Останній сигнал - Росоховатский Игорь Маркович - Страница 41

— Що таке діти і подруги?

“Пробач, відповідатиму питанням на питання: як ви розмножуєтеся?”

— Природно, діленням. Воно починається з Великої Любові до Себе. Істота їсть вдвічі або втричі більше, дихає удвічі або втричі більше, дбає про себе набагато більше. Вона будує ще одне чи два гнізда. На спині істоти починає рости її друге Я. Настане час — перетинки відпадуть. Природно, це означає, що істота стала вдвічі або втричі дужча, зросли її можливості. Збільшаться і турботи. І, звичайно, не треба пояснювати, наскільки це гірше для інших, якщо на планеті ще збереглися інші. Вони всіляко намагаються перешкодити діленню. Тільки Велика Любов до Себе, яку заклала благодатна Природа, надає сили істоті боротися з ними, вижити, перемогти. Знаєш, скільки минуло віків, доки мені пощастило знищити всіх інших на Цій і затвердити тільки Себе?!

“Тоді ви і покинули міста, перестали будувати заводи і фабрики, вивчати науку, техніку, мистецтво?” — спитав Ант, знаючи, що саме йому відповість Тот, думаючи: “Ось що буває іноді стимулом прогресу…”

— А навіщо марні зусилля? Адже я переміг інших і добився всього, чого бажав. Настав час тішитися Щастям. Якби тільки не поява Огидних…

Він розплющив верхнє око, і воно почало наливатися кров’ю. У двох його товаришів верхні очі теж налилися кров’ю, і сигом не сумнівався, що в різних кінцях планети у тисяч Тотів зараз точнісінько такі ж очі. Певно, це повторювалося завжди, тільки-но хто-небудь із Тотів згадував Огидних. Ант стрепенувся:

“Розкажи про Огидних”.

Тот одразу заплющив око, щоб не виказати себе, захитав головою, його товариші зробили те саме, і Ант зрозумів, що про Огидних він нічого не взнає. Але все-таки в мозку Тота помітив Огидних і впевнився, що вони схожі на Тотів. Була, правда, і суттєва різниця, яка викликала у Анта цікаві роздуми. Він вирішив дізнатися про них докладніше.

“Хіба ти не хочеш знати більше про свою планету, про істот, які живуть на інших небесних тілах?”

— Щоб без кінця воювати? — закудкудакав Тот. — Ти смішний, пришелець. Хіба знання потрібні не для перемоги і щастя? Тоді навіщо мені щастя незнання поміняти па знання? Ти маєш мене за ідіота?

“Твоє щастя робить тебе ідіотом, — сумно мовив Ант. — Воно призвело тебе до виродження…”

— Звідкіля ти це знаєш? — насторожився Тот, погрозливо витягуючи голову з могутнім ротом-дзьобом, і у Анта зажевріла надія. Він послав заспокійливий імпульс, і Тот вкрадливо спитав:

— А чи ти знаєш засіб проти виродження?

“І проти Огидних? — підхопив Ант. — Може, й знаю… — Він вирішив ухилятися від прямої відповіді. — Спочатку ти повинен розповісти мені про них усе. Не знаючи хвороби, ніхто не зможе боротися з нею”.

— Соромно зізнаватись, але перший Огидний з’явився так само, як я. У нього було все, як і в мене, тільки поряд з верхнім оком був маленький отвір, затягнутий плівкою. Я спочатку навіть не помітив цю багатозначну потворність. — Тот обурено захитав головою, і сигом зрозумів, що пернатий ніколи не простить собі такої похибки. — Потім плівка зникла, і я побачив, що поряд з першим у нього виникло друге око. Він народився триоким! Він бачив у світі те, чого там не було, чого навіть я не міг побачити. А найгірше — він думав не так, як я. Огидний сперечався зі мною з будь-якого приводу. Він твердив, що речі мають четвертий і п’ятий виміри, що я складаюся з багатьох маленьких я. Він обстоював нісенітницю, доводив, ніби всі кольори мають відтінки, хоча я точно знаю, що цього не може бути. Його треба було винищити так само, як було знищено Подібних. Але він невідомо як спочатку зник з ущелини, а потім — із гнізда-пастки. Проте не міг же він побачити вихід там, де не бачив його я.

Сигом відчував, як дедалі більше збуджуються ділянки мозку Тота, як по сірих клітинах циркулює у хитромудрому переплетінні електромагнітне поле, і ось уже б’ється справжня буря, де тріщать розряди, вирують іони, розбиваються молекули.

Кружляють у вузькому черепі, вириваються з нього хаотичні сигнали, і судомить гачкуваті пальці, здригаються крила…

Він не дуже ввічливо розпрощався з Тотом і полетів шукати Огидних. Це була нелегка річ. Внизу тягнулися ріденькі сизі ліси, мов острівці щетини; застиглі слюдяні озера, схожі на калюжі. Сигом сердився, намагався заспокоїтись, збагнути причину свого роздратування. Але варто було йому глянути на панораму, що пропливала внизу, і роздратування виникало знову. Нарешті він зрозумів: там немає ні полів, ні парків, до яких так звик. На планеті є розумні істоти, але немає обробленої землі чи лісу — нічого, крім мертвих міст і гнізд, захованих на деревах…

Та ось його органи-локатори намацали за багато кілометрів незвичайні об’єкти. Сигом попрямував туди. За кілька хвилин він уже кружляв над містом-фортецею, розглядав циліндричні споруди на стінах і пернатих істот, що відрізнялися від Тотів лише верхнім оком і енергійністю рухів. Тільки-но сигом сів на центральній площі міста, навколо відразу зібрався натовп. Ант не знав, як звернутися до цих пернатих. Не звати ж їх Огидні. І він голосно мовив:

— Здрастуйте, брати Тотів!

Реакція була несподівана. Натовп розлетівся, сховавшись у будівлях-дотах. Циліндрична споруда на стіні повернулася, націлившись на сигома. Він подумав:

“Здається, вони хочуть напасти на мене. Споруда — гармата. Чим вони стріляють? Ага, виявляється, тут уже створено вибухівку…”

“Але чим я розлютив їх? Адже спочатку вони були до мене майже прихильні. Проте багато в чому вони схожі на Тотів, і поводитися з ними треба так само, як з Тотами”.

“Як би там не було, треба продемонструвати їм свою силу і цим перешкодити їхнім намірам…”

Всі ці розмірковування не забрали у нього й мільярдної долі секунди, а він уже приготувався до дії. Ант випустив промінь і легко зрізав кілька циліндричних споруд, одночасно передаючи:

“Як бачите, воювати проти мене марно. Я не збираюся завдавати вам нічого лихого. Я хочу тільки поговорити з вами”.

— Тоді не вимовляй імені Тотів! — вигукнув найсміливіший з пернатих, визираючи з-за укриття. — Ми не хочемо мати нічого спільного з цими виродками!

Сигом з гіркотою пересвідчився, що пернатий вимовив ім’я братів так само люто, як ті промовляли ім’я Огидних. Він спитав:

“А як же вас називати?”

— Зви нас Огидні, — гордовито відповів пернатий. — Вся планета має належати Огидним. Тотам немає місця серед живих!

Кожен сигом завжди пам’ятав про тих, хто створив його, вклавши в нього найкраще. Кожен сигом завжди пам’ятав, кому зобов’язаний своєю міццю й безсмертям, кожною хвилиною радості. Ант не міг зрозуміти пернатого. Він заперечив:

“Але ж Тоти народили вас…”

Три ока Огидних сповнилися люттю, що піною виривалася з дзьоба. Огидний заклекотів із свистом:

— Тоти нічого не вміють, не хочуть працювати, хіба не так? Тоти хочуть знищити нас. Тоді вся Ця стане планетою мороку…

Ант змушений був визнати, що Огидний каже правду. І все-таки він знав, що це тільки частина правди. Другу частину міг сказати Тот. Однак була ще й третя, четверта, десята… Ант спитав:

“А що ви робите, що будуєте, що створюєте?”

— Ходімо! — мовив Огидний. — Покажу тобі.

Він повів сигома у штучні печери, де містилися заводи і лабораторії. Там сотні Огидних удень і вночі виготовляли зброю. Інші пернаті укріплювали будівлі і стіни фортеці, прокладали підземні шляхи.

“Послухай, друже, — звернувся Ант до Огидного, — а коли ви знищите Тотів, то припините будь-яку діяльність і станете такими ж, як і вони?”

— Що таке “друже”? — насторожився Огидний, повторюючи слова Анта.

“Чи знаєш ти любов до інших?” — допитливо спитав Ант.

— Так, — відповів Огидний, даючи сигому іскру надії. — Я люблю своїх братів, я знаю, що нас багато, і люблю нас усіх. Я хочу, щоб нас було ще більше. Тоді ми переможемо Тотів.

“Спробую що-небудь йому пояснити, — подумав Ант. — Почати з нього і помогти Огидним встановити мир з Тотами — хай нетривкий і насторожений мир, але щоб вони жили поряд. Адже перемога однієї сторони означає цілковите винищення переможених і цілковите виродження переможців. Отже, на цій планеті пануватиме прихований закон війни. Вся діяльність і Огидних, і Тотів спрямована тільки на війну, і коли ті чи ті переможуть, діяльність припиниться”. Він передав: