Кінець Вічності - Азимов Айзек - Страница 12

Харлан кивнув головою. «Невже Фінджі має мене за Учня?» — подумав він.

Фінджі провадив далі:

— Однак є речі, про які Часів’яни не повинні знати. І насамперед про те, як ми, в разі потреби, змінюємо Реальність. Такі знання можуть призвести до жахливих наслідків. А тому слід завжди викреслювати з Реальності будь-які обставини, що сприяли б одержанню Часів’янами інформації про нашу справжню діяльність. Хоч би там як, але час від часу в тому або тому Сторіччі з’являються небажані повір’я щодо Вічності. Вони зароджуються переважно серед правлячих кіл, тобто в тих групах людей, що найчастіше заходять з нами у контакт і водночас відіграють важливу роль у формуванні так званої громадської думки.

Фінджі зробив паузу, немов чекав від Харлана запитань або коментарів. Та Харлан уперто мовчав.

— Відтоді, як близько року тому… біороку тому ми здійснили Зміну Реальності 433-486, серійний номер Ф-2, — вів далі Фінджі, — з’явилися ознаки подібного, небажаного для нас повір’я. Я проаналізував обставини, що породили його, дійшов певних висновків і подав свої рекомендації Раді Часів. Однак Рада Часів відхилила їх, мотивуючи тим, що вони грунтуються на малоймовірних даних. Рада наполягає на тому, щоб підтвердити мої рекомендації прямим Спостереженням. Це надто делікатна справа, й тому я попросив доручити її саме вам, і з цієї ж причини Обчислювач Твісел погодився задовольнити моє прохання. Тоді я вирішив знайти аристократку, яка б жадала працювати у Вічності. Я знайшов її, зробив своєю секретаркою й працював з нею в тісному контакті, аби пересвідчитися, чи підходить вона для нашої мети…

«В тісному контакті! Точно сказано», -» подумав Харлан.

Його гнів був спрямований не так проти жінки, як проти самого Фінджі.

— Вона підходить нам з усіх поглядів, — провадив далі Фінджі. — Ми її негайно повернемо в Час. Поселившись у її домі, ви матимете нагоду вивчати життя людей її кола. Тепер ви розумієте, для чого я взяв її сюди на роботу й чому хочу, щоб ви пожили в неї?

— Я вас чудово розумію, запевняю вас, — відповів Харлан, не приховуючи іронії.

— Отже, ви приймаєте мою пропозицію?

Коли Харлан вийшов з кабінету, його поривало палке бажання дати Обчислювачеві бій. Фінджі не вдасться обхитрувати його! Він не дозволить пошити себе в дурні! І, звичайно, передчуття майбутнього поєдинку, твердий намір перехитрувати Фінджі пояснювали те радісне збудження, яке охопило його, коли він подумав про наступну подорож у 482-е.

Тільки це, а не щось інше.

Розділ 5

ЧАСІВ’ЯНКА

Маєток Нойс Ламбент був розташований у затишній, безлюдній місцині, поблизу одного з найбільших міст Сторіччя. Харлан добре знав те місто, навіть краще, ніж будь-хто з його численних жителів. Працюючи Спостерігачем у цій Реальності, він відвідав тут кожен квартал і кожне десятиріччя.

Він добре знав місто і в Часі, і в Просторі. Він міг уявити собі його як єдиний живий організм, що перебуває у постійному розвитку зі своїми злетами й падіннями, радощами й тривогами. Тепер він мав прожити у ньому тиждень — коротку мить в уповільненому житті цього бетоново-сталевого велета.

Його попередні дослідження дедалі більше зосереджувалися на вивченні «періеків» — найбагатших і найвпливовіших громадян міста, які визнавали за краще жити в затишних позаміських котеджах.

Як і в багатьох інших Сторіччях, у 482-му матеріальні блага розподілялися нерівномірно. Соціологи пояснювали це з допомогою спеціального рівняння (воно друкувалося в пресі, але Харлан мало що з нього зрозумів). Рівняння власне визначало три умови розподілу матеріальних благ для будь-якого Сторіччя, і в 482-му ці умови були на межі можливого. Соціологи похитували головами й казали, що коли нові Зміни Реальності не поліпшать становище, то виникне потреба в «найретельніших Спостереженнях».

Як уже було сказано, рівняння вказувало на несправедливі умови розподілу матеріальних благ. Це означало, що існує привілейований клас, дозвільний витончений спосіб життя якого — в найкращі часи — сприяв розвиткові культури. І поки не виявився жахливий бік такого способу життя, поки привілейований клас ще не зовсім забував про відповідальність за наслідки своїх привілеїв, поки загнивання культури не ставало очевидним, Вічні закривали очі на нерівномірний розподіл матеріальних благ і виправляли інші, менш привабливі невідповідності в світі.

Поступово Харлан почав розуміти все це. Раніше, перебуваючи в Часі, він зупинявся на ночівлю у готелях найбідніших кварталів міста, де приїжджому було легко залишитися непоміченим, де на чужого ніхто не звертав уваги і де одним менше чи більше — не мало ніякого значення, а тому присутність Спостерігача нічим не загрожувала Реальності. А коли й це ставало небезпечно, коли могло дійти до критичної точки, внаслідок чого розсипався б картковий будиночок Реальності, Харлан ночував просто неба, де-небудь під живоплотом.

У нього навіть зробилося звичкою мати на прикметі тини, поблизу яких не вештаються уночі фермери, волоцюги чи бездомні собаки.

А тепер Харлан ніжився в ліжку, зробленому з речовини, просоченої силовим полем. То був особливий сплав речовини й енергії, який використовувався у суспільствах з найвищим рівнем економіки. Протягом багатьох століть такий сплав застосовувався рідше, ніж чиста речовина, але частіше, ніж чиста енергія. В усякому разі, постіль зручно облягала тіло, ставала твердою, коли він лежав, пружно й легко піддавалася, коли він хотів поворухнутись або перевертався на другий бік.

Харлан неохоче визнав зручність таких речей, але водночас схилявся до мудрого правила, що закликало кожен Сектор Вічності жити за «середньою шкалою» свого Сторіччя і не прагнути до розкоші. Тоді краще знатимеш проблеми, гостріше відчуєш «дух» Сторіччя й уникнеш соціологічних крайнощів.

«А непогано все-таки жити серед аристократів», — подумав Харлан. І вже засинаючи, він згадав про Нойс.

Йому снилося, що він присутній на засіданні Ради Часів. Незворушно сидить, зімкнувши перед собою пальці рук і зверхньо дивиться на маленького, зовсім крихітного Фінджі, а той тремтить від жаху, вислуховуючи ухвалу, що прирікає його на вічне Спостереження в одному з невідомих Сторіч, десь далеко-далеко в Майбутньому.

Нещадні слова вироку злітають з Харланових уст, а праворуч від нього сидить Нойс Ламбент.

Спершу Харлан і не помітив її, але тепер дедалі частіше позирає на дівчину, і в голосі його поступово пропадає рішучість.

Невже ніхто, крім нього, її не бачить? Усі члени Ради спрямували свої погляди кудись удалину, й тільки Твісел усміхається Харланові, дивлячись крізь Нойс, ніби її тут немає.

Харлан хоче наказати їй вийти, але слова застрягають у горлі. Намагається відштовхнути дівчину, але руки не слухаються його.

Фінджі починає сміятися… голосніше… ще голосніше…

…І раптом він зрозумів, що це сміється Нойс Ламбент.

Харлан розплющив очі й кілька секунд дивився на дівчину, перш ніж збагнув, де він і як сюди потрапив. Кімната була залита яскравим сонячним світлом.

— Ви так стогнали уві сні й лупцювали подушку, — сказала вона. — Щось погане приснилось?

Харлан промовчав.

— Ванна готова, — щебетала Нойс. — І одяг також. Я принесла вам запрошення на сьогоднішній вечір. Якось дивно знову повернутися до свого звичного життя після такого тривалого перебування у Вічності!

Харлана стривожила її балакучість.

— Сподіваюсь, ви нікому не сказали, хто я?

— Звичайно, ні.

Звичайно, ні! Фінджі мав потурбуватися про таку дрібницю, запрограмувавши психіку дівчини під наркозом. Та міг і подумати, що така пересторога зайва. Після того, як побував з нею в «тісному контакті».

Ця думка дратувала Харлана.

— Буде краще, коли ви мене турбуватимете якомога менше, — промовив він.

Нойс ураз знітилася, подивилася на нього якось непевно й вийшла.

У похмурому настрої Харлан прийняв ванну й одягся. Навряд чи він розважатиметься на сьогоднішній вечірці. Йому доведеться уникати розмов, триматися якомога непримітніше, підпираючи стінку десь у кутку, аби не привертати до себе уваги гостей. Його справжнє призначення — все слухати, спостерігати й робити висновки. Інших обов’язків тут у нього немає.