редакції. Купер не зможе написати замітку так, щоб її надрукували без змін, навіть якщо йому вдасться влаштуватися на роботу в редакцію журналу, — хоч надії на це дуже мало, — він однаково не буде певний, що його замітка обмине численних редакторів і залишиться без змін. Я не бачу такого способу, Обчислювачу.

— Заради Часу, подумай як слід, — сказав Твісел. — Зосередь свою увагу на цьому журналі. Уяви собі, що ти — Купер і що ти в двадцятому Сторіччі. Ти, Харлан, навчав його. Ти формував його мислення. А тепер подумай, з чого він почне? Як він домагатиметься, щоб журнал усе-таки надрукував його повідомлення, не змінивши жодного слова?

Харлан широко розплющив очі.

— Реклама!

— Що?

— Реклама. Платне оголошення, надруковане в тому вигляді, в якому подав замовник. Ми з Купером обговорювали ці питання.

— Он воно що! — сказав Твісел. — Щось схоже було в 186-му.

— Ні, такого не було в жодному Сторіччі. Двадцяте Сторіччя — вершина розквіту реклами. Рівень культури…

— Зупинімося на рекламних оголошеннях, — поквапливо перебив його Твісел. — Що вони собою являють?

— Мені хотілося б знати…

Твісел утупився в запалений кінчик сигарети, немов шукав там іскорки натхнення.

— Він не зможе писати відверто. Не зможе написати: «Купер із 78-го Сторіччя, випадково закинутий у 20-е, викликає Вічність…»

— Чому ви так певні?

— Це неможливо. Таке повідомлення, опубліковане в двадцятому Сторіччі, ще швидше розірвало б Малансонове коло, ніж наші хибні дії. Однак ми ще досі тут — отже, за все своє життя в існуючій Реальності двадцятого Сторіччя Купер не зробив жодного хибного кроку, який зашкодив би тій Реальності.

— А крім того, — сказав Харлан, намагаючись вибратися з зачарованого кола причинностей, яке, здавалося, зовсім не хвилювало Твісела, — крім того, редакція журналу ніколи не погодиться надрукувати оголошення, схоже на маячню божевільного. Вона запідозрить обман або щось не менш незаконне й не наважиться вплутуватися в непевну справу. З цієї ж причини Купер не зможе написати своє оголошення Єдиною Міжчасовою Мовою.

— Отже, він муситиме діяти тонко й хитро. Він може вдатися до езопової мови. Його рекламне оголошення повинно здаватися буденним і звичним для місцевих жителів. І водночас має бути зрозумілим для нас. У ньому має міститися щось зовсім очевидне, що одразу впало б нам в око. Якийсь натяк, зрозумілий для нас із першого погляду, оскільки шукати його доведеться серед сотень інших оголошень. Скільки, на твою думку, таке оголошення може коштувати?

— Гадаю, дуже дорого.

— Купер мав запастися грішми. Крім того, сума повинна бути невелика, щоб не викликати зайвої підозри. Подумай, Харлане, який має бути розмір оголошення?

— Півколонки, — показав руками Харлан.

— Колонки?

— Розумієте, ці журнали друкувалися на папері. Текст розміщували у формі колонок.

— Так, так. Я не звик відокремлювати друкованих книг від фільмокниг. Отже, ми ще трохи наблизилися до мети. Нам слід шукати рекламне оголошення на півколонки, яке одразу підказало б нам, що його вмістив чоловік з іншого Сторіччя (з пізнішого, певна річ) і яке водночас було б звичним для Первісних людей і не викликало б у них ніяких підозр.

— А що, коли я не знайду його? — запитав Харлан.

— Знайдеш. Адже Вічність існує. Правда ж? Поки вона існує, ми на правильному шляху. Скажи мені, чи можеш ти зараз пригадати яке-небудь схоже рекламне оголошення, що потрапляло тобі на очі під час занять з Купером? Може, якесь із них хоч на мить здалося тобі незвичайним, дивним, несхожим на решту?

— Ні.

— Я не хочу, щоб ти відповідав негайно. Подумай хвилин з п’ять.

— Немає сенсу думати. Тоді, коли ми з Купером переглядали журнали, його не було в двадцятому Сторіччі.

— Прошу тебе, хлопче. Помізкуй трохи. Пославши Купера в двадцяте Сторіччя, ти спричинив деформацію. Але це ще не Зміна, деформацію можна виправити. Однак слід мати на увазі, що існують зміни з маленької літери, мікрозміни, як їх називають при Обчисленнях. Тієї самої миті, коли Купера послали у двадцяте Сторіччя, у відповідному номері журналу з’явилося рекламне оголошення. Твоя власна Реальність зазнала мікрозміни в тому розумінні, що ти з більшою ймовірністю міг би зупинити свій погляд на сторінці з рекламним оголошенням, ніж на сторінці без рекламного оголошення. Ти мене розумієш?

В Харлана аж запаморочилося в голові від тієї легкості, з якою Твісел пробирався крізь джунглі «парадоксів» Часу. Він тільки похитав головою.

— Нічого такого я не пригадую, — сказав він.

— Гаразд. А тепер скажи мені, де ти зберігаєш свою колекцію журналів?

— Я збудував спеціальну бібліотеку в Секції Два, скориставшись особливим становищем Купера.

— Чудово, — сказав Твісел. — Ходімо туди. Негайно.

У бібліотеці Твісел спочатку зацікавлено оглянув старовинні оправлені томи, тоді зняв один з полиці. Вони були такі старі, що довелося просочити папір спеціальним розчином. Потріскуючи, аркуші розламувалися в Твіселових руках від необережних рухів.

Харлан невдоволено поморщився. Іншим разом він звелів би Твіселові відійти від полиць, незважаючи на звання Обчислювача.

Старий напружено проглядав крихкі сторінки й безгучно ворушив губами.

— Оце і є та сама англійська мова, про яку так часто згадують лінгвісти? — запитав він, постукавши пальцем по сторінці.

— Атож, англійська, — пробурмотів Харлан.

Твісел поставив том на полицю.

— Громіздка штука й незручна для користування.

Харлан стенув плечима. Певна річ, у переважній більшості Сторіч, охоплених Вічністю, в ужитку були фільмокниги. У деяких, розвиненіших Сторіччях, застосовували записи на молекулярному рівні. І все ж друковані на папері книги не були нечуваною дивиною.

— Друкувати книги було дешевше й простіше, ніж виготовляти плівки, — сказав Харлан.

Твісел потер рукою підборіддя.