Година бика - Ефремов Иван Антонович - Страница 39

Шухляда “Природа — людині” виявилася найнеприємнішою. У жахливих фільмах останніх століть, де зіштовхувалися нищівна сила техніки й колосальні маси людей, людська індивідуальність, незважаючи на огром страждання, стиралася, розчиняючись в океані загального жаху й горя. Людина — інтегральна одиниця в битві чи у приреченому до згуби натовпі — прирівнювалась за значенням до кулі або сміття, яке належить прибрати. Антилюдяність і неминуча ганьба падіння цивілізації, її масштаби так пригнічували психіку, що не полишали місця індивідуальному співчуттю і розумінню мук людини як близької істоти.

Фільми третьої шухляди розглядали окремих осіб великим планом, показуючи страждання і хвороби, що виникали через безладне життя, через відірваність від природи, нерозуміння потреб людського організму й хаотичного, стихійного дітонародження. Промайнули гігантські міста, опустілі через брак води — купи уламків бетону й заліза, асфальту, що брався пухирями. Величезні гідроелектростанції, занесені мулом, греблі, розламані зміщенням земної кори. Гниючі затоки й бухти морів, біологічний режим яких був порушений, а води отруєні нагромадженням важкої води від прискореного випаровування штучних мілководних басейнів на перегороджених річках. Гігантські смуги мертвої піни вздовж безлюдних берегів: чорні — від нафтового бруду, білі — від мільйонів тонн миючих хімікатів, спущених у моря й озера.

Потім потяглися скорботною вервечкою переповнені лікарні, психіатричні клініки й притулки для калік та ідіотів. Лікарі вели відчайдушну боротьбу із захворюваннями, що дедалі збільшувались. Санітарно-бактеріологічні заходи знищили епідемічні хвороби, що атакували людство іззовні. Але відсутність мудрого розуміння біології, а також ліквідація жорстокого відбору слабких розхитали міцність організму, набуту мільйонами літ природного відбору. Несподівані вороги напали на людину зсередини. Різноманітні алергії, найстрашнішим виразником яких був рак, дефекти спадковості, психічна неповноцінність множились і стали справжнім лихом. Медицина, що, хоч як це дивно, не була раніше наукою першорядної ваги, також розглядала окрему людину мов абстрактну кількісну одиницю і виявилась не готовою до нових форм хвороб. Ще більше лиха додала груба фальсифікація продуктів. Хоча людство вже було навчено гірким досвідом з маніокою, бататом і кукурудзою — крохмалистою їжею прадавніх суспільств тропічних областей, одначе навіть в епоху ЕРС до нього не прислухались. Не хотіли збагнути, що цей достаток харчів — позірний; насправді ж їжа неповноцінна. Потому наставало поступове виснаження від нестачі білків, а на стадії дикості розвивався канібалізм. Погане харчування збільшувало число немічних, млявих людей — важкого тягаря для суспільства.

Фай Родіс ледве стачило сил дивитися на замучених раком хворих, жалюгідних, дефективних дітей і апатичних дорослих; на сповнених снаги людей, енергія і жадоба діяльності яких призвели до спрацювання серця, неминучого в умовах нелегкого життя минулих часів, і до передчасної смерті.

Найгрізнішими виявилися нерозпізнані психози, які непомітно підточували свідомість людини і калічили її життя та майбутнє її близьких. Алкоголізм, садистська лють і жорстокість, аморальність і нездатність стримувати навіть хвилинні бажання, перетворювали людину на відворотне бидло. І найгірше, що люди ці розпізнавалися надто пізно. Не було законів для захисту суспільства від їхніх учинків, і вони встигали морально знівечити багатьох людей довкола себе, особливо ж своїх власних дітей, незважаючи на виняткову самовідданість жінок — їхніх дружин, коханих і матерів…

“А точніше, — подумала Родіс, — завдяки цій самовіданності, терпінню і доброті розпускалися пишні квіти зла із невинних бутонів вродженої нестриманості й безвілля. Більше того, терпіння і покірність жінок допомагали чоловікам пережити тиранію і несправедливість суспільного ладу. Принижуючись і плазуючи перед володарями, вони потім помщалися на своїй сім’ї. Найдеспотичніші режими довго існували там, де жінки були найпригніченіші й найпокірніші: у мусульманських країнах стародавнього світу, в Китаї й Африці. Скрізь, де жінки були перетворені на робочу худобу, виховані ними діти виростали темними й відсталими дикунами”.

Ці міркування здалися Фай Родіс цікавими, і вона продиктувала їх записувальному пристрою, захованому в дзеркальному крильці правого плеча.

Побачене приголомшило Фай Родіс. Вона розуміла, що фільми давніх зорельотів пройшли спеціальний відбір. Люди, які ненавиділи свою планету, зневірилися в здатності людства вибратися з пекла невлаштованого життя, взяли з собою все, що ганьбило цивілізацію, історію народів і країн, щоб наступне покоління уявляло собі полишену Землю місцем неймовірних страждань, куди не можна повертатися ні за яких випробувань, навіть тоді, коли людство чекав трагічний кінець. Очевидно, це ж відчуття розриву з минулим примусило предків нинішніх тормансіан, коли їм дивовижно поталанило знайти цілком придатну для життя планету без розумних істот, оголосити себе прибульцями з міфічних Білих Зірок, нащадками могутньої і мудрої цивілізації. Ніщо не завадило б і пізніше показувати фільми земних жахів. На їх фоні сучасне життя Торманса виглядало б сущим раєм. Але стало вже небезпечно руйнувати віру, що вкоренилася, в якусь вищу мудрість Білих Зірок і її охоронців — олігархів. Напевно, існували й інші мотиви.

Фай Родіс стомилася. Знявши псевдотормансіанський одяг із тонкої тканини, вона виконала найскладнішу систему вправ і закінчила імпровізованим танцем. Нервовий перебіг думок зупинився, і Родіс знову стала здатною до спокійних роздумів. Сівши на краю величезного стола в класичній позі стародавніх східних мудреців, Родіс зосередилася так, що все навколишнє зникло і в уяві лишалася тільки рідна планета.

Навіть вона, фахівець з найкритичнішого й найгрізнішого періоду розвитку земного людства, не уявляла весь обсяг і всю глибину інферно, через яке пройшов світ шляху до розумного й вільного життя.

Древні люди жили в цих умовах усе життя, іншого в них не було. І крізь цей частокіл убогості та жорстокості з покоління в покоління віками протягувалися золоті нитки чистого кохання, сумління, благодатного співчуття, допомоги і самовідданих пошуків виходу з інферно. “Ми звикли схилятися перед титанами мистецтва і наукової думки, — міркувала Родіс, — але ж їм, одягненим у панцир відчуженої творчості чи пізнання, було легше пробиватися крізь злигодні життя. Куди важче доводилося звичайним людям — не мислителям і не художникам. Єдиним, чим могли вони оборонитися від ударів життя, були заяложені й пом’яті в його незгодах мрії і фантазії. І все ж… виростали нові, схожі на них, скромні й порядні люди непомітної праці, по-своєму віддані високим прагненням. І за Ерою Роз’єднаного Світу настала Ера Світового Возз’єднання і Ера Загальної Праці, і Ера Рук, які Зустрілися.

Лише тепер не розумом, а серцем збагнула Фай Родіс усю незмірність ціни, заплаченої людством Землі за його комуністичне сьогодення, за вихід з інферно природи. Збагнула по-новому мудрість охоронних систем суспільства, гостро відчула, що ніколи, ні за яких умов не можна допускати ані найменшого відхилення до минувшини. Ні кроку вниз по сходах, назад до тісної безодні інферно. За кожним щаблем цієї драбини стояли мільйони людських очей, тужливих, мрійливих, стражденних і грізних. І море сліз. Який великий і який пророчий був учитель Кін Рух, що поставив теорію інфернальності в основу вивчення стародавньої історії! Лише після нього остаточно з’ясувалася найважливіша психологічна обставина давніх епох — брак вибору. Точніше, вибір був, проте — настільки ускладнений суспільною невлаштованістю, що будь-яка спроба подолання обставин виростала в морально-психологічну кризу чи в загрозливу фізичну небезпеку.

Слідом за думками про вчителя перед Фай Родіс зринув образ іншої людини, яка також не побоялась душевного тягара дослідника історії ЕРС.

Організатор славнозвісних розкопок, артистка і співачка Веда Конг ще з дитинства стала для Родіс незмінним ідеалом. Давним-давно тіло Веди Конг випарувалося в блакитному спалаху високотемпературного поховального променя. Але чудові стереофільми Ери Великого Кільця як і раніше несуть через століття її живу чарівну зовнішність. Немало молодих людей запалювалися прагненням пройти тим же шляхом. У суспільстві, де історія вважається найважливішою наукою, багато хто обирав цей фах. Однак історик, котрий співпереживає всі незгоди й труднощі людей епохи, яку вивчає, зазнає іноді нестерпного психологічного навантаження. Більшість уникає грізних Темних Віків і ЕРС, проникнення в які вимагає особливої витримки й духовного загартування.