Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Суддя та його кат - Дюрренматт Фридрих - Страница 16
— Здається, знаю, — сказав він. — А якщо я знайду його, ви зможете стати для мене тим, ким були для вашого померлого нареченого?
Анна відповіла не відразу. Вона щільніше загорнулася у свій вузький плащ, — так, ніби змерзла. Піднявся легкий вітерець, розтріпав її біляве волосся, і вона сказала:
— Домовилися.
Вони подали одне одному руки, і Анна пішла на другий берег. Він дивився їй услід. її білий плащ світився поміж березами, зникав і знову з'являвся поміж перехожих, аж поки врешті не зник зовсім. Тоді він пішов до вокзалу, де залишив машину. Вирушив у напрямку Лігерца і їхав майже до обіду, їхав повільно, час від часу зупинявся, виходив покурити і подумати у полі, знову повертався до машини, їхав далі. У Лі-герці припаркував машину біля вокзалу і піднявся сходами до церкви. Він майже заспокоївся. Озеро було темно-голубим, довкола виноградні лози без листя, а земля поміж ними брунатна і пухка. Але Чанц цього всього не зауважував, та його це і не цікавило. Він майже злетів сходами, не озираючись і не переводячи дух. Дорога стрімко піднімалася нагору, оточена білими мурами, позаду один за одним залишалися виноградники. Чанц піднімався все вище, спокійний, повільний, непохитний у своєму рішенні, права рука — в кишені пальта. Час від часу дорогу йому перебігали ящірки, вгорі ширяли яструби, земля тремтіла в сонячному блиску. Він піднімався. Поступово дорога висковзнула з-поміж виноградників і повела до лісу. Стало прохолодніше. За деревами зблиснули білі скелі гір Юра. Чанц сходив все вище, витримуючи той самий темп і просуваючись все далі вперед, аж поки дійшов до поля. Це були ниви і пасовиська, дорога стала пологішою. Він проминув кладовище, правильний чотирикутник, оточений сірим муром із білими ворітьми. Жінки в чорному пересувалися по доріжках між могилами і дивилися вслід Чанцові, який продовжував крокувати вперед, тримаючи праву руку в кишені пальта. Подивився йому вслід і старий згорблений дід, що теж стояв у ту мить на кладовищі.
Чанц дійшов до Преля, проминув готель «Берен» і повернув у напрямку Ламбуена. Повітря над рівниною було нерухомим і чистим. Навіть найбільш віддалені предмети вирізнялися дуже чітко. Лише на хребті Шассераля лежав сніг, а все інше світилося світло-брунатним блиском із білими вкрапленнями мармуру, червоними цятками дахів і чорними стрічками полів. Чанц простував далі. Сонце світило йому в спину і відкидало поперед нього тінь. Дорога побігла вниз, він пройшов повз тартак, тепер сонце було вже трохи збоку. Він ішов далі, не роздумуючи, не розглядаючись довкола, його рухало вперед тільки одне бажання, одна пристрасть. Десь загавкав пес, потім підбіг до нього, обнюхав і знову втік. Чанц ішов далі, не звертаючи з правого боку дороги, крок за кроком, не сповільнюючи і не пришвидшуючи ходу, до будинку, який наближався посеред брунатності поля. Його черевики загрузали в теплій незораній землі, але він ішов далі. І нарешті дістався до воріт. Ворота були відчинені, Чанц зайшов у них. У дворі стояла американська машина, але Чанц не звернув на неї уваги. Він підійшов до дверей, які теж були відчиненими, зайшов до передпокою, відчинив наступні двері і опинився в холі, який займав увесь перший поверх. Чанц зупинився. Крізь вікна навпроти соталося тьмяне світло. Перед ним, на відстані меншій, ніж п'ять кроків, стояв Ґастманн, а по обидва боки від нього здоровані слуги, нерухомі і грізні, — два різники. Усі троє були у плащах, із валізами, готові до виїзду.
Чанц стояв у проймі дверей.
— Отже, це ви, — сказав Ґастманн і з легким здивуванням подивився на спокійне бліде обличчя поліцейського і на відчинені двері.
Потім засміявся:
— Ось що мав на увазі старий! Непогано, навіть дуже непогано!
Очі Ґастманна були широко розплющені, і в них світилася неприродна веселість.
Спокійно, не мовивши ані слова і майже повільно, один із двох різників-слуг підняв револьвер і вистрілив. Чанц відчув удар у ліву руку, різко вирвав із кишені праву і відскочив убік, потім тричі вистрілив у порожній безкінечний простір, у якому луна розносила сміх Ґастманна.
Після дзвінка Чанца із Ламбуена поспіхом вирушив Шарнель, із Тванна — Кленін, а із Біля — група захоплення. Чанца знайшли закривавленим біля трьох трупів, друга куля влучила у його ліву руку нижче ліктя. Перестрілка, напевно, була короткою, але кожен із трьох убитих встиг вистрілити. У кожного із трьох знайшли револьвер, а один із слуг міцно стискав зброю в руці. Що відбувалося після приїзду Шарнеля, Чанц уже не пам'ятав. Коли лікар із Нейвевіля перев'язував його, він двічі втрачав свідомість, але рани його життю не загрожували. Згодом надійшли селяни, робітники, жінки. Все село висипало на вулиці, і поліція перегородила дорогу, але одній дівчині пощастило просочитися крізь кордон поліцейських і дістатися аж до будинку, де вона з плачем припала до тіла Ґастманна. Це була кельнерка, наречена Шарнеля. Той стояв поряд, червоний від люті. Потім Чанца понесли до машини крізь натовп селян, які розступалися перед ним.
— Ось вони лежать, усі троє, — сказав наступного ранку Лютц і показав рукою на мертвих, але в його голосі не було тріумфу, а тільки сум і втома.
Фон Швенді кивнув на знак згоди. Полковник поїхав разом із Лютцом до Біля. Вони зайшли до кімнати, де лежали трупи. Із маленького заґратованого віконечка падав слабкий промінь світла. Обоє стояли там у своїх пальтах і відчували холод. Очі Лютца почервоніли. Цілу ніч він читав щоденники Ґастманна, списані нерозбірливими стенографічними позначками.
Лютц глибше запхнув руки в кишені.
— Ми, люди, зі страху одне перед одним створюємо держави, фон Швенді, — тихо сказав він, — оточуємо себе різноманітними охоронцями, поліцією, солдатами, офіціозом, але що це нам дає?
Обличчя Лютца скривилося, він вибалушив очі і зайшовся скрипучим сміхом, який гучно прокотився холодною порожньою кімнатою.
— Достатньо, щоб при владі опинився якийсь дурень, пане національний радник, і нас уже змиває, досить такого собі Ґастманна, і наші захисні кордони прорвано, а вартових обійдено.
Фон Швенді розумів, що потрібно повернути слідчого з небес на землю, але не дуже собі уявляв, як це зробити.
— Людей нашого кола безсоромно використовують усі, хто тільки може, — нарешті сказав він. — Це просто ганьба.
— Ніхто ж не чекав такого, — заспокоїв його Лютц.
— А Шмід? — спитав національний радник, втішений, що зміг знайти хоч якусь зачіпку.
— Ми знайшли у Ґастманна теку, яка належала Шмідові. У ній містяться дані про життя Ґастманна і припущення про скоєні ним злочини. Шмід намагався викрити Ґастманна і робив це як приватна особа. Це була помилка, яка йому дорого коштувала, бо доведено, що саме Ґастманн замовив убивство Шміда: Шміда було вбито з револьвера, який тримав у руці один із слуг у ту мить, коли його застрелив Чанц. Експертиза відразу ж це підтвердила. Причина вбивства теж очевидна: Ґастманн боявся, що Шмід його викриє. Шмід мав би розповісти нам про своє розслідування. Але він був юний і амбітний.
До моргу зайшов Берлах. Побачивши комісара, Лютц відразу ж став меланхолійним і заховав руки до кишень.
— Ну що, комісаре, — сказав він і переступив із ноги на ногу. — Добре, що ми зустрілися. Ви дуже вчасно повернулися зі своєї відпустки, та й ми з національним радником приїхали без запізнень. Мерців подано. Ми часто сперечалися, Берлах, я виступав за поліцію, озброєну до зубів усіма новинками техніки, навіть залюбки довірив би їй атомну бомбу, а ви, комісаре, — прихильник значно більш людяного варіанта, ви б сформували щось на кшталт групи мисливців із добросердих міцних дідків. Забудьмо цю суперечку. Ми обоє помилялися, і Чанц довів нам це без жодної науки, одним-єдиним револьвером. Я не хочу знати, як. Але добре. Це був самозахист, і ми змушені повірити йому на слово. Здобич виправдовує ризик. Убиті, як то кажуть, тисячу разів заслужили смерть, а якби все пішло по-науковому, ми і досі винюхували б убивцю серед іноземних дипломатів. Я змушений буду підвищити Чанца. Але ми обидва почуваємося при цьому як дурні. Справу Шміда завершено.
- Предыдущая
- 16/18
- Следующая