Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Капітан далекого плавання - Константин Теодор - Страница 20
Не вірю, такої людини нема, тим більше нею не може бути Коруз.
— Отже, інженерша водила тебе за ніс?
— Здається, так.
— Давай глянемо на справу з іншого боку. Коруз глухонімий, а ти згоден, що самогубство Пауліана — наслідок відвідин Коруза?
— Цілком можливо, — зітхнув Раду.
— Еге, схоже на те, що ти бачиш ще й іншу причину самогубства.
— Такої не бачу, але це не заважає припускати…
— Теоретично я теж допускаю, але оскільки я тієї причини не бачу, то доводиться вірити, що до самогубства дантиста спонукали відвідини Коруза.
— Коли глухонімий відвідував дантиста й раніше, то, мабуть, той постачав його даними, які діставав у зятя.
— Але як він міг здобувати відомості, якщо інженер дуже далекий від цієї історії?
— Мабуть, умів вивідувати. Можливо, деякі роботи інженер брав додому, і старий нишпорив у його паперах, навіть фотографував. Правда, при обшуку нічого не знайшли.
— Не дивно. Мабуть, перед смертю встиг усе знищити, щоб не скомпрометувати сім'ї.
— Чому ж усе-таки він наклав на себе руки?
— Дуже просто, — відповів Богдан. — Мабуть, Коруз вимагав у нього таких відомостей, яких той не міг дістати.
— Це припущення правильне, якщо Коруз і раніше навідувався до дантиста.
— Вони могли зустрічатись не лише на квартирі, а й десь у іншому місці.
— А що, як дантист не працював для Коруза? Для чого ж тоді було Марчелу заходити до нього? Хіба що з наміром щось рознюхати… Тоді чому саме до нього — старого діда, а не до інженера, який має в руках усі таємні документи? Ні, я певен, що дантист з Марчелом зналися раніше.
РОЗДІЛ 12
Міка вперше запросила Раду до себе додому. Пообідали, а потім вона запропонувала поїхати до далекого лісу.
— Боже, скільки жінок мені заздрить зараз! — сказала вона, коли поверталися додому.
— Чому? — спитав Раду, вдаючи, що не зрозумів її захоплення.
— Тому, що я ось так їду з тобою в машині.
— Перебільшуєш, мила дівчино. Скоріше, мені заздрять чоловіки. Чи багато таких гарних дівчат можна зустріти в Бухаресті?
— Якщо я тебе коли-небудь застану в цій машині з іншою жінкою, повидряпую очі,— сказала вона, кладучи голову йому на плече.
— Ну, це вже занадто! Якби я був твоїм чоловіком… У мене є чимало друзів, хоч найдорожча моєму серцю ти.
— Це мене не тішить.
— Ось ти, Міко, вже й дома, — зупинив машину Раду.
— Так швидко… Тоді зайдемо до мене, вип'ємо кави.
— Ти пам'ятаєш, о котрій годині ми з тобою розлучились цієї ночі?
— Було вже за третю.
— А о сьомій я вже був у міністерстві. Отже, спав дуже мало…
— Чашка кави тебе освіжить. Мені так важко розлучатись… Коли вже такий стомлений, то не завадить трохи перепочити в мене.
— А що скаже твоя мати?
—Її нема дома. Мати повертається завжди дуже пізно, а частіше залишається ночувати там, куди її кличуть.
Квартира Міки з двох кімнат та вітальні виглядала досить пристойно.
— А у вас тут затишно.
— Так, досить скромно, відповідно до наших достатків.
— Не так уже й скромно. Видно, мати має добрий заробіток.
— Аякже, і коло мерців можна їсти шматок хліба. Правда, мій батько мав невеличку майстерню, де робили труни. Справи в нього йшли добре… Сідай в оце крісло, воно дуже зручне для відпочинку.
— Тут можна навіть заснути.
— Відпочивай, а я тим часом приготую каву… Раду, а коли ти мені дозволиш самій вести машину? — через хвилину спитала Міка із сусідньої кімнати.
— Тобі дуже хочеться?
— А чому ж ні? Гадаєш, я погано виглядатиму за кермом?
— Навпаки, мабуть, дехто скрутить собі шию, оглядаючись услід. Боюсь, що буде багато нещасних випадків.
— Я ніяк не можу зрозуміти, коли ти говориш серйозно, а коли жартуєш. Мені страшенно не подобається, коли з мене хтось насміхається, тоді моя помста не знає меж.
Раду засміявся.
— Чого ти регочеш?
— Не гнівайся. Я сміюсь сам над собою, бо вчинив велику дурницю. Скільки вже ми з тобою знайомі?
— Десять днів.
— Якби мені якась дівчина сказала такі слова, як оце ти, то відповів би: «Я не одружувався до цього часу, бо не хотів, щоб жінка водила мене на налигачі. Шукай собі іншого, дівчино!» Тобі ж, Міко, не можу так сказати. Я тільки не вмію красиво говорити, але, здається, нема нічого такого в світі, що не зробив би для тебе.
— Ой, брехунець ти мій!
— Що ж робити, щоб ти повірила?
— Нічогісінько не треба, — обняла його Міка. — Лише навчи мене водити машину.
— Обов'язково навчу, як тільки повернуся…
— Ти виїжджаєш з Бухареста? — стривожилась вона;
— Так… От відгадай куди.
— Звідки мені знати? Сам скажеш.
— За кордон.
— Тебе посилають з дипломатичною місією? — голос Міки затремтів від хвилювання.
— Ні, мене посилають одного як дипломатичного кур'єра. Маю нагоду трохи провітритись.
— Ти знаєш, куди посилають?
— Взагалі на Захід, а не в якусь окрему країну.
— Ти щасливий, заздрю я тобі. Боже, чому я не можу поїхати куди-небудь, ну хоча б до Чехословаччини, щоб потім хвалитися поїздкою за кордон?
— Якщо, ти мене хоч трошки любитимеш і будеш слухняною, то обіцяю влітку повезти до Праги.
— Не вірю. Тобі це дорого коштуватиме.
— До літа я поверну борги. А з-за кордону сподіваюся привезти деякі речі, й за них матиму гроші. Що тобі привезти?
— По-перше, я повинна знати, чи ти справді поїдеш.
— Поїду. Кажи, який подарунок ти хочеш мати з-за кордону.
— Ніби я знаю, що там є… Вибереш щось сам, щоб тобі було до вподоби. Тобі сказали, коли маєш їхати?
— Цієї декади. Буду відсутній два тижні.
— Ой, обіцяла ж тобі приготувати каву! — стрепенулась Міка. — Твоя несподівана звістка мене так приголомшила, що я й забула. Зараз, зараз…
«Чого це мені раптом спало на думку сказати, що їду за кордон? У всякому разі, здається, це непогано», — вмостившись зручніше в кріслі, подумав Раду.
— Ти знатимеш про час від'їзду за кілька днів наперед? — спитала Міка.
— Звісно.
— Я допоможу спакувати речі. Сподіваюся, дозволиш зібрати тебе в далеку дорогу?
— Якщо це тобі буде приємно…
Міка принесла каву і сіла у крісло навпроти.
— Побачу, чи сподобається тобі кава.
Раду сьорбнув і сказав, що чудова, хоча вона пахла чимсь неприємним.
— Якщо ти поїдеш до Західної Німеччини, то, мабуть, заїдеш до свого дядька?
— Навіть не збираюся.
— Чому?
— Такі обставини. Не забувай, що я їду не туристом.
Раду пив каву швидко, а Міка смакувала, прицмокуючи, і щоразу знаходила все нові питання. їй хотілося знати, чи поїде він сам, чи хтось буде його супроводжувати, чи ретельно перевіряють дипломатичний багаж.
Раду розморював сон.
— Чи не хочеш трохи відпочити? — грайливо спитала Міка.
— Ні, мені треба йти, бо в цьому кріслі можна довго проспати.
Міка дивилась на нього з відвертою цікавістю, і лише тепер він подумав, чи не підсипала вона чогось у каву. Раду занепокоївся. Якщо він засне, то Міка обшукає його кишені. Правда, не знайде там нічого, крім ключа від машини. А все ж… І він заснув як убитий.
Міка підвелась і ретельно обшукала його кишені. Знайшовши ключ, швидко одяглась і вийшла.
На вулиці сіла в машину, ввімкнула мотор, і за мить розкішний «Рекорд» зник за рогом.
На площі Санду збавила швидкість, і в машину на ходу вскочив якийсь чоловік.
Надворі смеркало. Міка незабаром зупинила машину й вийшла, а невідомий помчав далі. Збиралося на дощ.
В той час, коли Міка прогулювалась над озером, її спільник далеко за містом передавав по рації зашифровану радіограму. Невдовзі він повернувся до Міки.
— Все гаразд, сідай за кермо, — сказав і зник у глибині вулиці.
- Предыдущая
- 20/36
- Следующая