Година бика - Ефремов Иван Антонович - Страница 104

“Змієносець” з глибини екрана довго вдивлявся в астрофізика, обдумуючи щось, і нарешті його зле й хитре обличчя розпливлося в подобі посмішки.

— Гаразд! Доведеться почекати, сам розумієш.

— Звичайно, розумію…

— То чекай!

Екран згас, і Нар-Янг, вмостившись у зручному кріслі, поринув у честолюбні мрії. За таке донесення його нагородять орденом “Змії і Планети”, званням Змієзнавця, дадуть красивий дім на березі Екваторіального моря. І Гае Од-Тімфіфт, славетна танцівниця, якої він давно домагається, стане поступливішою…

Двері з гуркотом розчинилися. Вдерлися двоє здоровенних “лілових”. За їхніми спинами маячив блідий черговий по приймальні. Перш ніж астрофізик опам’ятався, його витягли з крісла і, заломивши руки назад, потягли до виходу. Зляканий, і обурений Нар-Янг заволав пробі, погрожуючи поскаржитися самому Чойо Чагасу. Удар по голові, що на мить затуманив зір, припинив його лемент. Опам’ятавшись уже в машині, яка шалено стрибала нерівною дорогою вгору, вчений спробував запитати людей, котрі його схопили, куди й навіщо його везуть. Сильний ляпас припинив розпитування.

Його виштовхали з машини перед глухими ворітьми темно-сірого будинку, обгородженого чавунною стіною. Серце Нар-Янга затремтіло від змішаного почуття страху й полегкості. Мешканці столиці боялися резиденції Ген Ші, першого й найгрізнішого помічника Чойо Чагаса. Астрофізика бігцем погнали вниз, у напівпідвальне приміщення. В яскраво освітленій кімнаті при-голомшений Нар-Янг замружив очі. Одна мить знадобилась охоронникам, щоб зрізати з його одягу застібки, зняти пояс, розпороти знизу догори сорочку. Акуратний, сухуватий вчений перетворився на жалюгідного обірванця, що вчепився за свої ганебно спущені штани. Жорстокий стусай у спину — і, тремтячи від страху й люті, він опинився біля великого стола, за яким сидів Ген Ші. Другий на планеті можновладець усміхався привітно, і Нар-Янг відчув упевненість.

— Мої люди перестаралися, — сказав Ген Ші. — Я бачу, вам неточно передали наказ, — звернувся він до “лілових”, — привезти не злочинця, а важливого свідка.

Ген Ші помовчав, роздивляючись жовтошкірого астрофізика, потім тихо сказав:

— Ну, що там за повідомлення? Сподіваюсь, ти зважився потривожити володаря із справді важливої причини, інакше, сам розумієш, — від посмішки Ген Ші підбадьорений було Нар-Янг мерзлякувато зіщулився.

— Повідомлення важливе настільки, що я доповім тільки найвеличнішому, — твердо сказав він.

— Він зайнятий і звелів два дні його не турбувати. Говори, та швидше!

— Я хотів би бачити володаря. Він гніватиметься, якщо я скажу комусь іншому, — вчений опустив очі.

— Я тобі не хтось інший, — похмуро сказав Ген Ші, — і не раджу морочити голову.

Нар-Янг мовчав, намагаючись подолати, страх. Вони не посміють щось йому зробити, поки він володіє таємницею, інакше вона загине разом з ним.

Астрофізик мовчки помотав головою, боячись виказати словами свій переляк. Ген Ші так само мовчки запалив довгу люльку і показав нею у куток кімнати.

Миттю до Нар-Янга підскочили “лілові”, здерли з нього штани, інші вартові зняли чохол з предмета, що стояв у кутку кімнати. Ген Ші ліниво підвівся і наблизився до грубої дерев’яної статуї умаага. Колись цих тварин, які нині майже вимерли, розводили на планеті Ян-Ях для їзди верхи і в упряжці. Морда умаага щирилась у звірячій усмішці, а спина була стесана у вигляді клина. “Ліловий” запитав:

— Просте сидіння, володарю, чи?..

— Чи! — відповів Ген Ші. — Він упертий, а сидіння вимагає часу. Я поспішаю.

“Ліловий” кивнув, уставив рукоятку в лоб дерев’яній худобині й почав крутити. Клиноподібна спина, ніби паща, повільно розкрилася.

— Що ж, надягайте йому стремена! — спокійно промовив Ген Ші, випускаючи клуби диму.

Перш ніж охоронники схопили його, Нар-Янг зрозумів, що на нього чекає. В народі давно вже ходив поговір про страшний винахід Гір Бао, попередника Ген Ші, з допомогою якого могли добитися будь-якого зізнання у чоловіків. Їх садовили верхи на умаага, і дерев’яні щелепи на спині статуї починали повільно сходитися. Дикий жах зламав усю впертість і людську гідність астрофізика. З вигуком “Усе скажу!” — він поповз до ніг Ген Ші, втискаючись у підлогу і благаючи пощади.

— Відставити стремена! — скомандував володар. — Підніміть його, посадіть, ні, не на умаага — у крісло!

І Нар-Янг, проклинаючи себе за ницість доносу, тремтячи й захлинаючись, розповів, як сьогодні вранці земний гість прохопився на засіданні фізико-технічного інституту, не здогадавшись про висновки, які вчені Ян-Ях зроблять із змальованої ним картини Всесвіту.

— І ти один знайшовся розумний?

— Не знаю… — Астрофізик завагався.

— Можеш називати мене великим, — поблажливо промовив Ген Ші.

— Не знаю, великий. Я зразу ж пішов креслити й обчислювати.

— І що ж?

— Зореліт прийшов з неймовірно далеких глибин космосу. Не менше тисячі років знадобиться, щоб повідомлення звідси досягло Землі, і дві тисячі років на обмін сигналами.

— Це означає?! — напівзапитально вигукнув Ген Ші.

— Це означає, що ніякого другого зорельота не буде… Адже я був радником на переговорах із землянами… І ще, — заквапився Нар-Янг, — показане нам засідання земної ради, яке дозволило знищити Ян-Ях, — обман, блеф, містифікація, пусте залякування. Нікого стирати з лиця планети вони не будуть! У них немає на це повноважень!

— Ну, такі справи можливі й без повноважень, особливо коли далеко від своїх володарів, — подумав уголос Ген Ші й раптом грізно тицьнув пальцем в ученого: Ніхто про це не знає? Ти нікому не обмовився?

— Ні, ні, клянуся Змієм, клянуся Білими Зірками!

— І це все, що ти можеш повідомити?

— Все.

Досвідчене вухо Ген Ші вловило невпевненість у відповіді. Він ворухнув зламаними, як у більшості мешканців Ян-Ях, бровами, пронизуючи жертву безжалісним поглядом.

— Шкода, але все-таки доведеться прокатати тебе на умаазі. Гей, узяти його!

— Не треба! — відчайдушно заверещав Нар-Янг. — Я сказав усе, про що здогадався. Тільки… Ви помилуєте й відпустите мене, великий?

— Ну? — гримнув Ген Ші, змітаючи останні рештки волі вченого.

— Я чув розмову двох наших фізиків, ненароком, клянуся Змієм! Ніби вони розгадали загадку захисного поля землян. Його неможливо долати миттєвими ударами на зразок куль чи вибуху. Чим сильніший удар, тим більша сила відбиття. Але якщо розітнути його повільним натиском поляризованого каскадного променя, то воно піддається. І один сказав, що хотів би спробувати свій квантовий генератор, недавно виготовлений ним у робочій моделі.

— Імена?

— Ду Бан-Ла і Ніу-Ке.

— Тепер усе?

— Геть усе, великий. Більше я нічого не знаю. Клянуся…

— Можеш іти. Дайте йому голку і плащ, відвезіть куди треба.

До Нар-Янга, що натягав штани, підійшли “лілові”.

— Ще двох за цими фізиками! Ні, беріть тільки Ду Бан-Ла. З жінкою доведеться морочитися, вони завжди впертіші!

Старший з “лілових” низько вклонився, зник за дверима. Інші підвели вченого до виходу. Ледве він ступив на поріг, як офіцер у чорному, що мовчки стояв збоку, вистрілив йому в потилицю довгою голкою з повітряного пістолета. Голка беззвучно вп’ялася між основою черепа й першим хребцем, обірвавши життя Нар-Янга, який так і не встиг осягти простої істини, що ніякі умови, благання й угоди з бандитами неможливі. Рештки давньої віри в слово, честь чи співчуття занапастили безліч тормансіан, які намагалися вислужитися перед олігархами й повірили в “закони” та права зграї вбивць, якими були, по суті, Рада Чотирьох і її вищі наближені.

Ген Ші порухом пальця відіслав чорного офіцера й перейшов до сусіднього приміщення з пультами й екранами переговорних апаратів. Повернувши голубу клему, він викликав Кандо Лелуфа, або ж Ка Луфа, третього члена Ради Чотирьох, який відав обліком господарства планети. Це був опецькуватий низенький чоловік у пишному парадному вбранні, схожий на Зет Уга, але з великою щелепою, жіночим маленьким ротом і писклявим голосом.