Година бика - Ефремов Иван Антонович - Страница 41

— Отже, все зрозуміло, — сказала Евіза Танет. — Перебуваючи тут, ми нічого не побачимо, крім того, що нам дозволять показати. В результаті ми доставимо на Землю жахливо спотворену картину життя Торманса, і наша експедиція дасть дуже мало користі!

— Що ж ви пропонуєте? — запитав Вір Норін.

— Піти в гущавину звичайного життя планети, — переконано відповіла Евіза. — Днями ми зможемо зняти скафандри, і наша металева зовнішність нікого не бентежитиме.

— Зняти скафандри? А зброя вбивць? — вигукнув Ген Атал.

— І все ж доведеться, — спокійно сказала Родіс, — інакше нас цуратимуться люди Торманса. А лише завдяки їм ми матимемо істинне уявлення про життя тут, його цілі й сенс. Безглуздо розраховувати, що ми, семеро чоловік, розкопаємо величезні завали занедбаної інформації і зможемо розібратися в ній. Нам потрібні люди з різних місць, різних суспільних рівнів і професій. А професія тут дуже важлива, вона в них одна на все життя.

— І, незважаючи на це, вони працюють погано, — зауважила Чеді. — Тівіса й Тор оглядали біологічні інститути планети й були вражені неймовірною занедбаністю заповідників і парків-гинуть виснажені ліси, повністю вироджується фауна. Знімайте-но скафандр, Евізо!

— Доведеться потерпіти ще днів шість.

Зорелітники стали розходитися по кімнатах, щоб підготувати чергову передачу на “Темне Полум’я”.

— Ви хотіли побачити Веду Конг? Тоді ходімо, — раптом звернулася Родіс до Чеді.

Чорний СДФ, який довго німував, задріботів з кутка до дивана. Фай Родіс дістала з нього “зірочку” пам’ятної машини і розгорнула фольгу. Гранатовий колір свідчив про біографію ліричного напряму. Кілька маніпуляцій Родіс — і перед високою, задрапірованою блакитним стіною виникло живе марево. Стереофільми ЕВК нічим не поступалися сучасним, і Веда Конг крізь століття, що спливли в минуле, ввійшла і сіла перед Родіс та Чеді в ажурне металеве крісло того часу.

— Я поставила на п’ятий промінь, — пошепки сказала схвильована Родіс. — Те, що я ніколи не бачила сама, — останнє десятиріччя її життя. Коли вона закінчила розшифрування воєнної історії четвертого періоду ЕРС…

Чеді з другого кутка дивана бачила перед собою одночасно Веду Конг і Фай Родіс, котрі ніби сиділи одна навпроти одної, жілку Ери Великого Кільця і жінку Ери Рук, які Зустрілися… Кожна школярка Землі знала Веду Конг, дослідницю страшних підземель ЕРС, героїню давніх казок, кохану двох знаменитих людей свого часу — Ерг Ноора і Дар Вітра, приятельку легендарного Рен Боза. Чеді порівнювала знайомий образ із живою продовжувачкою її справи. Фай Родіс не довелося пробиватися крізь товщі каміння й небезпеки захисних пристроїв. У безодні космосу на відстані, неймовірній навіть для людей епохи Веди Конг, вона знайшла цілу планету, яка ніби вціліла від тих критичних часів земного людства. Чеді з дитячим захопленням розглядала витончене обличчя Веди, ніжне, з ласкавими сірими очима, з мрійливою усмішкою. Голова ледь схилилася під вагою довгих кіс. Роки не відбилися на дівочій стрункості її стану, але Чеді, яка пам’ятала фільми молодих літ Веди, здалося, ніби прихована туга пронизувала все її єство.

Велике розмаїття людської зовнішності на Землі, надто в Еру Загальної Праці, коли стали зливатися найрізноманітніші раси і народності, перебільшувало будь-яке уявлення. Різні відтінки волосся, очей, кольору шкіри й особливості статури поєднувалися в нащадках кхмеро-індійців, іспано-російсько-японців, англо-полінезо-зулусо-норвежців, баско-італо-арабо-індонезійців тощо. Перелік цих численних комбінацій заповнював цілі котушки родовідних. Широчінь вибору генетичних поєднань забезпечувала безконечність життя без виродження, тобто безмежне сходження людства. Щастя Землі полягало в тому, що людство виникло з різних віддалених груп і створило на історичному шляху безліч відгалужень, культурних і фізичних. Ближче до Ери Великого Кільця тип людини Землі став досконалішим, замінивши багатоликі типи Ери Загальної Праці. До кінця Цієї Ери люди розподілялися на дві головні категорії: неандерталоїдну — міцну, з масивними кістками грубуватої статури, і кроманьоїдну, з тоншим кістяком, високим зростом, вразливішу психічно й делікатнішу в почуттях. Справою генетиків було взяти від кожної краще, зливши їх в одне, що й зробили протягом ЕВК. А до ЕРЗ чистота зовнішності стала ще яскравіше вираженою, і це помітила Чеді, порівнюючи аскетичну твердість ніби викарбуваного з каменю обличчя Фай Родіс з ніжним личком Веди Конг.

Фай Родіс уособлювала ще один ступінь підвищення енергії й універсальності людини, яку свідомо виробляє суспільство, що уникає згубної спеціалізації. Фай Родіс в усьому здавалася міцнішою, твердішою від жінки ЕВК — і обрисами сильного тіла з міцним скелетом, і гордо піднятою головою на високій, але не тонкій шиї, і невблаганним поглядом очей, розставлених ширше, ніж у Веди, і відповідно ширшим чолом і підборіддям.

Окрім цих зовні архаїчних рис більшої психо-фізичної сили і міцності тіла, Родіс і внутрішньо відрізнялась від Веди Конг. Якщо до Веди кожен потягнувся б беззастережно й довірливо, то Родіс була немов відгороджена межею, для подолання якої необхідні впевненість і зусилля. Якщо Веда викликала любов з першого погляду, то Родіс — почуття глибокої поваги і певний острах.

Веда Конг звернулась до невидимих глядачів: “Дві пісні воєнного періоду ЕРС, недавно перекладені Тір Твістом. Мелодії залишені без змін”.

Чиїсь руки передали Веді легкий музичний інструмент з широким плоским резонатором і струнами, напнутими на довгий гриф. З-під її пальців полинули довгі дзвінкі звуки простої і тужливої, як повільні сльози, мелодії.

“Молитва про кулю”, — сказала Веда, і її низький дужий голос наповнив велику кімнату палацу.

То було звертання до якогось бога з благанням дарувати загибель у бою, адже в житті для людини вже більше нічого не лишалося.

— “Кулю смертельну пошли мені навстріч, бо ж милосердя безмірне твоє”, — повторила Чеді. — Як могло суспільство довести людину, таку спокійну й хоробру, до молитви про кулю?

Інша пісня здалася ще неймовірнішою:

Щасливий лиш мертвий. Летять літаки,

Гармати гуркочуть, і танки ідуть.

А кулі січуть, і люди тремтять,

І гори трупів ростуть…

Веда Конг співала, схилившись до струн, що тужливо й грізно рокотали. Скорботно скривились її вуста, створені для щирої усмішки.

“Вийдеш на море — трупи на хвилях…”

Тільки-но зникло зображення, Фай Родіс підвелась і засмучено сказала:

— Веда Конг дужче, ніж ми, відчувала весь безмір страждання, що його зазнавали наші предки.

— Невже антигуманізм був такий поширений в ЕРС, невже він визначав перебіг усього життя? — запитала Чеді.

— На щастя, ні. І все ж антигуманізм пронизував усе, навіть мистецтво. Найвидатніші поети тих часів дозволяли собі вірші, подібні до цих. — Родіс продекламувала низько й голосно: “Кулями рясно по переляканих, по втікачах удар, парабелуме!”

— Неймовірно! — здивувалася Чеді. — Що таке парабелум?

— Кульова кишенькова зброя.

— То це серйозно? Бити рясно кулями по тих, хто тікає, рятується від небезпеки? — Чеді спохмурніла.

— Цілком серйозно.

— Але до чого ж це призвело?

Замість відповіді Родіс відкрила бічну стінку СДФ і витягла довгастий ромбічний футляр кристалохвильового органу. Піднявши його на долоні лівої руки, вона кілька разів провела над ним правою. Пролунала музика, могутня й лиха, вона котилася валом, у якому тонули й захлиналися дисонансні акорди розтягнутих звуків. Але ці притлумлені скарги міцнішали, зливалися, скручувались у вихор прокляття й глузування.

Чеді несамохіть зіщулилася.

Верескливі звуки, то понижуючись, то підвищуючись, розпливалися в приглушеному гарчанні. В цьому хаосі мелодії, яка ламалася, стрибала, почувся голос Фай Родіс:

Земле, не жартуй зі мною,

Геть убоге скинь вбрання,

Знов зорею стань ясною,

Вогнесяйною до дна!