Кінець Вічності - Азимов Айзек - Страница 38

Приголомшений думкою, що залишився наодинці з божевільним, Харлан мимоволі відсахнувся назад. Та одразу опам’ятався. Якщо Твісел і божевільний, то не треба забувати, що він немічний дід, а до того ж незабаром настане край навіть і божевіллю.

Незабаром? А чому не одразу? Чому відстрочено кінець Вічності?

— Ти не відповів мені, — тихим, скрадливим голосом сказав Твісел. У нього в руці не було звичної сигарети і, здавалось, він не збирався діставати її. — Невже і ти вважаєш, що я дивак? Мабуть, так. Бо коли б ти вважав мене своїм другом, а не химерним, дивакуватим дідом, то поділився б зі мною своїми сумнівами. І не було б цієї дикої вихватки.

Харлан спохмурнів. Он що! Цей божевільний вважає, що схибнувся він, Харлан.

— Я при своєму розумі і зробив правильно, — сердито буркнув Харлан.

— Але ж я сказав тобі, що дівчині нічого не загрожує, — промовив Твісел.

— А я, немов останній дурень, повірив вам. Бо тільки дурень може повірити у справедливе ставлення Ради до Техніка.

— А хто тобі сказав, що про це знає Рада?

— Фінджі знав усе до подробиць, і він вибовкав.

— А як ти довідався?

— Вирвав у Фінджі зізнання під дулом випромінювача. Зброя зрівняла нас у званнях.

— Ти і це зробив тим самим випромінювачем? — Твісел показав на шкалу часометра, над якою нависали бульбашки плавленого металу.

— Атож.

— Та й наробив же він лиха, — сказав Твісел і вже різким тоном додав: — А знаєш, чому Фінджі переклав цю справу на Раду, замість того щоб самому розібратися в ній?

— Тому що він ненавидить мене і вирішив діяти напевно. Йому потрібна Нойс.

— Наївна ти людина, — сказав Твісел. — Якби йому була потрібна та дівчина, він легко оформив би свої взаємини. Не Технік став йому поперек дороги. Фінджі ненавидів мене!

Він так і не дістав сигарети, і його жовтий від тютюну палець, яким він на останньому реченні ткнув себе в груди, здавався до непристойності голим.

— Вас? — Є така штука, мій хлопчику, як політика Ради. Не кожного Обчислювача призначають членом Ради. А Фінджі з усіх сил домагався цієї посади. Він честолюбний до краю. Але я перекрив йому дорогу, бо вважаю його емоційно неврівноваженим. О Часе! Я тільки тепер до кінця зрозумів, як я мав тоді слушність… Послухай, мій хлопчику, він знав, що ти користуєшся в мене особливою прихильністю. Він бачив, як із рядового Спостерігача я зробив тебе першорядним Техніком. Він бачив, як ти ревно виконував мої завдання. Чи була в нього краща нагода, щоб помститися мені? Якби йому вдалося довести вину мого улюбленого Техніка в страшному злочині проти Вічності, то це одразу позначилося б і на мені. Я мусив би подати у відставку, і хто тоді, на твою думку, посів би моє місце?

Він підніс руку до губів, але, помітивши, що сигарети немає, утупився в простір між великим і вказівним пальцями невидющим поглядом.

«Не такий він спокійний, як удає із себе, — подумав Харлан. — Тут не до спокою. Та для чого розводити теревені, верзти казна-що, коли наближається кінець Вічності? — І знову обпекла думка: — Але чому ж Вічність досі існує? Чому досі не настав їй кінець?»

— Коли я нещодавно відпустив тебе до Фінджі, — провадив далі Твісел, — у мене вже тоді було передчуття небезпеки. Одначе в «Мемуарах Малансона» зазначалося, що ти був відсутній цілий місяць, а іншої нагоди, щоб влаштувати твою відсутність, не випало. На щастя, Фінджі перестарався.

— В чому? — втомлено запитав Харлан. Йому вже до всього було байдуже, проте Твісел говорив і говорив безупинно, і легше було брати участь в розмові, ніж намагатися не слухати його.

— Фінджі назвав своє донесення «Про непрофесійну поведінку Техніка Ендрю Харлана». Як бачиш, він удавав із себе істинного Вічного, який спокійно і незворушно виконує свій обов’язок. Хай, мовляв, Рада обурюється і робить висновки. На щастя, він і не здогадувався про твоє справжнє значення. Він і гадки не мав, що будь-яке донесення, що стосується тебе, негайно буде передано мені.

— Чому ж ви не сказали мені про це?

— А як я міг? Я не хотів тебе хвилювати у вирішальний момент завершення проекту. Я дав тобі можливість самому прийти до мене зі своїми проблемами.

Дав можливість? Харлан недовірливо скривив рота, але одразу пригадав утомлене обличчя Твісела на екрані відеофону, пригадав, як Обчислювач запитував, чи не хоче він щось сказати йому. Це було вчора. Тільки-но вчора!

Харлан похитав головою і відвернувся.

— Я одразу зрозумів, — уже лагідніше сказав Твісел, — Що Фінджі зумисне підбиває тебе на… необачний вчинок.

Харлан глянув на Твісела.

— Ви знали?

— Ти здивований? Я давно знав, що Фінджі наступає мені на п’яти. Я вже старий, мій хлопчику, мені відомі ці штучки. Якщо Обчислювач викликає підозру, можна простежити за ним. Для цього існують спеціальні пристрої, вилучені з Часу, їх зараз не побачиш і в музеях. Серед них є такі, які відомі тільки членам Ради.

Харлан із гіркотою в душі подумав про часовий бар’єр у 100 000-му. — Із донесення Фінджі та з інших джерел я одержав інформацію, на основі якої можна було легко визначити, як розвиватимуться події далі.

— А Фінджі підозрював, що ви за ним шпигуєте? — несподівано запитав Харлан.

— Можливо. Мене це не здивувало б.

Харланові пригадалися його перші дні роботи в 482-му, коли Твісел виявив до нього, молодого тоді Спостерігача, неабияке зацікавлення. Фінджі нічого не знав про проект Малансона, і те, що Твісел зацікавився Харланом, насторожило його. «Вам доводилося зустрічатись із Старшим Обчислювачем Твіселом?» — якось запитав він, і Харлан тепер виразно пригадав, що в голосі Фінджі тоді пролунало занепокоєння. Вже тоді Фінджі міг запідозрити, що Харлан — Твіселова нишпорка. Ось звідки почалася його ненависть!

— Якби ти сам прийшов тоді до мене… — вів далі Твісел.

— Прийти до вас? — вигукнув Харлан. — А як же Рада?

— З усіх членів Ради знав тільки я. — І ви їм так нічого й не сказали? — Харланові закортіло поглузувати з Твісела.

— Не сказав.

Харлан відчув, що його лихоманить. Одяг душив його. Невже цьому кошмарові не буде кінця? Пусті, безглузді балачки! Для чого? Кому це потрібно?

Чому не настав кінець Вічності? Чому не настав бажаний спокій небуття? О всемогутній Часе, невже він помилився?!

— Ти мені не віриш? — запитав Твісел.

— А чому я повинен вам вірити? — вибухнув Харлан. — Чого всі члени підкомісії прийшли подивитися на мене? Учора, за сніданком? Що їх привело, як не донесення Фінджі? Їм було цікаво глянути на дивакуватого суб’єкта, який переступив закони Вічності, але розправу над яким доводилося відкласти на один день. Всього на один день, поки буде завершено проект. Вони прийшли порадіти чужому горю в чеканні завтрашнього дня.

— Ні, це не так, мій хлопчику. Їхнє бажання подивитися на тебе йшло від чисто людської цікавості. Члени Ради — насамперед люди. Вони не могли спостерігати за стартом капсули, оскільки в «Мемуарах Малансона» не сказано, що вони могли побачити. Ось через що вони так пасли тебе очима!

— Я вам не вірю.

— Але це правда.

— Невже? А чому ж тоді за сніданком член Ради Сеннор раптом заговорив про людину, яка зустрічає саму себе? Він, безперечно, знав про мої незаконні вилазки в 482-е і про те, що я там мало не зустрів самого себе. Він дражнив мене, хитромудро розважався моїм коштом, насміхався з мене.

— Сеннор? Тебе непокоїть Сеннор? — запитав Твісел. — Коли б ти тільки знав, який це нікчема! Родом він із 803-го, а це одна з небагатьох цивілізацій, яка спотворює людське тіло на догоду так званим естетичним вимогам часу. Сеннорові ще в юності вищипали всеньке волосся на тілі.

А знаєш, як таке впливає на людину? Мабуть, здогадуєшся. Потворність руйнує зв’язок людини з її предками й нащадками. Серед Вічних дуже мало вихованців із 803-го. Всього кілька чоловік. Сеннор — єдиний з них, кого обрали до Ради за всю історію існування Вічності.

Хіба ти не бачиш, як це відбилося на його вдачі? Либонь, ти розумієш, що означає непевність у завтрашньому дні? Однак ти, мабуть, і гадки не мав, що член Ради може почуватися непевно? Сеннорові не раз доводилося вислуховувати суперечки, під час яких лунали заклики ліквідувати його Реальність, знищити ті звичаї, через які він так різко вирізняється з-поміж нас. Якщо таке станеться, він залишиться мало не єдиною потворою, якою він є. А таке колись обов’язково станеться.