Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Повернення з зірок - Лем Станислав - Страница 40
— Олафе, — сказав я, — якби через сто років…
— Заткни рота, — запропонував він. — Халь, ти завжди мав погані нахили…
— Вже починаєш? Я лише хотів тобі сказати…
— Знаю, що ти хотів сказати. Я завжди знаю, що ти хочеш сказати, за тиждень до того, як почнеш говорити. Якби па «Прометеї» потрібен був бортовий капелан, ти б придався. Чому я, до дідька, раніше про це не подумав. Ти б у мене мав роботу. Халь, ніяких проповідей! Ніяких клятв, присяг і тому подібного. Як справи? Добре?
— Не знаю. Начебто. Не знаю. Якщо ти думаєш про… то між нами нічого.
— Ні, ти спочатку стань на коліна, — сказав він. — Лише на колінах можеш говорити. Дурню, хіба я тебе про це питаю? Невже не розумієш?… Я маю на увазі перспективи і таке інше.
— Не знаю. І ось що я тобі скажу: думаю, вона сама не знає. Я звалився їй на голову, як грім з ясного неба.
— Так. Це прикро, — зауважив Олаф. Він роздягався. Шукав плавки. — Скільки ти важиш? Сто десять?
— Щось близько цього. Не шукай, твої плавки на мені.
— Святий-святий, а завжди щось поцупить, — пробурчав він, однак коли я почав їх стягати з себе, додав: — Та ти з глузду з’їхав, облиш. У мене в чемодані друг…
— Як оформляється розлучення? Не знаєш часом? — спитав я.
Олаф спідлоба зиркнув на мене — він нахилився над чемоданом — і закліпав очима.
— Ні. Не знаю. Та й звідки мені це знати? Я чув, що це як чхнути. І навіть не треба казати «на здоров’я». Чи нема тут людської ванни, з водою?
— Не знаю. Мабуть, ні. Є лише така, знаєш.
— Авжеж. Освіжаючий вихор, що пахне зубною пастою. Жах. Ходімо до басейну. Без води я не почуваю себе вмитим. Бона спить?
— Спить.
— Ну то побігли.
Вода була холодна й чудова. Я зробив сальто спиною гвинтом; вийшло. Ніколи ще воно в мене не виходило. Я виринув, пирхаючи й кашляючи, бо набрав у ніс води.
— Май на увазі, — кинув мені з берега Олаф, — тепер ти мусиш бути обережним. Пам’ятаєш Маркля?
— Так. Ну і що?
— Він бував на аміачних місцях Юпітера, а коли повернувся, сів на тренувальному ракетодромі і виліз із ракети, обвішаний трофеями, немов ялинка, то спіткнувся і зламав собі ногу. Май на увазі. Я тобі кажу.
— Постараюся. Страшенно холодна вода. Я вилажу.
— Слушно. Ти міг би схопити нежить. У мене не було його десять років. А тільки-но прилетів на Місяць, почав кашляти.
— Бо там було сухо, ось чому, — сказав я з серйозною міною. Олаф засміявся й оббризкав мене всього, стрибнувши у воду за метр від мене.
— Там було справді сухо, — сказав він, випливаючи. — Це вдале визначення — правда? Сухо, але не дуже затишно.
— Оль, я вже побіг.
— Гаразд. Побачимося на сніданку, коли ти не проти.
— Звичайно.
Я побіг нагору, обтираючись по дорозі. Перед дверима я затамував подих. Обережно зазирнув. Вона ще спала. Я скористався з цього й швидко переодягся. Встиг ще й поголитися у душовій.
Я зазирнув до кімнати — мені здалося, що вона озвалась. Коли я навшпиньки наблизився до ліжка, вона розплющила очі.
— Я спала… тут?
— Так. Так, Ері…
— Мені здавалося, що хтось…
— Так, Ері, це був… я.
Вона дивилася на мене, немовби силкуючись щось згадати. Спочатку очі її трохи розширилися — від здивування? Потім вона заплющила їх, відкрила знову; крадькома, дуже швидко, проте не настільки, щоб я не помітив, зазирнула під ковдру; обличчя її зашарілося.
Я відкашлявся.
— Ти хочеш, мабуть, піти до себе, га? Може, мені краще вийти, або…
— Ні, — сказала вона, — адже в мене є халат. Вона загорнула його поли, сівши в ліжку.
— Це… вже… справді так?… — сказала вона тихо, таким тоном,наче з чимось розлучалася.
Я мовчав.
Вона підвелася, пройшла по кімнаті, повернулась.
Потім підняла на мене очі — в них було запитання, непевність і щось іще, чого я не міг відгадати.
— Чи ви, Брег…
— Моє ім’я Халь. Так мене звуть.
— Чи ви… Халь…
— Що?
— Але… він…
Не хотіла чи не могла сказати «мій чоловік»?
— Післязавтра він повернеться.
— Так?
— Що буде?
Я проковтнув клубок у горлі.
— Чи мені треба з ним поговорити? — спитав я.
— Як це поговорити? Ви хочете самі?
— А хто?
— Це вже буде… кінець?
Мені стало душно; я знову проковтнув клубок.
— Адже… нема іншого виходу.
— Я думала, що це… меск.
— Що це?…
— Ви… не знаєте?
— Нічого не розумію. Ні. Не знаю. Що це таке? — промовив я, відчуваючи, як у мене по тілу побігли мурашки. Знову я потрапив у одну з цих несподіваних ям, у грузьке непорозуміння.
— Це такий… якщо хтось когось зустрічає… якщо хоче, на якийсь час… Ви справді нічого про це не знаєте?
— Стривай, Ері, не знаю, але мені здається, що починаю… це, мабуть, щось тимчасове, така відпустка, така скороминуча пригода?
— Ні, — сказала вона, і очі її округлилися. — Ви не знаєте… Не знаю сама докладно, як це робиться, — призналася вона. — Я лише чула про це. І думала, що ви хотіли так…
— Ері. Нічого я не знаю. І хай мене чорти заберуть, коли я щось розумію. Скажи мені, чи це… має щось спільного з шлюбом?
— Авжеж. Ідуть до установи й там, докладно не знаю що, в усякому разі, потім це вже… це вже…
— Але що?
— Незалежність. Так, що вже нічого не можна сказати. Ніхто не скаже. А значить, і він…
— Отже, це значить… це, так би мовити, узаконення… — та до біса! — узаконення подружньої зради? Так?
— Ні. Так. Це значить, що це вже не зрада, зрештою — так про це не кажуть. Я знаю, що це значить; нас цього вчили. Немає зради, бо, бо ж я з Сеоном тільки на рік.
— Що-о?… — сказав я, бо мені здалося, ніби я недочуваю. — А що це значить? Як це на рік? Шлюб на рік? На один рік? Навіщо?
— Це випробування…
— Великі небеса, блакитні і чорні! Випробування. А що то за меск? Може, аванс на наступний рік?
— Не знаю, що таке аванс. Це… це значить, що якщо через рік подружжя не розходиться, то тоді це стає серйозним. Як шлюб.
— Цей меск?
— Так.
— А як ні, тоді що?
— Тоді нічого. Тоді все це не має жодного значення.
— Ага. Ну от, тепер я вже знаю. Ні. Ніяких месків! Повік-віки. Знаєш, що це значить?
— Знаю. Слухайте, Брег…
— Так.
— Я цього року закінчую курс археології…
— Розумію. Ти хочеш сказати, що, вважаючи тебе ідіоткою, я по суті стаю ідіотом сам? Вона всміхнулася.
— Ви дуже круто висловилися.
— Так. Пробач. Отже, Ері, я можу з ним поговорити?
— Про що?
— Ох, як це важко… — я прикусив язика. — Про нас.
— Адже так не робиться.
— Ні? Ага. Будь ласка. А як робиться?
— Провадиться розділ. Але знаєте, Брег, правду кажучи… адже я… я так не можу…
— А як ти можеш?
Вона безпорадно знизала плечима.
— Чи це має значити, що між нами нічого не сталося? — запитав я. — Не сердься, Ері, що я так кажу, адже я в подвійно невигідному становищі, розумієш? Я ж не знаю всіх формальностей, звичаїв, того, що слід і чого не слід робити навіть щодня, а тим більше в таких…
— Я розумію. Знаю. Але я ж з ним… Сеон…
— Розумію, — сказав я. — Знаєш що? Може, сядемо?
— Мені легше, коли я стою.
— Будь ласка. Слухай, Ері. Я знаю, що мені треба робити. Я повинен забрати тебе так, як я казав, і виїхати кудись — я не знаю, звідки в мене таке переконання. Може, я просто страшний дурень. Але мені здається, що тобі було б зі мною добре. Проте я не хочу тебе примушувати. І тому вирішальне слово — назвемо це так — належить тобі… Принаймні, я вже не такий безнадійний свинтус. Так. Я добре це розумію. Ти тільки одне скажи — що ти волієш?
— Отого безнадійного свинтуса… Я засміявся. Може, трохи істерично.
— О боже. Так. Добре. То можна мені з ним поговорити? Згодом, звичайно. Тобто, я приїхав би сюди сам…
— Ні.
— Чи так не прийнято? Можливо. Але відчуваю, що я повинен, Ері…
— Ні. Я… дуже вас прошу. Справді. Ні! Ні! Раптом по її щоках покотилися сльози. Я схопив її в обійми.
- Предыдущая
- 40/53
- Следующая