Туманність Андромеди - Ефремов Иван Антонович - Страница 9

— Я багато разів виступала, але не так, — заговорила Веда Конг.

— Рада дотримується звичаю. Повідомлення для різних планет завжди читали вродливі жінки. Це дає уявлення про те, як жителі нашого світу відчувають прекрасне, взагалі свідчить багато про що, — вів далі Дар Вітер.

— Рада не помилилась у виборі! — вигукнув Мвен Мас. Веда пильно глянула на африканця.

— Ви самотні? — тихо спитала вона і, діставши у відповідь ствердний кивок Мвена Маса, розсміялася.

— Ви хотіли поговорити зі мною, — обернулася вона до Дар Вітра.

Друзі вийшли на широку кільцеву терасу, і Веда з насолодою підставила обличчя свіжому морському вітрові.

Завідуючий зовнішніми станціями розповів про своє рішення їхати на розкопки, про вагання у виборі між тридцять восьмою зоряною експедицією, антарктичними підводними рудниками та археологією.

— Ой ні, тільки не зоряна! — вигукнула Веда, і Дар Вітер відчув свою нетактовність.

Захоплений переживаннями, він ненароком зачепив болюче місце в душі Веди.

На допомогу йому прийшла мелодія тривожних акордів, що долинула на балкон.

— Час, півгодини до включення в Кільце! — Дар Вітер обережно взяв Веду Конг за руку.

У супроводі інших вони, спустилися рухомими сходами в глибоке підземелля — вирубану в скелі кубічну кімнату.

Тут не було нічого, крім приладів. Матові панелі чорних стін здавались оксамитовими. Їх прорізали чіткі лінії кришталевих смуг. Золотаві, зелені, блакитні й оранжеві вогники тьмяно освітлювали шкали, знаки, цифри. Смарагдові вістря стрілок дрижали біля чорних півкругів, наче всі ці широкі стіни з трепетним напруженням чогось чекали.

Кілька крісел, великий стіл з чорного дерева, частково всунутий у величезний, з перлистим полиском напівсферич-ний екран, обведений масивною золотою рамою.

Дар Вітер знаком підкликаз до себе Мвена Маса, показавши іншим на високі чорні крісла. Мвен Мас підійшов, ступаючи обережно, навшпиньках, як колись ходили його предки в спалених сонцем саванах, підкрадаючись до величезних і лютих звірів. Мвен Мас затамував подих. Звідси, з неприступного кам’яного підземелля, зараз розчиниться вікно в безмежні простори космосу, і люди з’єднаються думками й знаннями із своїми братами на інших планетах. Представники земного людства перед Всесвітом — ось тут вони, п’ять чоловік. Але з завтрашнього дня йому, Мвен Масові, доведеться керувати цим зв’язком. Йому доручать усі важелі величезної сили. Легенький холодок пробіг по йпйні африканця. Мабуть, він тільки зараз збагнув, який тягар відповідальності взяв на себе, давши згоду Раді. І коли він глянув на Дар Вітра, що не кваплячись орудував рукоятками керування, то в його погляді промайнув вираз такого ж захоплення, яке світилося в очах молодого помічника Дар Вітра.

Пролунав важкий, грізний дзвін, наче дзвеніла масивна мідь. Дар Вітер швидко повернувся й пересунув довгий важіль. Дзвін затих, і Веда Конг побачила, що вузька панель на правій стіні освітилася на всю висоту кімнати. Стіна наче провалилася, зникла в безкраїй далині. Відкрився примарний контур пірамідальної гірської вершини, увінчаної велетенським кам’яним кругом. Нижче від цієї колосальної шапки сплавленого каміння подекуди виднілися плями справжнісінького гірського снігу.

Мвен Мас пізнав другу з найвищих гір Африки — Кенію.

Знову важкий мідний удар струсонув підземну кімнату, примусивши людей, які там були, насторожитись і напружити всю увагу.

Дар Вітер узяв руку Мвена Маса і поклав її на круглу рукоятку, що палала гранатовим вічком. Африканець слухняно пересунув її до упору. Тепер уся сила Землі, вся енергія з тисячі семисот шістдесяти потужних електростанцій перекинулась на екватор, до гори в п’ять кілометрів заввишки. Над її вершиною заклубочилося різнобарвне сяйво, згустилось у кулю і раптом знялося вгору, наче спис, який у вертикальному польоті пронизує глибини неба. Над сяйвом виросла тонка колона, схожа на вихровий стовп-смерч. По стовпу струменіла вгору, сліпуче світячись і спірально звиваючись по його поверхні, блакитна імла.

Спрямоване випромінювання пронизувало земну атмосферу, утворюючи постійний канал для прийому й передачі на зовнішні станції, що правив замість провода. Там, на висоті тридцяти шести тисяч кілометрів над Землею висів добовий супутник — велика станція, яка оберталася навколо планети за добу в площині екватора і тому наче непорушно стояла над горою Кенія в Східній Африці — точкою, обраною для постійного зв’язку з зовнішніми станціями. Другий великий супутник обертався на висоті п’ятдесят сім тисяч кілометрів через полюси по меридіану і сполучався з Тібетською прийомно-передавальною обсерваторією. Там умови утворення передавального каналу були кращими, зате не було постійного зв’язку. Ці два великих супутники з’єднувалися ще з кількома автоматичними зовнішніми станціями, розташованими навколо всієї Землі.

Вузька панель праворуч погасла — канал увімкнувся в приймальну станцію супутника. Тепер засвітився перлистий, оправлений у золото екран. У центрі його з’явилася химерно збільшена постать, стала чіткішою, усміхнулась величезним ротом. Гур Ган, один із спостерігачів добового супутника, виріс на екрані, мов казковий велетень. Він весело кивнув і, простигши триметрову руку, ввімкнув усе оточення зовнішніх станцій нашої планети. Послана з Землі сила з’єднала його в одне ціле. В усі сторони всесвіту полинули чутливі очі приймачів. Тьмяна червона зірка в сузір’ї Єдинорога, з планет якої недавно пролунав заклик, краще фіксувалася із супутника 57, і Гур Ган з’єднався з ним. Тільки три чверті години міг тривати невидимий контакт Землі з іншою зіркою. Не можна було гаяти жодної хвилини цього дорогоцінного часу.

На знак Дар Вітра Веда Конг стала на вилискуючий синім світлом круг металу перед екраном. Невидимі промені падали потужним каскадом згори і помітно поглибили відтінок її засмаглої шкіри. Беззвучно почали працювати електронні машини, що перекладали виступ Веди на мову Великого Кільця. Через тринадцять років приймачі планети темно-червоної зірки запишуть послані коливання загальновідомими символами, і, якщо там розмовляють, електронні перекладні машини перетворять символи в звуки живої чужої мови.

“Шкода тільки, — думав Дар Вітер, — що ті, далекі, не почують дзвінкого м’якого голосу жінки Землі, не зрозуміють його виразності. Хто знає, як збудовані їхні вуха? Можуть бути різні типи слуху. Тільки зір, всюди використовуючи частину електромагнітних коливань, що пронизують атмосферу, майже однаковий в усьому всесвіті, і вони побачать чарівну Веду, охоплену хвилюванням”.

Дар Вітер, не відводячи погляду од напівприкритого пасмом волосся маленького вуха Веди, почав прислухатись до її лекції.

Веда Конг стисло й ясно розповідала про основні віхи історії людства. Про стародавні епохи існування людства, про роз’єднаність великих і малих народів, між якими існувала економічна та ідейна ворожнеча, що розділяла їхні країни; вона говорила дуже коротко. Ці епохи дістали збірну назву ЕРС — ери Роз’єднаного Світу. Але не перелік винищувальних воєн, жахливих страждань або начебто великих правителів, які наповнювали стародавні історичні книги, що лишилися від Античних віків, Темних віків, або віків капіталізму, цікавив людей ери Великого Кільця. Далеко важливішою була суперечлива історія розвитку виробничих сил разом з формуванням ідей, мистецтва, знання, духовної боротьби за справжню людину і людство. Розвиток потреби створення нових уявлень про світ і суспільні відносини, обов’язок, права й щастя людини, з яких виросло й розквітло на всій планеті могутнє дерево комуністичного суспільства.

В останній вік ЕРС, так званий вік Розщеплення, люди, нарешті, зрозуміли, що всі їхні нещастя походять від устрою суспільства, яке стихійно склалося ще за часів дикунства; зрозуміли, що вся сила, все майбутнє людства — у праці, в спільних зусиллях мільйонів вільних від гноблення людей, в науці й перебудові життя на науковій основі. Люди збагнули основні закони суспільного розвитку, діалектично суперечливий хід історії, необхідність виховання суворої громадянської дисципліни, тим важливішої, чим більше зростало населення планети.