Людина, що знайшла своє обличчя - Беляев Александр Романович - Страница 34

ТВІЙ НІС — ТВОЄ БАГАТСТВО

Гофман сидів у глибокому шкіряному кріслі і курив люльку, коли в кімнату вбіг Престо з запаленими після безсонної ночі очима, обвітреним обличчям, збуджений більше, ніж звичайно.

— Я чекав вас до трьох годин ночі, — сказав Гофман.

Гофман нерідко жив по кілька днів на віллі Престо, яка містилася недалеко від кіностудії містера Пітча і К. Відомий кінооператор Гофман був тінню Престо. Він стежив за кожним рухом, за кожним новим поворотом кіноартиста, щоб переносити на плівку найоригінальніші пози і найбільш вдалі мімічні моменти у грі рухливого обличчя. Тоніо і Гофман були великими друзями.

— Де ви пропадали? — спитав Гофман, пускаючи з рота клуби диму.

— Я тільки що від Гедди Люкс. Здається, я вбив її сміхом.

— Це ваша спеціальність, — не надаючи особливого значення словам Престо, сказав Гофман.

— Так, так… За гріхи батьків я нагороджений цим прокляттям.

— Чому ж прокляттям, Тоніо? Це чудовий дар. Сміх — найцінніша валюта. Так було завжди.

— Так, але чим викликається цей сміх? Можна смішити людей дотепними думками, веселими розповідями. А я смішу своєю потворністю.

— Леонардо да Вінчі сказав, що велика потворність зустрічається так само рідко, як і велика краса. Він особливо ретельно розшукував скрізь людей, які відзначалися виключною потворністю, і зарисовував їх обличчя в своєму альбомі. А ви… ви, по суті, навіть не дуже й потворні. Надзвичайний комізм викликається не стільки вашим зовнішнім виглядом, скільки суперечністю між величчю почуттів вашої душі і мізерністю тілесної оболонки та цими жестами картонного паяца. Ви чудово заробляєте, користуєтесь колосальним успіхом.

— От оце воно й є. Велич почуттів! Ах, Гофман, у цьому все моє нещастя. Так, я людина високих почуттів, але з тілом кретина. Я дуже нещасний, Гофман. Гроші, слава — все це добре, поки добиваєшся їх. Кохання жінки… Я одержую щоденно сотні листів од поклонниць з усіх кінців світу. Але хіба любов керує моїми кореспондентками? Їх приваблює моє багатство, моя слава. Це або сентиментальні старі діви, або продажні душі, які хочуть багатства і прагнуть похизуватися в ролі дружини такого відомого чоловіка, як я. А от Гедда Люкс… Сьогодні я втринадцяте освідчився їй. І вона відмовилась… Але тепер досить. На чортовій дюжині можна зупинитися. Найбільше моє горе в тому, що я по натурі трагічний актор, а змушений бути паяцом. Ви знаєте, Гофман, я ж вкладаю у виконання трагічних ролей усю свою душу, а люди сміються.

Престо підійшов до дзеркала і погрозив кулаком власному відображенню.

— О, проклята пика!

— Ви чудові, Тоніо! — вигукнув, посміхнувшись, Гофман. — Цей жест — щось нове. Дозвольте мені сходити за апаратом.

Престо обернувся і з докором подивився на Гофмана.

— І ти, Брут!.. Слухайте, Гофман, почекайте, не йдіть нікуди. Побудьте хоч один раз тільки моїм другом, а не кінооператором. Скажіть мені, чому така несправедливість? Ім’я і прізвище можна перемінити, костюм, місце проживання можна перемінити, а своє обличчя — ніколи! Воно як прокляття лежить на тобі.

— Недогляд батьків, — відповів Гофман. — Коли народжуватиметеся вдруге, зажадайте спочатку, щоб батьки показали вашу карточку, і, якщо вона не буде схожа на херувима, не народжуйтесь.

— Не жартуйте, Гофман. Для мене це надто серйозне питання. От перетворився я з нещасного потвори, з голяка на мільйонера. Але на все моє багатство я не можу купити собі п’яти міліметрів, яких невистачає, щоб зробити благообразним хоча б тільки мій ніс.

— Чому ж не можете? — їдьте в Париж, там вам зроблять операцію. Вприснуть парафін під шкіру і зроблять із вашої туфлі чудову грушу дюшес. Або, ще краще, зараз носи переробляють хірургічним способом. Пересаджують кісточки, шкіру. Кажуть, у Парижі багато таких майстерень. На вивісці так і написано: «Ремонтую носи. Римські та грецькі на п’ятдесят процентів дорожче».

Тоніо похитав головою.

— Ні, це не те… Я знаю одну дівчину. В дитинстві вона перенесла якусь тяжку хворобу, здається дифтерит, після чого у неї запало перенісся. їй недавно зробили операцію. І треба сказати, що операція мало допомогла. Ніс лишився майже таким потворним, як і був. До того ж шкіра на переніссі вирізняється білуватою плямою.

— Може, робив поганий хірург. Стривайте… чого ж іще? Цими днями я читав у газеті, що, здається, в Сакраменто живе лікар Цорн, який робить справжні чудеса. Цорн діє на якусь залозу, мечовидну чи щитовидну— не пам’ятаю, і ще на залозу в мозку, від чого у людини змінюється не тільки обличчя, але й усе тіло, зріст стає вищий, кінцівки довші. А втім, можливо, усе це газетна вигадка.

— В якій газеті ви читали це? — збуджено запитав Престо.

— Далебі, вже не пам’ятаю. В Сакраменто в редакції будь-якої газети вам скажуть його адресу.

— Гофман, я їду! Іду негайно. Себастьян!.. Себастьян!

Увійшов старий слуга.

— Себастьян, скажи шоферові, щоб він готував машину.

— Шофер спить, ви вчора замучили його, — буркотливо сказав Себастьян.

— Так, правда, нехай спить. Себастьян, виклич таксі, укладай білизну і костюми в чемодан. Я їду.

— Не дурійте, завтра зйомка, — сказав з тривогою Гофман.

— Нехай відкладуть. Скажіть, що я захворів.

— Будьте розсудливі, Тоніо. Адже якщо лікар справді змінить вашу зовнішність, то ви вже не зможете закінчити роль мейстерзингера у фільмі «Любов і смерть». А за контрактом ви зобов’язані це зробити.

— К чорту контракт!

— І ви заплатите неустойку!

— К чорту неустойку! Скажіть, Гофман, можу я на вас покладатись, як на друга?

Гофман кивнув головою.

— Так ось що, — подумавши вів далі Престо, — я не знаю, на який час затримає мене лікар. Якщо не вийде діло у Сакраменто, я їду в Париж. На всякий випадок я визначаю більше часу, ніж, можливо, треба буде: я їду на чотири місяці. Ви давно хотіли побувати на Сандвічевих островах. Їдьте. Відпочиньте, провітріться і привезіть чудовий видовий фільм. Ви ж без апарата існувати не можете. Мою віллу прекрасно збереже Себастьян. На нього цілком можна покластися. Себастьян! Чемодан готовий?

— Востаннє кажу вам: одумайтесь, — промовив хвилюючись Гофман. — Адже ваш ніс — це ваше багатство.

— Та де ж ти, Себастьян? Ти викликав по телефону таксомотор?

ЧАРОДІЙ ЦОРН

Газети не збрехали: лікар Цорн існував. У Сакраменто перший готельний служитель, якого запитав Престо, повідомив його адресу.

— Доктор Цорн! Хто ж його не знає! Це справжній чародій! — відповів лакей.

Престо ще не зовсім вірив, — можливо, лакей підкуплений, і його слова — проста комерційна реклама, але інтерес до Цорна посилився. Тоніо поснідав і, не відпочивши як слід після дороги, звелів подати рахунок, йому довелося заплатити за добу, хоч він тільки поснідав у готелі.

Через кілька хвилин Престо їхав уже в автомобілі по родючій прерії долини Сакраменто. Шофер впевнено вів машину. Було видно, що він уже не раз відвозив пацієнтів до доктора Цорна.

З широкої автостради машина звернула праворуч на вужчу, але таку ж прекрасну гудроновану дорогу. Забризкана краплями машинного масла і натерта безліччю шин, дорога лисніла металевим блиском і сяяла в сонячному промінні, мов темна річка. Характер місцевості змінився. Річка Сакраменто лишилася збоку. З’явилися невеличкі горби, вкриті гаями (очевидно, штучно посадженими в цій майже безлісій місцевості) вічнозеленого дуба, червоного дерева, сахарної сосни, кипарисів, оливкових дерев. На узліссях росли кактуси, верес, молочай. Інколи зустрічалися апельсинові плантації. Гаряче повітря приносило запах хвої і польових квітів.

Коли шофер зупинився біля колонки, щоб поповнити запас бензину і освіжити в маленькому придорожньому готелі пересохле горло склянкою льодяного оранжаду, Престо вийшов із машини. Йому теж хотілося пити, його, як і скрізь, впізнали. Зчинилася метушня. Хазяїн посміхаючись стояв біля дверей і кланявся Тоніо, мов давньому знайомому. З вікон виглядали жіночі та дитячі обличчя так, ніби вони дивилися на екран, чекаючи нового смішного трюку знаменитого артиста. Тоніо поморщився. Сьогодні його більше, ніж завжди, дратувала увага публіки.