Кінець Вічності - Азимов Айзек - Страница 3

Харлан спохмурнів.

— Але ж я пішов на порушення, коли не повідомив Раду Часів про вашу помилку. Проти цього порушення ви чомусь не заперечували. Якщо вже бути таким поборником правил в одному випадку, то таким самим поборником слід бути й в іншому. Сподіваюсь, ви мене розумієте?

Воєве обличчя свідчило, що він добре все зрозумів. Вой простяг руку.

— Можна глянути на ваші дані?

У Харлана відлягло від серця. Головна перепона залишилася позаду. Він напружено спостерігав за Соціологом, який, схилившись над привезеними перфострічками, мовчки вивчав їх. Тільки один раз Вой порушив мовчанку.

— Присягаю Часом, це ж зовсім незначна Зміна Реальності.

Харлан вирішив скористатися слушною нагодою.

— У тім-то й річ. На мою думку, зовсім мізерна Зміна. Нижче критичної різниці, тож я й проводжу дослідження індивідуально. Саме тому я не роблю Розрахунків у своєму Секторі. Погодьтеся, було б неетично з мого боку провадити ці Розрахунки в своєму Секторі, не переконавшись у власній слушності.

Вой нічого не відповів, і Харлан замовк, щоб ненароком не зіпсувати справу.

Нарешті Соціолог встав:

— Я передам ваші дані одному із своїх Розраховувачів Життя. Усе це триматимемо в таємниці. Сподіваюсь, ви розумієте, що це не можна розглядати як прецедент.

— Певна річ.

— Отже, якщо ви не заперечуєте, я хотів би бути свідком Зміни Реальності. Хочеться вірити, що ви зробите нам честь і здійсните МНЗ особисто.

Харлан кивнув головою:

— Всю відповідальність беру на себе.

Коли вони увійшли в спостережну камеру, там уже світилися два екрани. Інженери настроїли їх на потрібні координати в Просторі та Часі й пішли. Харлан і Вой були самі в кімнаті, що сяяла вогнями. (Блиск молекулярних плівок сліпив очі, але Харлан дивився тільки на екрани).

Обидва зображення були нерухомі. Вони немов завмерли відтоді, як почали відбивати математично точні моменти Часу.

Одне зображення мало яскраві природні кольори. Харлан упізнав у ньому машинний зал експериментального космічного корабля. Двері були прочинені, і крізь щілину виднівся лискучий черевик з червоного напівпрозорого матеріалу. Черевик залишався нерухомим. Усе немов вимерло. Якби зображення було різкіше й дозволяло розгледіти окремі порошинки в повітрі, то й вони висіли б нерухомо.

— Дві години тридцять шість хвилин машинний зал буде порожній, — сказав Вой. — У нинішній Реальності, певна річ.

— Знаю, — буркнув Харлан, натягуючи рукавиці. Окинувши швидким поглядом полицю, він запам’ятав розташування потрібної коробки, виміряв відстань до неї кроками, прикинув, куди її слід перемістити. Тоді глянув на другий екран.

Якщо машинний зал перебував у Часі, який стосовно даного Сектора Вічності вважався «теперішнім», і його зображення мало чіткі обриси й природні кольори, то зображення на другому екрані було віддалене в майбутнє від першого на двадцять п’ять Сторіч, а тому було повите блакитним серпанком, як і кожне «майбутнє».

То був космічний порт. Темно-блакитне небо, металеві конструкції із синюватим відтінком на блакитно-зеленому грунті. На передньому плані стояв блакитний циліндр незвичайної форми, опуклий, немов роздутий внизу. Дві такі самі конструкції виднілися на задньому плані. Усі три циліндри дивилися розщепленими носами вгору. Розколина глибоко розрізала корпуси кораблів.

Харлан насупив брови.

— Який у них чудернацький вигляд!

— Електрогравітація, — сказав Вой. — За всю історію людства тільки в 2481-му Сторіччі були створені електрогравітаційні космічні кораблі. В них немає ні камер згоряння, ні ядерних установок. Вони мають приємний, естетичний вигляд. Шкода, що Зміна знищить їх, дуже шкода! — У спрямованому на Харлана погляді промайнув осуд.

Харлан стиснув губи. Звичайно, осуд! А чого ще він міг чекати? Адже він Технік.

Безперечно, дані про вживання наркотиків зібрав якийсь Спостерігач. На основі цих даних Статистик показав, що в нинішній Реальності число наркоманів збільшилося й досягло рекордної цифри. Якийсь Соціолог — можливо, навіть сам Вой — розробив Психологічну характеристику суспільства. І, нарешті, Обчислювач розрахував Зміну Реальності, яка зводить вживання наркотиків до безпечного рівня, і водночас виявив, що побічним ефектом такої Зміни стане зникнення електрогравітаційних космічних кораблів. Десятки, сотні людей, котрі посідали найрізноманітніші посади у Вічності, доклали рук до цього проекту.

Але тепер нарешті для втілення проекту в життя на перше місце має вийти Технік, може, й сам Харлан. Дотримуючись розроблених для нього інструкцій, Технік повинен здійснити Зміну Реальності. І тоді на нього посиплються обвинувачення всіх інших. Їхні гордовиті погляди скажуть: «Не ми, а ти зруйнував це прекрасне творіння людських рук». Вони перекладуть власну вину на його плечі, осуджуючи й уникаючи його.

— Кораблі не беремо до уваги, — різко сказав Харлан. — Нас із вами повинна цікавити лише ота комашня.

«Комашнею» були люди. Поряд з гігантськими космічними кораблями вони й справді здавалися карликами, так само, як Земля і все земне суспільство здається мізерним з висоти космічного польоту.

Маленькі, немов лялькові, фігурки групками стояли на космодромі. Вони застигли в кумедних позах із піднятими тоненькими ручками та ніжками.

Вой стенув плечима.

Харлан почепив портативний генератор Темпорального поля на зап’ясток лівої руки.

— Берімося до діла.

— Одну секунду. Я зв’яжусь із Розраховувачем Життя і довідаюся, коли він зможе виконати ваше прохання. Я хочу одразу і з цим покінчити.

Вой вправно застукотів маленьким рухливим контактом, й у відповідь почулося клацання. «Ось іще одна характерна риса цього Сектора Вічності, — подумав Харлан, — звуковий код. Мудро придумано, але надто претензійно, як і ті молекулярні плівки».

— Він каже, що впорається години за три, — промовив нарешті Вой. — До речі, йому дуже сподобалося ім’я тієї особи. Нойс Ламбент. Жінка, звичайно?

У Харлана перехопило в горлі.

— Жінка.

Губи Воя скривилися в посмішку.

— Милозвучне ім’я. Я б і сам не проти глянути на неї. Ось уже кілька місяців у цьому Секторі не було жодної жінки.

Харлан нічого не відповів, побоюючись, що голос може виказати його. Він тільки пильно подивився на Соціолога й рвучко відвернувся.

Відсутність жінок була єдиною вадою Вічності. Харлан узнав про цю ваду одразу після першого свого входу у Вічність, але особисто відчув її на собі тільки тоді, коли вперше зустрів Нойс. Відтоді покотився він як з гори, зрадив клятву Вічності і все, у що свято вірив досі.

Заради чого?

Заради Нойс.

Йому не було соромно, і це по-справжньому мордувало його. Йому не було соромно. Він не відчував провини за цілу низку скоєних злочинів, проти яких неетичне використання секретного Розрахунку Життя сприймалося як не варта уваги дрібниця.

Якщо треба буде, він піде на ще тяжчий злочин.

Цієї миті в голові його зблиснула страшна думка. І хоч Харлан одразу із жахом прогнав її геть, у глибині душі він був певний, що вона, з’явившись раз, повернеться знову.

Думка була проста: якщо не залишиться нічого іншого, він знищить Вічність.

Найстрашніше було усвідомлення того, що він здатний зробити це.