Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна - Толстой Алексей Николаевич - Страница 90
Дирижабль почав спускатися. Він весь сяяв у промінні сонця. З яхти його помітили, підняли прапор. Коли гондола торкнулася води, од яхти відчалила шлюпка. За кермом сиділа Зоя. Гарін ледве пізнав її — так змарніло її обличчя. Він стрибнув у шлюпку, посміхаючись, мовби нічого не сталося, сів поруч Зої, поляскав її по руці:
— Радий тебе бачити. Не сумуй, крихітко. Зірвалося, — наплювати. Заваримо нову кашу… Ну, чого ти засмутилася?
Зоя. спохмурнівши, одвернулася, щоб не бачити його обличчя.
— Я щойно поховала Янсена. Я стомилася. Зараз мені все — все одно.
З-за небокраю зійшло сонце, — величезна куля викотилася над синьою пустелею, і туман розтанув, наче примарний.
Простелилася сонячна дорога, виграючи маслянистим полиском, і чорним силуетом на ній мріли три похилі щогли та ґратчасті вежки “Арізони”.
— Ванну, сніданок і — спати, — сказав Гарін.
“Арізона” повернула до Золотого острова. Гарін вирішив завдати удару в самісіньке серце повстанців — захопити великий гіперболоїд та шахту.
Гарін був упевнений в собі, рішучий, веселий, — до нього знову повернувся гарний настрій.
Вранці наступного дня помічник капітана, який взяв команду на судні після смерті Янсена, занепокоєно вказав на пірчасті хмари. Вони швидко піднімалися з-за східного краю океану, вкривали небо на величезній, десятикілометровій висоті. Насувався шторм, можливо, ураган — тайфун.
Гарін, заклопотаний своїми міркуваннями, послав капітана під три чорти.
— Ну, тайфун — дурниця собача. Додайте ходу…
Капітан похмуро дивився з містка на небо, що швидко затягувалося. Наказав задраїти люки, кріпити на палубі шлюпки і все, що могла змити вода.
Океан хмурнішав. Рвучко налітав вітер, загрозливим свистом попереджав моряків про близьке лихо. На місце вісників урагану- високих пірчастих хмар — посунули низькі хмари, що клубочилися. Вітер дедалі грізніше хвилював океан, пробігав неспокійними брижжами по величезних хвилях.
І от зі сходу почала сунути чорна, як кожушина, низька хмара зі свинцевою глибиною. Пориви вітру стали загрозливі. Хвилі перекочувалися через борт. І вже не брижами м’ялися горби сіро-холодних хвиль, — вітер зривав з них цілі запони, застилав туманом водяного пилу… Капітан сказав Зої та Гаріну:
- Ідіть униз. За чверть години ми будемо в центрі тайфуну. Мотори нас не врятують.
Ураган накинувся на “Арізону” з усім шалом одинадцяти балів. Яхта, занурюючись, нахиляючись з борту на борт так, що днище оголювалося до кіля, вже не слухаючись ні керма, ні гвинтів, мчала колами спіралі, що звужувалися, до центра тайфуну, або “вікна”, як його називають моряки.
“Вікно”, діаметром іноді до п’яти кілометрів, — центр обертання тайфуну; вітри силою в дванадцять балів мчать з усіх напрямків навколо “вікна”, врівноважуючи свої сили на його периферії.
Туди, у таке “вікно”, затягувало виром жалюгідну шкаралупку — “Арізону”.
Чорні хмари торкалися палуби. Стало темно, як уночі. Боки яхти тріщали. Люди, щоб не розбитися, чіплялися за будь-що. Капітан наказав прив’язати себе до поручнів містка.
“Арізону” підняло на гребінь водяної гори, поклало на борт і жбурнуло у вир. Нараз сліпуче сонце, миттєва безвітряність і зелено-прозорі, сяючі, як із рідкого скла, хвилі — десятиповерхові громаддя, що стикалися з оглушливим сплеском, ніби сам цар морський, Нептун, оскаженівши, ляскав у долоні…
Це й було “вікно”, найнсбезпечніше місце тайфуну. Тут потоки повітря линуть стрімко вгору, піднімаючи водяну пару на висоту десяти кілометрів, і там розкидають її плівками пірчастих хмар — верхніх вісників тайфуну…
З борту “Арізони” хвилі змили все: шлюпки, обидві ґратчасті вежки гіперболоїдів, димар і капітанський місток разом з капітаном…
“Вікно”, оточене темрявою і обертальними ураганами, мчало океаном, тягнучи на колотнечі жахливих хвиль “Арізону”.
Мотори перегоріли, кермо зірвало.
— Я більше не можу, — простогнала Зоя.
— Колись це має скінчитись… О чорт! — хрипко відказав Гарін.
Обоє вони були побиті, вимучені ударами об стіни і об меблі. Гаріну розсікло чоло. Зоя лежала на підлозі каюти, вхопившись за ніжку прикрученої койки. На підлозі разом з людьми перекочувалися чемодани, книжки, що випали із щафи, диванні подушки, коркові пояси, апельсини, черепки посуду.
— Гарін, я не можу, викинь мене в море…
Від сильного поштовху Зоя відірвалася од койки, покотилася. Гарін сторчма перелетів через неї, вдарився об двері…
Пролунав тріск, оглушливий хрускіт. Гуркіт падаючої води. Людський зойк. Каюта розвалилася. Могутній потік води підхопив двох людей, жбурнув їх у кипучий зелено-холодний вир…
Коли Гарін розплющив очі, за десять сантиметрів од його носа маленький рачок-самітник, що заліз до половини в перламутрову черепашку, вирячивши очі, здивовано ворушив вусами. Гарін над силу зрозумів: “Так, я живий…” Але ще довго не в змозі був підвестися. Він лежав на боці, на піску… Права рука була ушкоджена. Морщачись од болю, він все ж підібгав ноги, сів.
Неподалік, нагнувши тонкий стовбур, стояла пальма, свіжий вітер тріпотів її листям… Гарін підвівся, похитуючись, пішов. Навколо, куди б він не глянув, бігли і, добігши до низького берега, з шумом розбивалися зелено-сині, залиті сонцем хвилі… Декілька десятків пальм простерло по вітру широке, як віяла, листя. На піску там і тут валялися скалки дерева, ящики, якесь ганчір’я, канати… Це було все, що лишилося від “Арізони”, яка розбилася разом з усім екіпажем об рифи коралового острова.
Гарїн, накульгуючи, поплентався в глибину острівця, туди, де більш підвищені місця заросли низьким чагарником та яскраво-зеленою травою. Там лежала Зоя на спині, розкинувши руки. Гарін нахилився над нею, боячись доторкнутися до її тіла, щоб не відчути холоду смерті. Але Зоя була жива, — повіки її затремтіли, запалені губи розтулилися.
На кораловому острівці сіріло озерце дощової води, гіркуватої, але придатної для пиття. На відмілинах — черепашки, дрібні черепашечки, поліпи, креветки, — все, що колись було за харч первісній людині. Листя пальм могло правити за одяг і прикривати від полуденного сонця.
Двоє голих людей, викинутих на голу землю, могли якось жити… І вони почали жити на цьому острові, загубленому в пустелі Тихого океану. Не було навіть надії, що мимо пропливе корабель і, помітивши їх, візьме на борт.
Гарін збирав черепашки або сорочкою ловив рибу в прісному озерці. Зоя знайшла в одному з викинутих ящиків з “Арізони” п’ятдесят примірників книжки розкішного видання проектів палаців та розважальних павільйонів на Золотому острові. Там же були закони і статут придворного етикету мадам Ламоль — повелительки світу…
Цілими днями в тіні куреня із пальмового листя Зоя перегортала цю книжку, створену її ненаситною фантазією. Інші сорок дев’ять примірників, оправлених в золото і сап’ян, Гарін використав як огорожу для захисту од вітру.
Гарін і Зоя не розмовляли. Навіщо? Про що? Вони все життя були одинаками і ось здобули нарешті повну, цілковиту самотність.
Вони збилися у підрахунку днів, — перестали їх лічити. Коли проносилися грози над островом, озерце наповнювалося дощовою водою. Минали місяці, коли з безхмарного неба люто пекло сонце. Тоді їм доводилося пити тухлу воду…
Можливо, і тепер Гарін та Зоя збирають молюсків та устриць на цьому острівці. Наївшись, Зоя сідає гортати книжку з чудовими проектами палаців, де серед мармурових колонад і квітів височить її чудова статуя із мармуру, — Гарін, уткнувшися носом у пісок і прикрившись зотлілим піджачком, хропе, можливо, теж переживаючи у сні різні цікаві історії.
- Предыдущая
- 90/91
- Следующая