Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Повернення з зірок - Лем Станислав - Страница 42
А вранці все почалося спочатку. У перші години вона ще соромилась, а може, це була зневага до мене, або ж вона сама себе зневажала за те, що сталося; незадовго до обіду мені вдалося вмовити її трохи прогулятися. Ми їхали по шосе вздовж велетенських пляжів. Тихий океан лежав під сонцем, гомінливий велет у білій та золотій піні, а на ньому, аж до обрію — барвисті клаптики вітрил. Я зупинив машину там, де пляжі закінчувалися, несподівано переходячи у невисоку скелясту кручу. Шосе тут круто повертало і, зробивши крок від його краю, можна було бачити з гори бурхливий прибій. Потім ми повернулися на обід. Усе було знову, як напередодні, а в мені все завмирало від думки про ніч, бо я не хотів, не хотів так. Коли я не дивився на неї, то відчував на собі її погляд. Я намагався відгадати, що ховається за зморшками, які знову з’являлися на її чолі, за несподіваними поглядами, і не знаю, як і чому — за кілька хвилин до вечері, коли ми вже сідали за стіл, зненацька наче хтось одним ударом розчерепив мені голову, — я зрозумів усе. Мені хотілося бити себе кулаками за те, що я був таким егоїстичним дурнем, таким негідником, що сам себе ошукує, — і я сидів закам’янілий, тільки ця буря вирувала в мені, піт виступив на чолі, я відчув раптову слабість. Вона спитала:
— Що з тобою?…
— Ері, — прохрипів я, — я лише зараз… Присягаюсь тобі! Лише зараз я зрозумів, лише зараз, що ти пішла зі мною, бо боялася, що я… Так?
Очі її розширилися від подиву, вона дивилася на мене уважно, наче підозріваючи якесь шахрайство, комедію.
Вона кивнула головою.
Я скочив з місця.
— Поїхали!
— Куди?
— До Клавестри. Спакуй речі. Будемо там… — я глянув на годинник, — за три години. Вона стояла нерухомо.
— Справді?… — спитала вона.
— Справді, Ері! Я не знав. Так розумно. Цьому важко повірити. Однак є якісь межі. Так, є межі. Ері, я ще цього добре не розумію — як я міг так, адже я обманював себе самого! Та не знаю, все одно, тепер це вже байдуже.
Вона уклала речі — так швидко… Все в мені ламалося й руйнувалося, але зовні я був зовсім, майже зовсім спокійний. Сівши біля мене в машині, вона сказала:
— Халь, пробач мені.
— Що… ага! — зрозумів я. — Ти думала, що я знаю?
— Так.
— Добре. Не будемо про це говорити.
І знову я помчав із стокілометровою швидкістю; пробігали котеджі жовті, білі, сапфірові, дорога звивалася, я збільшував швидкість, рух на шосе спочатку був сильний, а потім не дуже, котеджі меркли, небо стало темно-блакитним, з’явилися зорі, а ми мчали вперед під пронизливий свист вітру.
Все навколо потемніло, узгір’я ставали силуетами, шеренгами сірих горбів, дорога звивалася в сутіні широкою фосфоризуючою стрічкою. Я впізнав перші будинки
Клавестри, знайомий поворот, живоплоти. Біля входу я зупинив маціиііу, виніс її речі в садок під веранду.
— Не хочу заходити туди… Розумієш?
— Розумію.
Я відвернувся, не міг з нею прощатися. Вона доторкнулась до моєї руки, я здригнувся мов опечений.
— Халь, дякую…
— Не кажи нічого. Будь ласка, нічого не кажи. Я втік. Стрибнув у машину, рушив, рівне гудіння мотора на якусь мить заспокоїло мене. Звичайно, вона боялася, що я його вб’ю! Вона ж бачила, що я намагався вбити ні в чому не винного Олафа лише через те, що він не дозволив мені… — а зрештою! — зрештою нічого. Я кричав у машині, я міг дозволити собі все, я був один, мотор заглушував моє безумство — і навіть не пам’ятаю, коли зорієнтувався, що мені робити. І знову, як і перед тим, прийшло заспокоєння. Вже не таке. Бо те, що я скористався такою жахливою ситуацією і таким способом змусив її піти зі мною і все робив заради цього — то було найгірше, що я міг собі уявити, оскільки в мене відняли навіть спогади, згадку про ту ніч — усе! Я сам власними руками знищив усе це і через свій безмежний егоїзм, засліплений, я не зміг побачити того, що було найважливішим, найочевиднішим: адже ж вона не обманювала, коли говорила, що не боїться мене. Напевне, боялася не за себе, а за нього.
За шибками летіли вогники, передмістя було невимовно гарне, а я, роз’ятрений, спустошений, переходив з одного віражу у другий, аж шини сичали; туди, до Тихого океану, до тих скель; в якусь мить, коли машину кинуло сильніше, ніж я цього сподівався, і вона вийшла правими колесами за край шосе, я злякався; це тривало якусь долю секунди, а потім я вибухнув шаленим реготом, що побоявся загинути тут, адже вирішив знайти смерть деінде; регіт, а потім схлипування. Я повинен зробити це швидко, бо зараз я вже не той. Те, що зі мною діється, не просто страшне, гірше — огидне. І ще щось я говорив сам собі — що я мушу соромитись. Слова, слова. Було вже зовсім темно, на шосе нікого, вночі мало хто їздив. І раптом я помітив недалеко за собою чорний глідер. Він легко йшов там, де мені доводилося весь час оперувати гальмами і газом. Бо глідери тримаються дороги магнетичним чи гравітаційним притяганням, біс його зкає. Він міг легко випередити мене, але тримався позаду, метрів за вісімдесят, часом трохи ближче, часом трохи далі. На крутих віражах, коли машину заносило поперек дороги і я зрізав кут зліва, він лишався позаду. Може, водій боявся? Правда, у тих машинах не було водіїв. Але що мені до того глідера!
Та ні, я відчував, що він висить у мене на хвості не випадково. І раптом мені спало на думку, що це Олаф. Олаф, який, не маючи до мене (і слушно!) ні на копійку довіри, лишався десь поблизу й чекав розвитку подій. І на думку, що там мій рятівник, мій дорогий старий Олаф, який знову не дасть мені зробити того, що я хочу, і буде мені старшим братом, розрадником, щось у мені перевернулось, і якусь мить я не бачив дороги через скажену лють, що охопила мене.
«Чому мені не дадуть спокою?» — подумав я і почав витискати з машини все, на що вона здатна, наче не знав, що глідер може йти вдвоє швидше, і ми мчали отак крізь ніч, а в пронизливому свисті повітря вже вчувався народжений у незбагненних глибинах могутній рев невидимого зараз Тихого океану, що розкинувся передо мною.
«То і їдь собі, — думав я. — їдь собі. Ти не знаєш того, що я знаю. Стежиш за мною, ходиш слідом, не даєш спокою, гаразд; але я від тебе втечу, я від тебе втечу, що б ти не робив; і хоч ставай на голову — ніщо тобі не допоможе, бо глідер не зійде з шосе. Так що навіть в останню мить я матиму чисту совість. Дуже добре».
Я саме проминув котедж, у якому ми жили. його три освітлених вікна болем озвалися в моїй душі, наче для того, щоб довести мені, що немає такого страждання, яке не можна ще збільшити, і я вийшов на останню ділянку шосе, що тягнулося вздовж океану. Тоді глідер несподівано збільшив швидкість і почав виходити вперед. Це здивувало мене. Я рішуче заступив йому шлях, з’їхавши на лівий бік. Він уповільнив хід, і ми так маневрували — час від часу він робив спробу вирватися вперед, і я щоразу займав машиною ліву смугу — разів п’ять. Раптом, хоч я й заступив йому шлях, він почав мене випереджати, кузов машини ледве не зачепив безвіконну блискучу чорну стінку; в цю мить я остаточно переконався, що це може бути лише Олаф, бо жодна людина не наважилася б на щось подібне. Але ж убити Олафа я не міг. Не міг. Тому я пропустив його. Він вийшов уперед, і я подумав, що зараз він у свою чергу намагатиметься загородити мені шлях, але він йшов лише метрів за п’ятнадцять перед моїм капотом. «Ну, — подумав я. — це не заважає». І я поїхав повільніше, сподіваючись, що він, може, вирветься вперед, але він теж загальмував. Лишалося щось близько милі до останнього повороту біля скель, коли глідер знову уповільнив хід: він ішов посередині так, що я не міг проскочити вперед. Я подумав, що, може, мені вдасться вже зараз, але не було ніяких скель, тільки піщаний пляж, і машина вгрузла б колесами в пісок, не дотягнувши навіть до океану, — такий ідіотський варіант не варто було й обмірковувати. Я не мав іншого виходу, треба було їхати далі. Глідер ішов зовсім повільно, я бачив, що зараз він зупиниться; його чорний корпус блищав, наче залитий палаючою кров’ю стоп-сигналів. Тоді я спробував раптом вирватися уперед, але він перегородив мені шлях. З ним важко було змагатися: зрештою, ним керував автомат, а в автомата завжди швидша реакція. Я натиснув ногою гальмо, але пізно; почувся огидний брязкіт, чорна маса виросла зразу ж перед лобовим склом, мене кинуло вперед, і я втратив свідомість.
- Предыдущая
- 42/53
- Следующая