Кінець Вічності - Азимов Айзек - Страница 28

Голос Харлана звучав глухо. Його лютило, що в очах Фінджі не було страху, а тільки тривога. Обчислювач узяв сорочку й мовчки почав одягатися.

Харлан провадив далі:

— Чи знаєте ви, Фінджі, які переваги має Технік? А втім, звідки вам знати? Ви ніколи не були Техніком — де вже вам їх оцінити! Всі відвертаються від Техніка й намагаються не помічати, куди він іде і що робить. Я, наприклад, можу завітати до бібліотеки Сектора й узяти там усе, що мені заманеться, поки бібліотекар сидить із заклопотаним виглядом, увіткнувшись носом у свої папери й удаючи, ніби нічого не помічає. Я можу пройтися житловими коридорами 482-го, й усі зустрічні відводитимуть очі, а потім присягатимуться, що не бачили мене. Не помічати Техніків стало звичкою Вічних. Отже, як бачите, я можу чинити все що завгодно і йти куди мені заманеться. Я можу також удертися до приватного помешкання Обчислювача, який очолює Сектор, і під дулом пістолета змусити його сказати правду. Ніхто не зупинить мене.

Вперше після приходу Харлана Фінджі озвався:

— Що ви там тримаєте?

— Зброю, — сказав Харлан і вийняв з-під сорочки руку із затиснутим пістолетом. — Упізнаєте?

Дуло пістолета тьмяно поблискувало й на кінці переходило в гладенький розтруб.

— Якщо ви тільки вб’єте мене… — почав Фінджі.

— Не вб’ю, не бійтеся, — сказав Харлан. — Під час минулої нашої зустрічі у вас був анігілятор. Це не анігілятор. Цю зброю винайшли в одній із Реальностей 575-го. Її вилучили з Реальності. Паскудна річ, скажу вам. Нею можна вбити людину, а за низького випромінювання енергії уражати больові центри нервової системи й викликати параліч. Її називають — точніше називали — нейронним випромінювачем. Працює безвідмовно. Я перевірив на собі. — Харлан показав скарлючений мізинець. — Дуже неприємне відчуття, повірте мені.

Фінджі занепокоєно зіщулився.

— Заради Часу, чого вам від мене потрібно?

— Я вимагаю розблокувати капсульні шахти в 100 000-му.

— Розблокувати шахти?

— Не клейте із себе дурника. Вчора ви розмовляли з Твіселом. А сьогодні всі шахти заблоковано. Я хочу знати, що ви сказали Твіселові. Я хочу знати, що ви встигли накоїти після тієї розмови і які ваші подальші наміри. Побий мене Час, Обчислювачу, коли ви не скажете мені правди, я скористаюся випромінювачем. Ви пошкодуєте, якщо сумніваєтесь у моїх словах.

— Тоді слухайте… — Від хвилювання Фінджі ковтав слова, і на його обличчі проступив страх, змішаний із гнівом. — Хочете правду — наставляйте поли! Ми все знаємо про вас і Нойс.

Харлан закліпав очима.

— Що ви знаєте?

— Невже ви думали, що вам пофортунило втекти непомітно, без усяких наслідків? — Розмовляючи, Обчислювач не зводив очей з нейронного випромінювача. На лобі в нього заблищали росинки поту. — Невже після того як ви дали собі волю під час Спостереження, ви думали, що за вами не стежитимуть? Я був би не вартий звання Обчислювача, якби спустив вас із ока. Ми знали, що ви забрали Нойс у Вічність. Ми все знали із самого початку. Ви хотіли правди. От і тіштесь.

У цю мить Харлан зневажав себе за власну тупість.

— Ви все знали?

— Атож. Нам відомо, що ви вивезли її в «Приховані Сторіччя». Ми знали про кожен ваш крок, поки ви пробиралися в 482-е, щоб прихопити із собою її речі. Ви пошилися в дурні потоптавши ногами присягу Вічного.

— Чому ж тоді ви не зупинили мене? — Харлан пив до дна гірку чашу власного приниження.

— Вам ще треба правди? — В міру того, як Харлан занепадав духом, Фінджі, здавалось, набирався сміливості.

— Кажіть.

— Тоді я скажу вам: із самого початку я не вважав вас вартим звання Вічного. Можливо, ви талановитий Спостерігач, непоганий Технік, але не Вічний. Я доручив вам останню роботу тільки для того, щоб довести це Твіселові, який панькається з вами казна-чому. Я не лише хотів перевірити суспільство в особі тієї дівчини, Нойс. Передовсім я перевіряв вас, і ви не витримали перевірки, як я й сподівався. А тепер сховайте свою пукавку, цей випромінювач, чи як ви там його називаєте, й ушивайтеся звідси геть.

Харлан щосили намагався зберегти почуття самоповаги, однак нічого не міг вдіяти з собою. Йому здавалося, ніби мозок його затвердів, втратив чутливість, як і отой скарлючений мізинець на лівій руці. — І ви прийшли тоді до мене в кімнату, щоб штовхнути мене на злочин?

— Саме так. А якщо висловлюватися точніше, я спокушав вас. Я тоді сказав вам чисту правду, що тільки в тій Реальності ви могли зберегти Нойс. А ви почали діяти не як Вічний, а як шмаркач. Втім, я цього від вас і чекав.

— Я й зараз діяв би так само, — відрубав Харлан. — Оскільки вам усе відомо, то, як ви самі розумієте, мені нема чого втрачати.

Він приставив дуло випромінювача до товстого живота Фінджі й просичав крізь стиснуті зуби.

— Що ви зробили з Нойс?

— Уявлення не маю.

— Не брешіть. Що ви зробили з Нойс?

— Я вже сказав: не знаю.

Харлан міцно стис рукоятку випромінювача; голос його звучав зовсім тихо.

— Спочатку в ногу. Вам буде дуже боляче.

— Заради Часу, вислухайте мене. Зачекайте.

— Гаразд. Що ви зробили з нею?

— Ні, послухайте мене. Досі ваші вчинки були просто порушенням дисципліни. Це не зашкодило Реальності. Я перевірив. Вас можуть лише розжалувати. Та коли ви вб’єте мене або скалічите, то це вважатиметься як напад на старшого званням. За це на вас чекатиме смертна кара.

Така погроза викликала в Харлана лише зневажливу посмішку. Після всього, що сталося, смерть була б для нього найкращим порятунком.

Фінджі, видно, не зрозумів причини його посмішки, бо поквапливо додав:

— Не думайте, що у Вічності не вдаються до смертної кари — просто ви про неї ніколи не чули. Ми, Обчислювачі, добре знаємо про такі речі. Скільки людей було страчено! І робиться це простіше простого. В будь-якій Реальності трапляється чимало різних катастроф, після яких не знаходять трупів. Ракети вибухають у повітрі, аеролайнери падають в океан або дощенту розбиваються в горах. Засудженого до страти садовлять в один з приречених кораблів за кілька хвилин чи секунд до катастрофи. Вам таке підходить?

Харлан здригнувся.

— Якщо ви хочете залякати мене, нічого не вийде. Послухайте, що я скажу. Я не боюся ніякої кари. Крім того, я маю твердий намір взяти з нею шлюб. Вона потрібна мені зараз. Вона не існує в теперішній Реальності 482-го, немає в неї і Аналога. Отже, немає і причин заборонити нам законний шлюб.

— Шлюб суперечить приписам, установленим для Техніків…

— Ми віддамо це на вирішення Ради Часів, — сказав Харлан. В ньому нарешті прокинулася гордість. — Я не боюся відмови, так само, як не боюся вбити вас. Я не простий Технік.

— Тільки тому, що ви Твіселів Технік? — На круглому, спітнілому обличчі Фінджі з’явився якийсь дивний вираз — чи то ненависть, чи тріумф, чи те й те воднораз.

— Причина набагато важливіша, — сказав Харлан. — А тепер…

З похмурою рішучістю Харлан поклав палець на пускову кнопку.

— Тоді звертайтеся до Ради! — перелякано закричав Фінджі. — Рада Часів знає все. Якщо ви така поважна особа… — Задихаючись, Фінджі не зміг докінчити фразу.

Харланів палець нерішуче ворухнувся на пусковій кнопці.

— Що знає Рада?

— Невже ви думаєте, що в такій справі я діяв би сам? Я доповів про все Раді одразу після Зміни Реальності. Ось копія моєї доповідної записки.

— Стояти на місці! Ані руш!

Однак Фінджі не звернув уваги на окрик. Він так прудко метнувся до картотеки, немов у нього вселився злий дух. Знайшовши код потрібного донесення, він поквапливо набрав його. Зі щілини столу поповзла срібляста стрічка, де простим оком можна було побачити складне мереживо цяток.

— Хочете послухати? — запитав Фінджі й, не дочекавшись відповіді, вставив стрічку у відтворювач звуку.

Харлан слухав немов у заціпенінні. Все було зрозуміло. Фінджі доповів Раді про його дії в усіх подробицях. Він детально повідомив про кожен його вихід у Час. Наскільки міг пригадати Харлан, тут не було пропущено жодного факту.